«Закон про ленд-ліз уже не чинний. Але Захід підтримуватиме Україну зброєю»

На початку великої війни українці покладали великі надії на так званий ленд-ліз, який зіграв значну, ледь не вирішальну роль у Другій світовій. У далекому 1941-му санкціоноване президентом США Франкліном Рузвельтом (швидке, без бюрократичних перепон) постачання боєприпасів, техніки, продовольства, нафтопродуктів для срср, Великої Британії, Франції та інших країн антигітлерівської коаліції дозволило змінити хід подій на фронті і врешті-решт перемогти фашистську Німеччину. У травні 2022-го президент США Джозеф Байден підписав інший американський ленд-ліз — для України. Думалося, що наші союзники завалять нас зброєю, і це допоможе здолати російського агресора…

Цього, однак, не стало­ся. Дуже часто з офіційних джерел доводиться чути, що так потрібні військові ре­сурси ми ледь не вимолюємо. І не завжди отримуємо їх. Пре­зидент України не раз нарікав у західних медіа, що 14 ново­сформованих бригад ЗСУ зали­шаються без належного озбро­єння…

Чи так це? Що і чому не скла­лося із ленд-лізом? Деякі ана­літики кажуть, що нагальної по­треби у ленд-лізі раніше не було, позаяк завдяки бюджет­ним програмам Конгресу США військове постачання України відбувалося регулярно. Відтак Байдену не було потреби вда­ватися до запасної опції.

А у жовтні 2023 року закон про ленд-ліз втратив чинність. У законі про асигнування на по­треби національної оборони США на 2025 рік, який схвали­ла Палата представників, від­сутній пункт про продовження терміну дії закону про ленд-ліз для захисту демократії в Украї­ні (USAI). Внесення цього пунк­ту начебто лобіювали українські дипломати у Вашингтоні, але без успіху.

Думками на озвучену тему і про те, що з нею пов’язано, ми попросили поділитися військо­вого експерта Дмитра Снєги­рьова.

Не треба кидати каміння у бік наших союзників

— Річ у тім, що українська сторона сама відмовилася від ленд-лізу. Наші союзники тут ні до чого. Щодо цього є відповід­не висловлювання колишньо­го глави нашого МЗС Дмитра Кулеби. За класичною схемою, ленд-ліз після завершення во­єнних дій передбачає повер­нення наданої зброї і оснащен­ня (якщо буде що повертати). А також передбачає компенсацію вартості військово-технічної допомоги — термін виплат може сягати кількох десятиліть. Або ж можуть списати певну частину цих боргів.

Ми ж отримували військо­во-технічну допомогу на безпо­воротній основі, за неї нам не потрібно було платити. Це вла­штовувало військово-політичне керівництво України. Вочевидь, саме із цих мотивів ми відмови­лися від ленд-лізу.

А те, що наші західні парт­нери начебто щось недода­ють нам, — не що інше, як міфи, які не відповідають дійсності. Наші союзники надали Украї­ні військової допомоги на суму близько 200 млрд доларів. Ця цифра пропорційна витратам російського бюджету на фінан­сування військових дій проти України упродовж трьох років. А ще додайте вражаючі суми ма­кроекономічної, соціальної до­помоги, які ті ж американці та інші наші друзі надали Україні. Пам’ятаймо про це і не кидай­мо каміння у город партнерів. Бо це недоречно і невдячно з нашого боку.

Західні партнери надавали Україні всі види озброєння, за­соби ураження, яких ми потре­бували, — починаючи від важкої бронетехніки. Так, була часо­ва затримка. Але слід зважати на стан військово-промислово­го комплексу країн НАТО, у тому числі США. Після «холодної війни» він фактично був занедба­ний. Лише зараз на Заході ство­рюють умови для модернізації і розширення виробництва осно­вних видів озброєння і засобів ураження.

— Трамп іще перед вибо­рами президента США ка­зав, що просто так нічого ні­кому не дасть. Мовляв, за все треба платити. Чи не об­межить новий лідер Сполуче­них Штатів постачання зброї Україні? Як це вплине на пе­ребіг війни?

— Якщо йдеться про 90 днів, на які нова американська ад­міністрація встановила обме­ження своєї допомоги, то хо­тів би заспокоїти скептиків. Ці обмеження стосуються не вій­ськово-технічної допомоги, а ґрантових проєктів (за дани­ми народного депутата Мар’яна Заблоцького, в Україні наразі функціонують 112 проєктів, які адмініструє Державний депар­тамент та Агентство США з між­народного розвитку (USAID), з обсягом фінансування $ 7 млрд. На всі чекає скрупульозний ау­дит. — І. Ф.). Від цього в Украї­ні можуть, першою чергою, «по­страждати» особи, які начебто переймаються захистом прав людини (чомусь це пов’язують із ЛГБТ-спільнотами) і профе­сійні «ґрантоїди», одіозні особи, ім'я яких на слуху. Є вже офіцій­ні заяви представників коман­ди Трампа про те, що оголоше­ні обмеження жодним чином не торкнуться програм військово-технічної допомоги Україні.

