У день ювілею держави історію викидали не абзацами, а сторінками

У мене на робочому столі є зачовганий часом аркуш паперу, на якому сумлінно записував усіх загиблих на фронті земляків, воїнів АТО — для того, щоб не забути і за нагоди згадувати у публікаціях. Коли під час нагороджень виголосили Сергія Білоуса, мені аж мурашки по шкірі пробігли — прізвище з мого списку! Мій земляк, житель невеличкого містечка Хирова на Самбірщині, удостоївся посмертно звання Героя України. Нагороду отримували вдова Леся Білоус зі сином Олександром… Сергій Білоус народився 24 серпня 1974 року, а поховали його у Хирові 24 серпня 2014 року…

…Далі родзинка 30-річчя Незалежності — ролик з маленькою дівчинкою, яка пройшла крізь історію зболеної держави. Вкотре переконався, що Україна багата на креативних постановників, на цікаві ідеї і проникливе втілення. Я гортав сторінки історії разом з усіма, і коли йшлося про сиву давнину, усе було начебто Ок, коли ж добрався до минулого століття, то побачив незрозумілі пробіли — начебто хтось викидав не абзаци, а цілі сторінки історії мого народу. Не важко здогадатися, чому автори, згадуючи 1941-й, акцентували увагу на тому, що лише за два останні місяці вересня нацисти в Києві розстріляли 30 тисяч євреїв… І це, здається, все про Другу світову, бо потім одразу пішла відбудова держави. А я упіймав себе на думці, що в нашій історії була сторінка ОУН-УПА та тривала боротьба за становлення самостійної України, тисячі загиблих героїв. Невже це не факт, який треба згадати в день 30-річчя України бодай скупим реченням? Невже після трьох десятиліть самостійності ми знову боїмося історичної правди чи просто хочемо догодити комусь, наприклад, політичній балалайці Кремля? Я думав, що після харківської кричалки «Путін — ла-ла-ла» нам уже ніщо не має бути страшним, хіба ні? Можна створити прекрасний емоційно-промоційний продукт, а одним моментом зіпсувати настрій.

І ще кілька не зовсім святкових вражень. Те, що президент Володимир Зеленський, згадуючи у своїй промові, де і який лідер народився, філігранно з тонким гумором обійшов Януковича з його Донеччиною, це зрозуміло і виправдано, а от не загадати, звідки родом присутній на святкуванні Петро Порошенко, це вже підленько і меншовартісно. Втім, підлість того дня мала продовження, коли п’ятого президента якась мразота облила зеленкою…

Читайте також: Ми господарі у своїй хаті