Відмінності між лавровим і шоуменами-пропагандистами, на кшталт соловйова та сімоньян, не існує

Спочатку міністр закордонних справ росії лавров відзначився вимогою до України: «Не здатися, а припинити чинити опір». Потім вирішив «одружитися» з відомою ведучою сімоньян, щоби експериментально довести: можна народити справжнього Гітлера без домішки німецької крові. Ну а його останні заяви про євреїв - це вже суцільне дно…

Міністра лаврова безпідставно сприймають як політика, ба більше, як одного з тих, хто бере участь у прийнятті доленосних рішень в росії. Це цілковита маячня. Центром прийняття рішень в росії є адміністрація президента та рада безпеки росії.

Пан лавров входить до складу цього органу як постійний член, але виключно тому, що його посада міністра закордонних справ має бути там представлена, як і посади міністра внутрішніх справ або міністра оборони.

Крім міністрів до цього органу через посаду входять всі керівники федеральних округів росії.

Втім три ключові особи у раді безпеки росії - це голова - путін, його заступник медведєв та секретар патрушев. Можливо, до прийняття рішень допускають ще начальника генштабу герасимова та директора ФСБ бортнікова. Але аж ніяк не лаврова.

От якби його призначили командувачем кавалерійських військ, то, може, і допустили би на радість генерал-лейтенанту іванову.
”Коли говорять гармати - музи мовчать!”

Хоча і під час війни дипломатія все ще відіграє роль у зовнішній політиці, але її функції не обов'язково виконує Міністерство закордонних справ.

Наприклад, головою делегації на переговорах з Україною призначений мединський, далекий від міністерства закордонних справ.

Пан мединський піднявся на рекламному бізнесі, промуючи зокрема великі тютюнові компанії. Рекламний бізнес тісно пов'язаний з засобами масової інформації, тож коли мединський став законодавцем, то й переймався законодавчим забезпеченням рекламної діяльності у ЗМІ. Міністерство культури очолив у 2012 році і вже з цієї посади нещодавно перебрався до адміністрації президента росії. Має хобі, яке полягає у звеличуванні російської історії. Через це навіть став вболівальником фінського маршала Карла Маннергейма, меморіальний барельєф якому разом з генералом івановим відкривав у Петербурзі.

Маршал Маннергейм деякий час служив у царській армії, що і спонукало мединського на такий вчинок. Дивно, що він ще не встановив меморіальну дошку на честь Аляски, яка колись була під суверенітетом росії. Щоправда, невдовзі петербурзька влада демонтувала барельєф Маннергейма, і тепер мединський шукає де би пристроїти цей артефакт. Він правильно оцінив, що у Києві знайдеться місце для спомину фінському маршалу, який вправно бив росіян зимою 1939-1940 років. Ми можемо навіть ту частину річки Ірпінь, що розлилася на очах здивованих орків, назвати Маннергеймійкою, на спогад про захисні фінські споруди, названі на честь маршала. Щодо Маннергейма мединський може розраховувати на повну лояльність української делегації.

Якщо ж путін дійсно вирішить вдатися до дипломатії, він, мабуть, використає наришкіна, голову служби зовнішньої розвідки. Йому ще напередодні агресії доручили публічно грати роль найбільшого голуба серед усіх яструбів. І ядерну зброю путін використовувати не буде. Саме невикористання ядерної зброї буде останнім шансом та аргументом, щоби убезпечитися від лави у міжнародному кримінальному суді. Можливо, це матиме значення, бо з точки зору “гнилої демократії” ядерна війна є неможливою.

Щодо лаврова, то ще у 2014 році, після загарбання Криму, американський дипломат Карпентер роз'яснював колегам, що час, витрачений на зустрічі з міністром лавровим, є змарнованим. Пан Карпентер наголошував, що лавров не допущений до прийняття рішень.

Останні промови лаврова свідчать, що відмінності між ним та шоуменами, на кшталт соловйова та сімоньян, не існує.

Тому, користуючись фразеологією самого міністра, слід вимагати від пана лаврова: “Не припиняти нести маячню, а припинити відкривати пельку.”

Читайте також: Цього разу ленд-ліз, крім перемоги над ворогом, полегшує і модернізацію України