Робоча криза на Закарпатті: чому історія з бангладешцями — це не про мігрантів, а про українців

У підсумку, історія набула такого масштабного розголосу, що закарпатське підприємство офіційно заявило: жодного набору іноземців не буде й на роботу готові брати лише українців. Але чому закарпатські підприємства для залучення працівників змушені вдаватися до таких кадрових вивертів?

Сенсація чи крик про допомогу?

​Якщо говорити про запрошення бангладешців чи інших працівників з Азії для роботи в Україні, то це давно не сенсація і Закарпаття тут точно не претендує на перше місце за креативність. До прикладу, серйозно про працівників із Бангладешу на нараді з ексголовою Львівської ОВА Олегом Синюткою говорили підприємці Львівщини приблизно 7 років тому у 2018-му. «Високий Замок» детально тоді описував робочу кризу та бажання місцевих роботодавців скористатися робочою силою з Азії у матеріалі «Бракує робочих рук? Привезуть із Бангладеш!»…

​Зараз, коли на Закарпаття релокувалися понад чотири сотні підприємств і з’явилися тисячі робочих місць, проблема безробіття в області постала гостро як ніколи і логічно, що хоч і у доволі нестандартний спосіб, але отримала потрібний розголос. ​Місцевий бізнес, перед загрозою зупинки виробництва, вирішив зробити «хитрий хід»: запустити тему про «іноземців», щоб привернути увагу до питання. І це спрацювало…

Корені кадрової кризи на Закарпатті

​Дефіцит робочої сили у Закарпатській області став проблемою № 1 для промислового сектору ще понад десять років тому. Підприємства-гіганти, такі як Jabil та Yazaki Україна, почали активно залучати працівників з інших регіонів — з Донбасу, Запоріжжя та східних областей. Самі закарпатці завжди віддавали перевагу заробіткам за кордоном: Чехія, Німеччина, Словаччина, Угорщина, а в останні роки — Голландія, Канада і навіть США — традиційні напрямки трудової міграції. Що з того часу змінилося?

​Війна. З початком повномасштабного вторгнення область стала одним із головних хабів для релокації підприємств. Сюди переїхали великі і середні виробництва. Місцеві підприємства теж не зупинилися, а навпаки — розширили потужності. Це призвело до ще більшого розриву між кількістю робочих місць і наявністю працівників. За різними даними від самого бізнесу і від обласної влади, на підприємствах Закарпаття брак кадрів складає у районі 30%!

Куди зникають місцеві робочі руки?

​Такий кадровий дефіцит має три ключові причини. По-перше, це — масовий виїзд закарпатців за кордон. За два роки війни область покинуло близько 300 тисяч мешканців, які поїхали, в основному, до ЄС. І, цілком імовірно, що частина з них не повернеться навіть після перемоги, бо облаштувалася у нових країнах.

​По-друге, переселенці, які приїхали на Закарпаття, не поспішають виходити на ринок праці. Так само 300 тисяч з гаком внутрішньо переміщених осіб приїхало на Закарпаття. Більшість із них або вже мають віддалену роботу, або не розглядають місцеві вакансії взагалі. Чому так є? Питання риторичне…

​Третій фактор — мобілізація та страх перед ТЦК. Реальність така, що чимало чоловіків уникають офіційного працевлаштування, бо бояться отримати повістку. Є люди які намагаються навіть не виходити з дому, а не те, що йти працювати. Навіть попри хороші умови праці, зарплату вище середнього рівня. Очевидно, що бізнес, який готовий надати бронювання, не може у традиційний спосіб донести меседж про позитив працевлаштування до потенційних працівників.

Бангладешці як інформаційний привід

​Відтак одна з компаній, ДП «Ламелла», що розташована в Тячівській громаді, аби цей меседж таки донести, вирішила діяти нестандартно. Вони анонсували можливий набір працівників з Бангладешу, хоча головна мета була зовсім іншою — змусити українців подивитися на вакансії вдома. І справді, підприємство пропонує 25 тисяч гривень зарплати, безкоштовне житло, обіди та транспорт. Проте 700 місць залишаються вакантними. Цей кейс ще раз показав: проблема не в тому, що роботи немає, а в тому, що українці її не шукають тут.

Українцям треба повертатися — вдома є робота

​ Поки соцмережі запитували: «А чому не українців?», місцевий бізнес відповів: «Ми і є тут для українців!». Головна мета цієї історії - залучити наших людей. Робочі руки зараз потрібні не лише в Закарпатті. Україна втрачає понад 3 мільйони працівників через війну, міграцію і демографічні зміни. Тому питання залучення кадрів стає національним викликом. Історія з бангладешцями показала, що коли українцям нагадують про можливості вдома, вони починають замислюватися. Якщо це допоможе хоча б частині людей повернутися і працювати в Україні - значить цей інформаційний привід спрацював.