Три безцінних уроки історії з Бабченком

А найбільше мені подобається, як розгнівану світову і російську ліберальну громадськість шокувала спецоперація СБУ (сподіваюся, таки вона, а не те, що Бабченко живий).

Та ось війна, яку веде Росія в Україні, їх не шокує, все нормально. Там направду люди гинуть майже щодня, та це не гідне серцевих нападів обурених і публічної екзекуції агресора на парткомі.

Інша річ — спецоперація СБУ, коли ПОЧУТТЯ РОЗЖАЛОБЛЕНИХ образили! Коли підірвали віру у ЗМІ! (Не зважаючи на те, що смерть підтвердила українська влада).

Ось де шок! А вєе ті, хто знав про сцецоперацію, і не повідомили про неї у Фейсбуку, а найліпше — на гарячу лінію ФСБ Росії, взагалі, взагалі, взагалі вони нелюди! Бездушні, бездуховні тварюки!

І що, які висновки зробимо?

Значить, по-перше, тепер, коли повідомлять про чиюсь смерть, наприклад, Майкла Джексона, не вірити! доки кожний! кожний журналіст не побачить тіла, а ще краще, відірве з нього шматочок на доказ і покаже відтак у редакції, куди будь-хто охочий зможе прийти і переконатися у тому, що підозрюваний у смерті таки помер. Остаточно і безповоротно.

Друге. Некрологи першого дня більше не писати — пощо даремно витрачати дорогоцінні букви, раптом не вмер? Не варто квапитися. Жалоба сьогодні валюта цінна.

І третє. СБУ — це така непевна організація, що говорячи назагал, — а раптом війна в Україні — це теж спецоперація СБУ? І зовсім не напад Росії на сусідню державу.

Так, справді, з цим відчуттям хрумати бублики у Мордорі, багатозначно завертаючи зіниці за розумними бесідами про Бродського на виступах Петербурзького міжнародного економічного форуму, набагато приємніше. Спокійніше, чи як?

Отак і живемо…

Джерело