Піду на Майдан. Не можу інакше

Я не вірю в якийсь успіх президента Зеленського у Парижі

Я не розумію, навіщо Путіну замирюватися, якщо російські війська ще й досі в Придністров’ї, в Абхазії та в Сирії? Останнім часом я часто чую: Путіна примусить піти з Донбасу жахлива ситуація в російській економіці — але якщо це правда, його навпаки треба давити і не йти йому на поступки. Аби він відводив війська і вмовляв нас про зустріч, а не навпаки. Аби Москва йшла на поступки. Вона уміє — доведено Афганістаном, з якого забрався совок, і Чечнею, де задля припинення війни Москва пішла на угоду з колишнім бойовиком, в якого руки по лікоть у крові російських солдат. Про Кадирова чули?

Якщо вони пригнічені економічно — чому не давимо ми? А якщо економічно вони не на межі — навіщо їм поступатися нам?

Я не розумію, що такого сталося за півроку, чого не було за президента Порошенка? Домовленості? Обіцянки? Але Москва ніколи нічого не робить на шкоду собі. Згадайте, як вони повернули нам моряків — їх будь-якої миті можуть викликати в Росію на допит. Згадайте, в якому стані вони повернули нам кораблі. Порахуйте, скільки українських бійців загинули, відколи команда Зеленського почала переговори з Москвою? Ви всерйоз вірите, що все завершиться і буде мир-дружба-жуйка? Що Москва перестане розхитувати нас зсередини, з метою створити розбрат, і під цю нагоду відірвати ще кілька шматків нашої землі? Я — не вірю. Моя віра розстріляна на КПП «Новоазовськ» у серпні 14-го, вогнем з російської території по українських прикордонниках і добровольцях.

Кажуть, Путіну потрібне замирення, аби зняли санкції і аби до наступних виборів він показав економічне покращення. Наївні. Теза «Путін здал русскіх Донбаса бандеровцам» лунатиме з кожного російського шовіністичного ютуб-каналу і з кожного ватного Фейсбука. Москва пробачає своїм лідерам голод — вона не пробачає їм зменшення градусу імперського шовінізму. Доведено досвідом президента Єльцина.

Я знаю 1001 причину, чому поступки потрібні команді Зеленського. Я не знаю жодної, чому вони потрібні Путіну і Кремлю.

Мені залишається припустити лише одне — команда Зеленського має на руках якийсь козир. Але що може бути на руках вчорашнього шоумена такого, чого не було у досвідченого політика Порошенка і його дипломатів? Відповідь — нічого. Вірити в те, що «наш президент — один з найвеличніших лідерів світу» просто за гарні очі — я не вмію.

Мені очевидно — готується щось жахливе. Щось, що змарнує всі останні п’ять років мого життя. Ущент. Я можу навіть припустити, що сам Зеленський щиро не бажає здавати інтереси України. Але я знаю, як Путін і Кремль уміють розставляти пастки і погрожувати. Я вже бачу, як президента моєї країни примушують сісти за стіл переговорів з терористами, аби Україна визнала цю війну громадянською і цим дала можливість Москві позбутися санкцій. І я не хочу, аби Москва здобула профіт, а ми лишилися на бобах. Президент Зеленський мусить мати мотив, аби не поступатися. Цей мотив — я. Але як я можу вплинути аж на президента?

Та просто. Я можу вийти і долучитися до тисяч таких самих — небайдужих громадян моєї країни. Я можу, разом із тисячами українців, показати, що ми — проти. Я можу нагадати президенту, що останні роки мого життя: фронт, добробат, волонтерський фонд, це все було не просто так. Таке — не забути.

Я не хочу навіть чути про те, що нехтування своїм часом та здоров’ям, аби поїхати з добровольцями на фронт (а могли й прибити), або аби працювати для фронту з волонтерами (а теж могли прибити — ватани в тилу) — так от, що все це було марно. Я не бажаю вибачатися перед бандитами-сепаратистами та платити пенсії з моїх податків бойовикам, в яких кров наших хлопців на руках. Так бути не може.

Тому я піду на Майдан. Я долучуся до всіх вас. Як і домовилися — 8 грудня. 13−00. Майдан Незалежності.

Джерело