Передплатити

Чи будуть переговори між США і росією

Фінляндія та Швеція йдуть до НАТО, і цією можливістю вони насамперед завдячують Україні


Бо вони навряд чи на це наважились би, якби побоювалися російського вторгнення. Завдяки тому, що російська армія зав'язла в Україні, фіни на всі 100% впевнені, що росія «не сунеться», поки не закінчиться війна в Україні.

Тут дуже проста арифметика:

російські збройні сили складаються з 170 батальйонно-тактичних груп (БТГ), з яких 105 задіяні в Україні (третина з них вже знищена).

Якщо зараз росія піде на Фінляндію рештою БТГ, то скоріше за все Фінляндія поверне собі Виборг, який росія захопила у 1940 році.

Рішення про приєднання Фінляндії до НАТО приймуть у липні, тому фіни зацікавлені, щоби до того часу росія не вивільнила війська з України.

Єнс Столтенберг, генеральний секретар НАТО, теж зацікавлений прийняти Фінляндію та Швецію без зайвих проблем, тому закликає всіх допомагати зброєю Україні, щоби росія все більше зав‘язла тут у війні.

Президент Франції Макрон рекомендував Україні відмовитися від суверенітету над частиною своїх територій, щоби “зберегти обличчя путіна”. Ми можемо на цю пропозицію порадити панові президенту відмовитися від суверенітету Франції над містами Мец та Нансі на користь Німеччини, “щоби зберегти обличчя” кайзера Вільгельма Другого, який напав на Францію у 1914 році. Це сталося рівно за сто років до нападу путіна на український Крим. Ми подивимося, як це “збереже обличчя” Вільгельма Другого, і обов'язково зробимо з цього правильні висновки.

Напрошується такий вислід: в України є тільки один вірний друг, який залишиться другом і сьогодні, і через десять років: це її Збройні сили.

У решти друзів інтереси час від часу змінюються. Франція, наприклад, позичила росії 25 мільярдів доларів.

Вона побоюється, що росія не зможе їх виплачувати, бо всі її гроші підуть на війну з Україною. І ми не можемо дорікати Франції за те, що вона дбає про свої гроші. Ми можемо їй лише співчувати щодо наданих ризикованих кредитів.

Німеччина теж хоче припинити війну, бо тоді можна буде неспішно повернутися до постачання газу через обидва Північні потоки.

Вони ж нікуди не ділися: і тільки чекають, коли ж українські Збройні сили припинять “чинити спротив” на радість лаврову. Але якщо буде перемагати українська армія, то з точки зору Німеччини, це теж непогано. Головне, щоби війна припинилася якомога скоріше.

А справді, коли припиниться війна?

Відповідь займає всього одне речення: «Коли росія забереться з усіх окупованих українських територій, включно з Кримом та Донбасом».

Минулий тиждень бачив кілька ознак, що свідчать про можливість переговорів між США та росією щодо повоєнного устрою Європи. Спочатку два сенатори-республіканці затримали виділення допомоги Збройним силам України.

Потім США погодилися поміняти торговця зброєю Віктора Бута, що відбуває покарання у США, на американську баскетболістку, яка нібито порушила російське законодавство. Потім міністр оборони США розмовляв телефоном з російським міністром оборони. Ці факти свідчать, що росія виступила з якимись пропозиціями щодо повоєнного устрою Європи, яким США не дуже повірили, але вирішили подивитися чи часом пітерська шпана не почала виходити з «нафтодоларового запою».

За цих обставин Україна має визначитися з цілями війни, які американська сторона буде враховувати на переговорах з росією. Звісно, хочеться усього: і вступу до НАТО, і прийняття в ЄС, і репарації з росії, і фінансової допомоги від Заходу, і повернення усіх окупованих територій. Але з цих цілей має бути виділена така, за яку Україна готова воювати навіть самотужки.

І ця мета: повернути усі окуповані території.

Тому Україна потребує різні види озброєнь, зокрема ті ракети ізраїльського виробництва, що можуть знищувати цілі на відстані 300 км. На минулому тижні їх поставила нам Естонія. Можливо, саме з цим дозволом ізраїльського уряду пов'язані відверто антисемітські висловлювання міністра лаврова. Тому що це саме та зброя, яка не дозволить росії безкарно обстрілювати українські міста з такої відстані, куди українські ракети не могли дати гідної відсічі. Тепер зможуть.

Якщо ж виявиться, що росія готова до великої угоди зі Сполученими Штатами та Європейським Союзом щодо нових засад довгострокового миру на континенті, то єдиною умовою приєднання України до цієї угоди має бути повернення усіх окупованих територій разом з Кримом та Донбасом.

Решту питань: вступ до оборонного союзу НАТО, до митного союзу з ЄС, фінансова допомога на відновлення зруйнованої інфраструктури і житлового фонду та всі інші - можна вирішувати у повоєнний період.

