Перше, що зробив, коли вибрався з Маріуполя, придбав російсько-український словник
Після пережитого навесні цього року у рідному, дотла знищеному окупантами місті, багато що переосмислив
Третій день діє прописана у статті 27 Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної” норма про значно ширше використання української мови у нашому житті. Ухвалений у квітні 2019 року законодавчий акт передбачав зокрема, що з 16 липня 2022 року усі вітчизняні інтернет-ресурси, соціальні мережі зобов’язані впровадити україномовні версії сайтів-сторінок. І що усі ці сайти-акаунти повинні відкриватися державною мовою за замовчуванням. Тобто автоматично. Чи законослухняними є власники електронних ЗМІ, які свою інформацію поширюють через “всесвітню павутину”?
Але, на жаль, не всі сайти вчасно виконали вимогу закону. Не буду їх тут називати, сподіваюсь, незабаром вони все виправлять.
Хоча про мовну новацію, яка запрацювала із середини липня, у творчих колективах знали ще три роки тому — достатньо часу, щоб підготуватися. Потрібна лише «політична воля». Коли її проявити, ніяких перепон для виконання закону немає. Та і без нього, а суто з громадянських почуттів наші інтелектуали давно мали би зробити відповідну ревізію у своєму технічному господарстві. Хто, як не вони, добре розуміють: мова теж зброя. У нинішній час війни з російським агресором — і поготів.
З огляду на це мені згадалася розмова із сином товариша. Розповів, що його приємно здивував, навіть розчулив давній друг з Маріуполя. Два роки тому галицький студент Андрій їздив відпочивати до Віталика на Азовське море. Враження залишилися найкращі. “Ми з Віталиком здружилися, - згадує майбутній комп’ютерник. - Тільки турбував один нюанс: Віталик принципово не хотів спілкуватися українською. Пояснював, що у Маріуполі вона йому “бєз надобності”. А я, мовляв, його і так зрозумію...”
Два роки ми не спілкувалися, продовжує Андрій. Я їздив на навчання і заробітки за кордон, відпочивав на морі Балтійському. Віталик у Маріуполі був зайнятий своїми бізнесовими справами. Дав про себе знати тиждень тому. Дзвінок від нього був несподіванкою. Мій маріупольський друг розмовляв... добірною українською мовою. Підбирав кожне слово, щоб приємно вразити мене. Сказав, що після пережитого навесні цього року у рідному, дотла знищеному окупантами місті, багато що переосмислив.
Правдами-неправдами перебрався до Львова. І найперше, що зробив — придбав російсько-український словник. Тепер це його настільна книжка. За словами Віталика, нині його від корінного “західняка” не відрізниш. Запрошував Андрія у місто Лева “на філіжанку кави”…
Чекаємо, що мовні трансформації не забаряться і у всіх тих, хто відповідає за український Інтернет і продукує для наших громадян новини. У тих, хто забезпечує мову інтерфейсів комп'ютерних програм, встановлених на товарах. Зробити це нітрохи не складно. Приклад маріупольця Віталика тому підтвердження.
