Передплата 2024 ВЗ

Любов по-російськи: спалити хату сусіда

Злочинець завжди повертається на місце свого лиходійства.

У п’яту річницю анексії Криму «зеленими чоловічками» з Росії, їхній верховний головнокомандувач і президент країни-агресора Володимир Путін вкотре приїхав на окупований півострів. Правда, цього разу його візит радше скидався на пропагандистську акцію у стилі Дмитра Кисельова, аніж на відвідини повноправного господаря. Путін мусить щось демонструвати перегодованій міфами обивательській публіці, а, власне, показати особливо нічого.

150 мільярдів доларів — така плата за «КримНаш». Так вимірює втрати Росії за окупацію українського півострова Bloomberg Economics. Закономірний, але не повний наслідок антиросійських санкцій, запроваджених західними демократіями. Це — астрономічна, нічим не виправдана сума, хіба лише — задоволенням надмірних амбіцій кремлівського «мрійника», що вирішив виправити найбільшу помилку і «глобальну катастрофу» ХХ століття — розвал СРСР. Путін так і висловився у Криму: «Кримська весна — це нова віха, тому що вона показала і нам самим і всьому світу, що Росія вміє себе саму любити і захищати свої інтереси». Дивна, погодьтеся, любов — украсти у сусіда шматок території і підпалити його хату. Ба більше. Зазіхаючи на ревізію повоєнного світопорядку, спробувати перекроїти кордони, роздмухати у центрі Європи воєнний конфлікт і натякати на претензії щодо гегемонії на континенті.

Вся ця маячня — лише плід хворої фантазії Путіна. Спікер російської Держдуми В’ячеслав Володін може скільки завгодно вимагати від України компенсації за «перебування півострова у складі республіки». Він публічно заявив про особистий злочин президента РФ: «Коли говоримо, що ми разом, що референдум нас знову з'єднав, тут не тільки велика заслуга президента, це саме його рішення, саме його вчинок. І знаєте, це могла зробити одна людина — Володимир Володимирович Путін».

Путін потрапив у власноруч сконструйовану пастку. Відмовитися від Криму як непосильної гирі на ногах напіврозваленої російської економіки він не може. Один із лідерів вкотре поневоленого ненаситним сусідом кримськотатарського народу Мустафа Джемільов каже, що «для Путіна піти з Криму — це політичне харакірі. Він уже на цьому зробив стільки собі реноме. Він як збирач руських земель. А тут сказати „я помилявся“? „Помилявся“ можуть сказати тільки мужні люди… У Кремлі таких чоловіків немає».

Зрештою, на підсвідомому рівні Путін чудово розуміє, що Крим — це Україна. У всякому випадку, говорить про нього, неодмінно повертаючись до теми ненависної для нього української влади. Старик Фройд тихо плаче, якщо чує слова ВВП, сказані ним під час перебування на захопленому півострові про те, що «у нас нерозуміння тільки з сьогоднішнім керівництвом України, з яким сьогодні навряд чи можна зварити кашу і домогтися якогось позитивного розвитку наших відносин… Як тільки здоровий глузд переможе, ми на рівні керівництва теж будемо вибудовувати відносини». На що отримав моментальну відповідь Петра Порошенка: «Я не збираюся (з Путіним — Авт.) ані кашу варити і їсти, ані на рибалку бігати, як деякі наші кандидати». Український президент прогнозує після виборів «перейти для обговорення в Раді Безпеки Організації Об'єднаних Націй питання запровадження місії миротворців — відповідно до стандартів ООН».

…Геніальний російський режисер Андрій Звягінцев свого часу сміливо виступив на захист українського політв’язня з Криму Олега Сенцова. Є у фільмі Звягінцева «Левіафан», який здобув кінопремію «Золотий глобус», персонаж-метафора. Він з’являється у кадрі лише кілька разів, у хвилини пікові, кодові. Це — кістяк морського левіафана — кита, викинутого на берег, з’їдженого паразитами і часом. Гадаю, це — метафора на означення Росії, її ставлення до поневолених народів, її візії себе як імперії. Рівно ж як і образ російського народу, вирваного із природної стихії своїми правителями-злочинцями, обдертого, окраденого, одуреного. Країни і народу, які так і залишаться лежати на узбіччі людського океану, що вирує життям, пристрастями і надіями…

Вчинки, відійшовши в Історію, завжди повертаються до тих, хто зверхньо вважає себе її творцями. Особливо, до тих, хто намагається безпідставно нап’ялити на себе шати переможців, вершителів доль, носіїв істин в останній інстанції. Хай через століття, але обов’язково з’ясується уся ницість і порожнеча цих «героїв», а зусилля і слова, застосовані ними давним-давно для виправдання чи пояснення своїх негідних вчинків, розвіються вітром, мов непотрібна, безвартісна полова.

Схожі новини