Лукашенко погрожує війною. Чого чекати Україні від Білорусі

Від зустрічі лідерів Росії та Білорусі, яка відбулася у Кремлі 18 лютого, чекали на заяви, які могли б прокласти шлях до деескалації конфлікту

Адже не секрет, що саме проведення російських навчань у Білорусі викликає підозри у готовності до атаки на українську столицю.

Але жодних обнадійливих заяв на пресконференції Володимира Путіна та Олександра Лукашенка так і не прозвучало. Навпаки, білоруський правитель змагався в агресивності з російським колегою, — пише Віталій Портников для Радіо.Свобода.

І навіть ця коротка зустріч із журналістами дає змогу побачити, які зміни відбулися з Лукашенком з 2020 року.

Олександр Лукашенко завжди був авторитарним лідером і не приховував своєї ностальгії за радянською епохою. Те, що Білорусь за його правління перетворилася на заповідник минулого — багато в чому відображення його світогляду. І все ж таки, незважаючи на всю інтеграційну риторику, союзну державу та обійми з російськими президентами, Лукашенко ніколи не забував про те, що є керівником самостійної держави.

Розправи над опозиційними активістами та створення авторитарної держави зачинило йому двері у резиденції західних лідерів. Але на пострадянському просторі білоруський президент намагався виглядати політиком, який підтримує добрі стосунки з усіма:

  • Після війни Росії проти Грузії він зберіг не лише дипломатичні відносини з цією країною, а й особисті контакти із президентом Міхаїлом Саакашвілі.
  • Після перемоги Майдану 2013−2014 років в Україні, коли російська пропаганда говорила про «хунту», зустрічався з головою Верховної Ради та виконувачем обов’язків президента країни Олександром Турчиновим.
  • Лукашенко досі не визнав «незалежність» Абхазії та Південної Осетії.
  • Не відвідував Крим після його окупації Росією.
  • Після того, як Мінськ став центром переговорів щодо врегулювання конфлікту на Донбасі, спробував використати ситуацію для повернення до контактів із західними лідерами.

2020-й змінив все

Лукашенко переконався, що втратив ту народну підтримку, яка дозволяла йому «заморозити» розвиток Білорусі. І що владу йому допомогла зберегти лише підтримка Росії та дії білоруських силовиків. Але багнети — погана опора для будь-якого режиму. Без політичної та економічної допомоги Путіна Лукашенку просто не встояти.

І Лукашенко намагається довести свою корисність тому, від кого залежить його політичне виживання. Позиція «дружби з усіма» поступилася місцем позиції беззастережної підтримки будь-яких російських ініціатив та заяв.

Лукашенко у присутності Путіна ображає українського президента Володимира Зеленського. Погрожує Україні війною. Натякає, що російські війська у Білорусі можуть залишатися скільки завгодно довго — навіть після того, як про їхнє виведення з території Білорусі говорив його власний міністр закордонних справ Володимир Макей. Тобто підтримує ту саму напругу, яка так потрібна Володимиру Путіну. З керівника країни, який говорив про втрати у Другій світовій війні та стверджував, що підтримує мир у Білорусі та її невтручання у конфлікти, Лукашенко став правителем, який провокує можливу війну біля власних кордонів.

Джерело

Схожі новини

Популярне за добу

Популярне за тиждень