Тут були легендарний бар «Нектар» і фотоательє Губерів
Сто років тому у «чиншовий» будинок на Саксаганського провели каналізацію, газ і електричну гілку фірми «Сіменс»
/wz.lviv.ua/images/wzhistory/_cover/526746/budynok.jpg)
Львівська богема 1970-их добре пам’ятає культовий бар «Нектар», що був розташований на першому поверсі будинку № 11 на вулиці Панаса Саксаганського. «Нектар» відкрили 1973 року, там збиралася тогочасна «богемна» публіка — музиканти, поети, художники.
А оскільки «Богема» у радянські часи була явищем «соціально небезпечним», у «Нектарі» було повно сексотів («сєкретних сотрудніков», так тоді називали співробітників КДБ). Сам бар — звичайна совдепівська «точка» з широким асортиментом дешевого алкоголю і кавою. Уже в часи незалежності у барі продовжувала, за звичкою, збиратися вже підстаркувата «богема»… «Нектар» закрили 2008-го. Після цього тут було кілька закладів громадського харчування, уже преміум-сегменту. Зараз на першому поверсі — модні бутики, комерційні заклади.
Але заслуговує на особливу увагу сам будинок на вул. Саксаганського, 11. Це житловий будинок, дуже гарний і знаковий для Львова, зразок пізньої сецесії, пам’ятка архітектури місцевого значення. Архітектор Владислав Підгородецький. Тут гарна сецесійна брама, а балкон другого поверху підтримують фігури атлантів авторства Петра Війтовича. Цей скульптор відомий передусім тим, що створив фігури муз, які прикрашають львівську Оперу.
У Державному архіві Львівської області є документація щодо цього будинку. Перша забудова цієї ділянки зафіксована 1853 року, власник ділянки — граф Анджей Фредро, польський письменник, поет, філософ. Дозвіл на побудову другої споруди видано 1875-го. У 1889 році власниками будинку було єврейське подружжя Натан і Сюзанна Ландес-Сегал. В архіві є їхнє звернення до львівського магістрату з проханням про реконструкцію даху.
Будинок був «чиншовий» (тобто прибутковий, де приміщення здавали у користування за гроші). Власники активно його розбудовували. 1910 року звернулися по дозвіл надбудувати третій поверх (за «совковими» нормами, які в нас досі чинні, це четвертий поверх). Магістрат дозволив. Того ж року власники просять дозволу надбудувати четвертий поверх, тобто горище. Для цього Ландес-Сегали взяли позику в міській касі взаємодопомоги. 1911 року подружжя попросило магістрат дозволити їм провести до будинку окрему електричну «гілку» фірми «Сіменс». У листопаді 1911-го власники отримали дозвіл на заселення будинку. Сюди було проведено каналізацію, електрику і газ.
Від 1934 року в архівних документах з’являється листування з магістратом щодо розташованого у будинку № 11 фотоательє Зофії і Рудольфа Губерів. Вони орендували приміщення на горищі. Аж два роки, з 1934 по 1936-й, фотохудожники з’ясовують різноманітні нюанси щодо розміщення на фасаді будинку заскленої вітрини розміром 1,6 на 0,9 метра.
Губери були у Львові відомою родиною фотомитців. Про них дізнаємося з часопису «Галицька брама» 2003 року та видання Fotografia we Lwowie do roku 1939. Рудольф Губер (1875 — 1942 рр.) — член Львівського фотографічного товариства у 1903−1939 рр. Очолював це товариство у 1933 році. Був чудовим фотопортретистом. 1905 р. одружився із Зофією Тшемеською — власницею фотоательє, яке вона успадкувала після смерті батька, Едварда Тшемеського. Прізвище фотомитця Тшемеського було своєрідною візитівкою Львова, такою як горілка Бачевського чи цукерня Залевського.
Родинний тандем Зофії і Рудольфа Губерів працював плідно. Від 1905 року вони брали участь у фотовиставках у Львові, Відні, Берліні, Мюнхені, отримуючи численні нагороди, дипломи, відзнаки. У 1935 р., після смерті дружини, Рудольф разом із донькою, також Зофією, продовжує вести свій заклад «Фото-Губер».
Доля власників будинку і його відомих орендарів губиться після 1939 року. Остання письмова згадка про них у Державному архіві Львівської області: 1938 року Сюзанна Ландес подає прохання до магістрату про дозвіл на реконструкцію фасаду будинку.
Уже в наш час, протягом 2017 — 2019 років, Львівська міська рада провела в будинку комплексну реставрацію. Як розповіли «ВЗ» у пресслужбі ЛМР, там була велика проблема з дахом — він протікав. Також весь фасад був потрісканий, скульптури загрожували обвалом, у поганому стані були балкони, вази нагорі ледве трималися…
За два роки було проведено реставрацію фасадів (реставрація тиньку, балконів, декоративних елементів — ваз, карнизів, гірлянд, скульптур), вхідної брами, відновлено покрівлю та конструктивні елементи даху, зроблено водовідведення. Підрядна організація мала складність з доставкою матеріалів, особливо на покрівлю. Підрядники дали гарантію на відремонтований дах — 50 років. Кошторисна вартість робіт — 5 мільйонів 598 тис. грн. Мешканці фінансово не долучалися. Це був останній будинок, який у Львові відреставрували без співфінансування мешканців.