Мостами і лестощами війну не зупиниш

У романі шотландця Ієна Бенкса «Міст» - такій собі сучасній інтерпретації кафкіанського «Замку» - герой після автомобільної катастрофи живе з амнезією одразу у трьох паралельних вимірах, відчайдушно прагнучи зрозуміти, який з них реальний. Насправді жоден з його світів таким не є.

Коли президент Зеленський активно промує ідею спорудження мосту у Станиці Луганській, то теж вибудовує ілюзорний світ, у якому війну з Росією можна завершити помахом чарівної кельми будівельника, а не автоматом чи дипломатичними зусиллями. Та чи насправді так опікується побутом мешканців окупованих територій і громадян, які живуть біля лінії розмежування і мають проблеми з комунікацією? Гадаю, ні. Зеленський переймається рейтингами власної партії, улещуючи її потенційний електорат, схильний традиційно голосувати за проросійські політичні сили.

І демонстративний спіч Зеленського з приводу пропагандистської афери NewsОne з «Россия 1» спричинений не стільки бажанням «налякати» Путіна, як реакцією вчорашнього коміка на серйозні збурення і протести громадянського суспільства. Новий президент боїться їх як вогню, і не тільки через професійну звичку до глядацької слави, а й через усвідомлення того, що через два тижні «Слуга народу» може не дорахуватися кількох відсотків електорального врожаю через інфантильність «ікони». Те, що NewsОne належить Медведчуку, лише додає Зеленському драйву: адже політична сила кума Путіна перебуває на другій сходинці соціологічних рейтингів. Тож Зе, опікуючись майбутньою опорою у Верховній Раді, зривається на істерику, маніпулюючи загальновідомими фактами — про Мінськ та «нормандський формат». Не тільки Дональд Трамп, а й Макрон з Меркель здивовано повели бровою, отримавши відеозапрошення до переговорів з Путіним у столиці Білорусі…

Та й, погодьтеся, дивно виглядає «войовничість» і «принциповість» Зеленського після його ж пропозицій ворогу «зустрітися посередині», після заяв його прессекретарки про «воєнні злочини» ЗСУ, безпорадності першої особи під час російського тріумфу у ПАРЄ. Яким є реальний світ цієї людини, що зі вчорашнього вона забула і що намагається довести сьогодні?

Тим паче, в історію з NewsОne втрутилися й політичні гравці дрібнішого штибу, до прикладу, фаєроносці Білецького. То нічого, що суперрадикал ледь не щодня бігав на ефіри цього каналу, достеменно знаючи, кому належить і кому служить цей пропагандистський рупор. Виборча лихоманка спише усе, а кілька бюлетенів у залік Білецького фаєри таки додадуть.

Те, що загравшись у передвиборчу гру, «Слуга народу», а, особливо, її віп-персони розмінюють загальнонаціональний інтерес на банальні дивіденди у вигляді відсоткового результату 21 липня, ясно як Божий день. Дмитро Разумков, до прикладу, пояснює своє вперте спілкування на телешоу російською мовою, розповідаючи, що таким чином демонструє відсутність «мовних репресій». Мовляв, вибиває з рук агресивної Росії вагомий аргумент, який і є підставою для конфлікту на сході. «Поки у нас є окуповані території на сході держави і анексований Крим, я під час ефірів використовую російську мову, щоб ніхто не забажав приходити і мене тут «захищати», — каже Разумков. Пропоную лідерові «Слуги народу» терміново вивчати угорську, бо Петер Сійарто чи Віктор Орбан теж періодично звинувачують Київ в утисках мовних прав нацменшини на Закарпатті.

Утім, не Разумков додумався до такого креативного інструменту запобігання війні. Пригадую, як на початку драматичних подій на Донбасі мер Львова Андрій Садовий закликав містян один день порозмовляти російською. Ачей Путін прислухається і поверне своїх «зелених чоловічків» у місця постійної дислокації. Попри те, що «іхтамнєти» досі воюють на окупованій території, а спроби «мовного улещування» Садового виявилися провальними, перший номер у списку «найпросунутішої» політичної сили все ж не знайшов нічого ліпшого, аніж цей «нафталін».

І Зеленському, і його партії слід усвідомити дві речі. Перша з них полягає у тому, що Москва не братиме до уваги улещування і реверанси, навпаки, подаватиме їх як слабкість влади у Києві, гратиме цим аргументом перед західними партнерами, аби показати, що Україна таки failed state, що з нею не варто мати справи. Поза тим, розвиватиме агресію, сіятиме хаос, аби досягти власної мети. Як зауважив під враженням подій у Грузії Віталій Портников: «Москва більше не виховує уряди. Вона виховує народи».

Друга річ стосується виборів. Вони не триватимуть вічно. Натомість бажання втримати свій електорат за рахунок набагато важливіших і довговічніших інтересів може і обов’язково повернеться бумерангом до тих, хто практикує таку сумнівну технологію.