Україні треба розраховувати лише на власні Збройні сили!

Які країни оголосили себе нейтральними у Європі?

Їх налічується сім: 

1. Швейцарія,
2. Швеція,
3. Мальта,
4. Ліхтенштейн,
5. Фінляндія,
6. Ірландія,
7. Ватикан.

Австрія теж є, по суті, нейтральною державою, хоча її статус трохи змінений на позаблоковий. Позаблокова - це теж нейтральна держава, але з додатковими умовами. Всі вони є заможними державами з високим рівнем доходів як державного бюджету, так і населення.

Зрозуміло, що Ватикан має бути нейтральним, хоча би тому, що у війні між двома католицькими країнами він не зможе обирати сторони.

Мальта - це острів, на відміну від нас, і тому не має спільних рис з географічним розташуванням нашої держави.

Ліхтенштейн - зовсім крихітна держава між Австрією та Швейцарією і тому теж не може бути для нас прикладом.

Отже, чотири держави: Швеція, Швейцарія, Ірландія та Фінляндія є країнами, які ми розглянемо з точки зору того, що їм дав і продовжує давати нейтральний статус. Спочатку коротко розглянемо Швейцарію, Ірландію та Швецію, що не межують з Росією, а потім більш детально Фінляндію, що має таку саму нелегку долю, як і ми. Тобто безпосередньо межує з Росією.

Нейтральний статус Ірландії, Швеції та Фінляндії не заважає їм бути членами Євросоюзу

Тобто нейтральний статус не обмежує можливості перебування в митних союзах. Крім того, Ірландія та Фінляндія - це країни, де платіжним засобом є євро. Отже, нейтральний статус не заважає вступати до валютних об'єднань. Швеція, на відміну від Ірландії та Фінляндії, зберігає власну валюту - крону. Тому що такий її вибір.

Отже, що для нас є важливим: нейтральні держави не обмежені у виборі своєї зовнішньої економічної політики.

Швейцарія та Швеція для збереження свого нейтрального статусу витрачають багато коштів на оборону та мають відносно сильну армію. І хоча всі їхні сусіди є наразі мирними державами, вони знають, що береженого бог береже, і сильна армія лише допомагає зберігати нейтральний статус.

Швейцарія витратила на потреби оборони 0,78% ВВП у 2020 році. Армія Швейцарії складається з 120000 осіб, з яких 9000 є професіоналами.
Швеція витратила на оборону 1,2% ВВП у 2020 році. Шведська армія невелика - 24000 постійного персоналу та 31000 резервістів.

Ірландія - теж острів, віддалений від усіх. Його найближчою сусідкою є цивілізована Велика Британія, яка нічим їй не загрожує. Тому Ірландія має лише 8,751 постійного військового персоналу та ще 1,778 резервістів. Ірландія немає жодного танка. Бо вони їм без потреби.

Фінляндія планує витратити у 2022 році 2% ВВП на потреби оборони. Отже, ми бачимо: чим більше країна наближена до Росії, тим більше вона змушена витрачати на оборону. Армія Фінляндії під час війни становить 280 тисяч військових, що робить її особовий склад майже однаковим з українською армією. Це значно більше, ніж армії Швейцарії, Швеції та Ірландії разом узяті, тому що ті щасливі держави не межують з Росією.

Фінляндія має досвід військових дій проти Росії. У зимовий період 1939 - 1940 років вони знищили 350 тисяч військ російського агресора. Незалежність вони, як і ми, здобули від Росії без крові, але знали, що так в історії не буває, і рано чи пізно їм доведеться захищати свою незалежність зброєю. Вони довели свою боєздатність. І ми доведемо її не менш впевнено, ніж це зробили фіни.

Справжня мета російського агресора у війні українського народу за свою незалежність - знищення української армії. І цього український народ не допустить, він буде битися до остаточної перемоги.

А от що краще: членство у НАТО, з розрахунком, що інші армії будуть захищати Україну, чи розрахунок виключно на свої збройні сили?

Це питання спірне. Дивлячись на те, як поляки бояться нам передати військові літаки і перекладають відповідальність на гаранта п'ятої статті статуту НАТО, а цей гарант теж не наважився нам їх передати, виникають сумніви щодо переваг колективної оборони.

Бо коли ми розраховуємо виключно на свої збройні сили, то змушені, як і фіни, приділяти їм постійну увагу і виділяти на їхні потреби значну частину ВВП. Фіни нещодавно закупили 64 найсучасніші літаки F-35s, і коли вони стануть на бойове чергування, ніякі провокації російських винищувачів їх не бентежитимуть.

Україна має зробити те саме, плюс посилити протиповітряну та протиракетну оборону, щоби ніколи більше ракети та бомбардувальники не з'являлися у нашому небі.

Тоді нова архітектура європейського миру буде базуватися на двох нейтральних країнах - Фінляндії та Україні, які на лінії від Балтійського до Чорного моря надійно розмежовуватимуть сили двох ядерних сил - країн НАТО та Росії.

Білорусь має стати країною на кшталт Австрії, тобто позаблоковою. Це означає, що вона може брати участь у спільних з Росією навчаннях, але на її території не має бути іноземних військ, тобто військ Росії.

Тоді армії Росії та НАТО можуть теоретично прийти у зіткнення тільки на вузькому 200-кілометровому коридорі російсько-латвійського кордону. Від псковського озера до Себежського національного парку. Цю проблему країни НАТО та Росія можуть вирішити угодою, згідно з якою збройні сили обидвох сторін не наближуються на 40 кілометрів по обидва боки російсько-латвійського кордону.

Ця нова архітектура європейської безпеки поки що не влаштовує Росію. В цьому розумінні українські Збройні сили боронять не тільки свою територію та незалежність Української держави, але й впевнено створюють нові контури миру у Європі, принаймні, на наступні пів століття.

Теперішня Росія сповідує закони джунглів, головна теза яких полягає у тому, що здобич розподіляється пропорційно силі. Оскільки це наразі
єдиний постулат, у який вірять у Кремлі, то й успіхи ЗСУ у цій війні за незалежність України дозволять по-новому оцінити сили та ту частину здобичі, на яку може претендувати Росія.

Ця переоцінка призведе до прийняття тої нової архітектури миру у Європі, який базується на існуванні двох сильних та нейтральних країн: Фінляндії та України.

Однак це все теорія. Як буде на практиці - побачимо.