Це можна проілюструва­ти таким прикладом. Напри­кінці каденції правління Байде­на було оголошено про те, що Україна отримає 15 млрд до­ларів макроекономічної допо­моги із заморожених росій­ських активів. Тільки мільярд із цієї суми передала попере­дня адміністрація. Відповідно, 14 млрд доларів надасть нам адміністрація Трампа. І жод­них заперечень щодо переда­чі цієї суми немає. Негативні чутки роздмухують ті «громад­ські активісти», які не отрима­ють фінансування, які в отри­манні ґрантів бачать сенс свого життя…

Взаємні поступки? Скоріш за все, до цього йде…

— Припинення поставок Україні західної зброї росія ставить однією з умов при­пинення війни. Чи може Захід піти на ці вимоги?

— Останнім часом все часті­ше доводиться чути, що вступ України до НАТО заблоковано, що це для нас тепер навіть не історична перспектива. У цьо­му є певні поступки, компро­міс з боку західних країн. При­чому треба говорити, що це не компроміс Трампа. Нага­даю: рішення про вступ у НАТО приймають колегіально. Трамп — прагматик. Він прекрасно ро­зуміє: якщо Угорщина або інша країна-член Альянсу заблокує рішення щодо України, то, від­повідно, про жодного нового члена НАТО не може бути мови. Тому Трамп, з огляду на настрої саме європейських партнерів, робить крок назустріч кремлю. І каже, що розуміє настрої росіян щодо можливого вступу України у НАТО…

Але водночас згадаємо іншу заяву Трампа, зроблену ще до інавгурації. Він казав: якщо ро­сія не пристане на перемовини, я дам Україні стільки зброї, що це змусить москву сісти за стіл переговорів. Тобто дав зрозу­міти, що подальша військово-технічна співпраця США з на­шою країною триватиме.

— У росіян є свій «ленд-ліз». Забезпечують себе іранськими «шахедами», північнокорейськими баліс­тичними ракетами і «града­ми». Чому москва, хизуючись своєю потугою, не обходиться без сторонньої допомоги?

— У росії вичерпуються ре­сурси. Вся ця її велич — «дру­га армія світу», «безмежні за­паси російського озброєння» — була переважно в інформа­ційному просторі. Насправді російські запаси не настільки безмежні, як хотілося би тому ж путіну. Відповідно, з ураху­ванням секторального харак­теру санкцій проти військо­во-промислового та й проти всього економічного комп­лексу рф, росія не здатна ви­робляти стільки зброї, скіль­ки їй потрібно для активної підтримки війни. Тому шукає партнерів за кордоном, на­самперед у Північній Кореї.

Іран, до речі, не постачає в росію своїх БПЛА. Їх постачали з території Сирії, де було роз­горнуто кілька відповідних ви­робництв, а потім ці безпілот­ники доставляли в окупований Севастополь. Усі згадані під­приємства у Сирії контролюва­ла проіранська «Хезболла». Але говорити, що це — іранські без­пілотники у класичному розу­мінні, буде пересмикуванням. Так само неправильно казати, що Іран постачав росії баліс­тичні ракети. Цього не було. Та­ких фактів наразі немає.

Вважаю несправедливими докори у бік Китаю. Він не по­стачав росії не те що військо­вого спорядження — навіть вій­ськових технологій.

А от КНДР справді постачає путіну широку номенклатуру — свою балістику, безпілотники, САУ, системи залпового вогню.

— Спрогнозуйте хід воєн­них дій на найближчий пері­од. Новини з фронту опти­містичними назвати важко…

— Однією із цілей керівни­цтва російської федерації є ви­хід їхніх військ на адміністра­тивні кордони Луганської та Донецької областей. Швид­ше за все, у найближчі міся­ці активну фазу бойових дій у цьому регіоні окупанти продо­вжать. Тиск чинитимуть на всіх без винятку напрямках. Думаю, основний акцент з покровсько­го напрямку буде перенесено на слов’янсько-краматорську агломерацію. Йдеться про чо­тири великі промислові міста — Слов’янськ, Краматорськ, Кос­тянтинівку, Дружківку, які зараз під контролем Сил оборони України. Тут основний промис­ловий потенціал. На жаль, те, що відбувається на краматор­ському напрямку — важкі бої за Часів Яр, те, що наші війська змушені були покинути вогне­тривкий завод, свідчить про те, що невдовзі бойові дії може бути перенесено безпосеред­ньо у Костянтинівку. На жаль, є просування ворога на торець­кому напрямку, а це загроза флангового охоплення позицій Сил оборони України у Костян­тинівці. Така сама напружена ситуація на флангах, зокрема у районі Кліщіївки. Маємо також сильний тиск на куп’янському напрямку, де росіяни намагати­муться вздовж річки Оскол про­рватися до адмінкордонів До­нецької області. Так виглядає найближча перспектива. Ідуть запеклі бої за всі великі про­мислові міста.

— А далі? Нещодавно путін сказав, що основні завдан­ня під час їхньої «спеціальної військової спецоперації» ви­конано…

— Не буду вангувати. Я не Арестович і не Гордон. Але те, що напередодні інавгурації Трампа майбутній держсекре­тар США заявив, що Україна і росія мають піти на певні по­ступки, свідчить, що буде від­працьовано саме цей сценарій. До того ж у Bloomberg була стат­тя про те, що росія хоче залиши­ти за собою 20% української те­риторії. Наразі росія контролює 18%. Напрошується думка, що під тими двома додатковими відсотками мають на увазі ті ра­йони Донецької і Луганської об­ластей, які наразі ще контролю­ють Сили оборони України…