Виграти війну і не програти відбудову

Український інститут майбутнього сьогодні розпочав велику дискусію про наше майбутнє: «Виграти війну і не програти відбудову».

Перша дискусія — моя доповідь про новий суспільний договір, як основу для всього нашого майбутнього життя. На жаль, 30 років ми жили в межах договорів, де майже не було держави і практично не було людини. Були певні представники еліт і певні представники влади.

Коли ми говоримо про майбутнє, маємо пам’ятати: суспільство готове терпіти труднощі лише за умови виконання двох речей: вичищення проросійських і російських елементів з нашого життя та реальна боротьба з корупцією. Саме тому починати (і вже зараз) треба з двох речей:

• Люстрація проросійських політиків. Без цього ні суспільство, ні бізнес не зможуть зрозуміти, що правила гри змінилися (кількість люстрованих може бути відносно обмеженою, це не мають бути сотні тисяч людей).
• Повна ревізія та зміна антикорупційної політики держави. Вже ясно, що та модель, яка зараз існує, може лише точково відкривати кримінальні провадження проти заздалегідь визначених осіб. Призначення нового керівника НАБУ, прокуратури, ДБР і т.д. не впливає на систему в цілому.

Посадка умовного заступника міністра не вплине на дірки в «Прозорро». Ми старими методами пробуємо боротися з системною проблемою держави. Питання не в інституціях і не в прізвищах, проблема в тому, що в країні немає системи боротьби з корупцією. Є лише інституції, які лімітовано імітують боротьбу з нею.

Коли ми говоримо про введення в дію суспільних договорів, то всі зацікавлені на словах сторони майбутніх домовленостей спробують саботувати цей процес. І в кожного буде своя мотивація:

• Влада стає драйвером нових суспільних договорів тільки тоді, коли їй щось загрожує.
• Зовнішні гравці штовхають до нових суспільних договорів тільки тоді, коли щось загрожує їхнім впливам.
• Громадянське суспільство і ЗМІ штовхають до нових суспільних договорів тільки тоді, коли щось загрожує їхньому комфорту.

Для подолання цієї «первинної» кризи маємо зібрати відносно невелику, але впливову групу зацікавлених: це угода тих, хто готовий поступитися амбіціями. На першому етапі, повторимося, достатньо відносно невеликої, але впливової групи людей.

1. Перший етап — це етап укладання нового порядку денного. Громадський сектор і ЗМІ не можуть змусити людей по-іншому думати, але вони можуть змушувати говорити саме про певні речі. Вони задають саме порядок денний. На цьому етапі знаходяться ті формулювання, які дозволять об’єднати різношерстні групи людей, які готові і хочуть змін.
2. На другому етапі через зміну порядку денного потрібно не лише розширити коло учасників, а почати змушувати політиків говорити публічно про зміну системи управління держапаратом та стосунки з бізнесом (не бла-бла-бла, а повторювати головні наративи, напрацьовані на першому етапі і розширені на цьому етапі). Це період обіцянок політиків, які змушені грати за правилами нового порядку денного.
3. Третій етап: договір 20−30 (цифра умовна) ключових стейкхолдерів про незмінність базових правил гри. Хто ці стейкхолдери? Це люди за посадами, моральні авторитети, представники бізнесу, бажано церкви та армії, представники ЗМІ тощо. Тут немає чіткого критерію, хто ці люди: головний принцип — впливовість у важливих групах, які приймають ті чи інші важливі рішення.

Зараз багатьом такий принцип і підхід може видатися дещо ідеалістичним, але іншого варіанту у нас немає. Зрештою, наша новітня історія показала, що такі підходи цілком реалістичні, бо без них не було б ні революцій, ні народного підйому 24.02.2022. Іншого шляху у нас просто нема.

Джерело