Передплата 2024 «Добрий господар»

Влада не відмовилась від намірів позбутися лідера опозиції

І навіть попри війну

Той треш, що нині відбувається всередині країни, може погано закінчитися не так для влади, яка сама себе дискредитує, як для держави. Для її перспектив, її майбутнього. Бо можна завдяки патріотичній армії перемогти зовнішнього диктатора, але вбити у собі паростки диктатури вкрай важко. І це найбільше турбує та навіть лякає.

Бо важко собі уявити, щоб у демократичній країні влада такими грубими і незаконними методами, не соромлячись та не зважаючи на реакцію власного громадянського суспільства і західних партнерів, так зухвало, з викликом боролася з опозицією.

Мовляв, плювати ми на все хотіли. Мета виправдовує засоби. А мета очевидна -
знищити Порошенка як потенційного політичного конкурента. Чи це ідея-фікс самого Зеленського, чи за цим стоїть Коломойський, про якого нині не чути, але який, як ми знаємо, ненавидить Порошенка, не важливо. Важливо, що попри війну, влада не відмовилась від намірів позбутися лідера опозиції. Заради цього вони ще до війни йшли на дуже ризиковані кроки: такі, як викрадення Чауса чи спроба арешту Порошенка. Але тоді не вийшло: Чаус не заговорив, а арешт через, в основному, рішучу позицію Заходу не вдався. Оговтавшись від шоку війни, Банкова взялася за старе. Ба більше, війну вирішили використати для прикриття внутрішньополітичних розбірок.

Те, як поводиться зараз влада щодо лідера опозиції, нагадує дії авторитарних режимів. Тому перед тим, як задавати претензійні та пафосні питання «чому ми не в НАТО?», треба критично подивитись на себе. Звичайно, США можуть натиснути на своїх європейських союзників щодо наших перспектив вступу в ЄС і НАТО, але для цього ми маємо відповідати хоча б базовим критеріям цих організацій. А це насамперед верховенство права, свобода слова, відсутність вибіркового правосуддя та відвертої боротьби з опозицією! І коли одні на фронті вмирають за ці цінності, за демократичну Україну, а інші за їхніми спинами вирішують свої шкурні внутріполітичні інтереси, головний з яких - прибрати політичного конкурента, аби на наступних виборах ніхто не псував електоральної картини, це вища форма ницості! Це ганьба! І тут шокує навіть не влада та її обслуговуючий персонал, зокрема ті, хто на кордоні перелякано виконує вказівки по телефону, а велика частина українців, які готові закривати очі на цей «безпрєдєл».

Фанати Зеленського нагадують мені закохану людину, яка впритул не бачить жодних недоліків предмета свого кохання. Таке засліплення - дуже небезпечне явище для перспектив країни. Таке кохання не личить народу, який зі зброєю в руках бореться за право жити у вільній, цивілізованій, демократичній країні. Попри війну, українське суспільство не повинно ковтати авторитарні замашки. Якщо суспільство вчора «переросло плагіат міністра освіти Шкарлета» (вислів Зеленського), сьогодні закрило очі на переслідування лідера опозиції (бо промови на міжнародній арені - це виключно монополія влади), то завтра отримаємо нового недодиктатора. Як би не хотілось беззастережним прихильникам Зеленського закривати очі на очевидну симптоматику, від цього перспектива захворіти на авторитаризм не зникне. А потім вже буде пізно.

Розумію, що багатьом не сподобається паралель, яку проведу, але ніде правди діти. Путін у своїх намірах захопити Україну зупиниться там, де його зупинить українська армія. Зеленський у своїх намірах узурпувати владу зупиниться там, де його зупинить громадянське суспільство. Принаймні мовчати точно не можна! Бо саме цього влада і добивалася, нав’язуючи суспільству наратив «не на часі», тобто мораторій на критику. Тому і опозиційні телеканали під шумок війни викинули з мережі мовлення, аби «єдиним інформаційним фронтом» забезпечувати владі комфортний порядок денний. І бачимо, як на інформаційному марафоні подають внутріполітичні новини - лише з одного боку. Як приклад, скандал з виїздом Порошенка для участі у засіданні Парламентської асамблеї НАТО подали як його спробу… втекти. Тобто мета єдина - дискредитувати свого політичного опонента в будь-який спосіб, навіть незважаючи на те, що це завдає шкоди інтересам та іміджу держави. Це якщо дивитися на ситуацію широко, але якщо звузити ракурс, то влада знову зробила собі ведмежу послугу, бо кожен крок проти опозиції - це їй реклама, привертання до неї уваги. Як це часто в таких випадках буває, влада знову отримала зворотний ефект. Як в з історією свідчень Медведчука. Через війну внутріполітична ситуація відійшла на другий план, і про Порошенка, як про лідера опозиції, вже почали трохи забувати. А тут сама влада нагадує про його існування, про його вагу. Бо якщо з ним продовжує боротися, та ще й такими зухвалими методами, значить боїться конкуренції! І ось Порошенко вже знову в інформаційному полі, до нього прикута увага, а його електорат мобілізується. Як на мене, влада сама собі створює проблеми.

Щось подібне було з генералом Залужним, хоч він поки що не опозиціонер, яка була ревність до нього, до його популярності. По суті, в розпал війни почалась атака на головнокомандувача збройних сил, бо його успіхи серед українців почали зашкалювати, а це в перспективі могло становити небезпеку для діючого президента.

Висновок з цього всього, на жаль, невтішний: «слуги народу» і головний наш «слуга» вкусили увесь смак влади, і позбуватися її не хочуть за будь-яких обставин. Влада, як відомо, розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно. Тому українцям після перемоги над зовнішнім ворогом, головне не розслаблятися, а пильнувати, аби перемога для країни не стала пірровою…

Схожі новини