Якщо повернемо всі окуповані території, то тільки розробка газових родовищ у морських водах Криму зможе покрити витрати на відновлення зруйнованих міст. Для цього слід буде без зволікань заключити угоди про розподіл продукції з великими нафтогазовими компаніями, які мають ресурс розпочати видобуток у найкоротші терміни. Розподіл продукції у пропорції 65% відрахувань до бюджету та 35% - видобувним компаніям дозволить накопичити достатньо коштів у бюджеті на відновлення країни.
Щоправда, тільки за однієї умови - відсутності корупції з боку олігархату.

Що мається на увазі, показує приклад Медведчука. У 2012 році при владі Януковича він отримав право на розробку морської газоносної площі Глибока на південь від Криму. Якби це була угода про розподіл продукції, то бюджет мав би отримати 65% від видобутку, а компанії, що належать Медведчукові, — 35%.

До якої міри “обранця народу” Медведчука не цікавить добробут українського народу, свідчить той факт, що після загарбання Криму росією, він дістав дозвіл на видобуток вже від російського уряду на тій самій площі. Відмінність у тому, що 65% видобутку йде до російського, а не українського бюджету. А Медведчуку все одно. Аби тільки отримати свої 35%. Тим не менше, Медведчук разом із дружиною продовжували стверджувати, що захищають інтерес українських виборців. На цьому прикладі видно: якщо олігархат збереже можливість спустошувати бюджет української держави і після встановлення миру, то ніякі гарантії західних партнерів не врятують збереження української державності. Тому що державності без бюджету не існує. Основна проблема корупції - це захист державного бюджету від надання дотацій олігархату.

Проблема гарантій миру у повоєнний період може бути вирішена двома шляхами. Перший шлях - це приєднання до договору колективної безпеки, у якому США (щоби не займатися лицемірством) беруть на себе зобов'язання захищати будь-яку країну, яка входить до договору Північно-Атлантичного Союзу. Другий шлях - це збереження такого співвідношення сил між збройними силами росії та України, у якому росія має перевагу, що не перебільшує українську у 1,7 раза.

Цей другий шлях є більш реальним, тому що вступ до НАТО вимагатиме, щоби росія спочатку зав’язла у якійсь іншій війні і не могла напасти на Україну, як не може наразі напасти на Фінляндію. На жаль, ми поки що не бачимо таких сусідів росії, включно з Казахстаном та Азербайджаном, які би змогли чинити такий опір, як українські Збройні сили.

росія напала на Україну з перевагою 3 до 1 у живій силі, а якщо враховувати усі фактори, то 10 до 1. Якщо Україна втрималася при такому співвідношенні сил, то тим більше втримається при співвідношенні 1,7 до 1.

Знову ж таки усе впирається у відсутність корупції. Держава може виділяти 6% ВВП на оборону. Якщо ці гроші не будуть розподілятися за корумпованими схемами, то Україна буде здатною підтримувати таку боєготовність ЗСУ, яка відіб'є в російського керівництва навіть бажання планувати війну проти України. Тому що досвід їм підкаже: і при значно більшій перевазі зовсім не гарантована перемога.

Що стосується приєднання до ЄС, то тут привабливими є два аспекти

Перший є очевидним: скасовуються усі мита на продаж продукції на такому великому ринку, як ЄС. Тільки необхідно створити максимально сприятливий інвестиційний клімат для іноземного капіталу, зокрема, європейського. Тоді сам європейський капітал буде лобіювати вступ України до ЄС, щоби збільшити реалізацію товарів, які вони вироблятимуть в Україні.

Другий аспект менш очевидний, але більш привабливий - це дотації ЄС. Зокрема, сільськогосподарські дотації, які припадають великим виробникам сільгосппродукції як, наприклад, Польщі або Франції. Але тут слід взяти до уваги, що країни-донори ЄС, тобто ті, хто врешті-решт платять ці дотації: Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди та Швеція - не відчуватимуть себе занадто щасливими, як посадять собі на шию ще одного реципієнта. Вони мають вбачати якийсь свій інтерес, що компенсує ці витрати. Економіка вимагає балансу інтересів, і український уряд має забезпечити цей баланс, створивши додаткову зацікавленість країн-донорів.

З цього видно, що питання приєднання до НАТО або вступу до ЄС вимагають тривалих зусиль протягом певного часу. Це є ще одним аргументом, чому наразі слід зосередитися на звільненні всіх окупованих територій, і саме на цьому наполягати в контексті великої угоди про мир на європейському континенті. Така чітка позиція отримає прихильність нашого великого союзника - США. Вона також матиме підтримку і урядів Великої Британії та Італії, а трохи пізніше - і урядів Німеччини та Франції.

Все інше згодом додасться.

Читайте також: Тривалий мир для Старого континенту: чого вчить історія