Чия тепер союзниця Америка?

Жодного разу не осудив путіна за агресію, не назвав його терорис­том і воєнним злочинцем, натомість сказав, що «розуміє росію», чим, по суті, виправдав напад на Україну. При цьому до країни-агресора амери­канський президент не висуває жодних принципових вимог, окрім однієї – припинити бойові дії, яку путін вперто ігнорує.

По суті, путін вже «на коні». По-перше, він домігся того, чого давно ви­магав: прямі переговори з Америкою щодо України без України. Йому це було вкрай потрібно, оскільки такий формат нівелює суб’єктність нашої держави та підтверджує кремлівський наратив, що Україна – маріонетка Америки. По-друге, прямі переговори з Америкою виводять росію з між­народної ізоляції, що дає підстави вважати його стратегію війни на ви­снаження успішною: «путін знову всіх переграв». Сепаратні переговори Трампа і путіна до болю нагадують ганебну Мюнхенську угоду 1938 року, де була вирішена доля Чехословаччини і яка призвела до найбільшої тра­гедії минулого століття – Другої світової війни. Паралель надто очевидна, як і неминучі наслідки.

Ще до інавгурації Трампа було зрозуміло, до чого все йде і за рахунок чиїх інтересів новообраний президент збирається припиняти війну, бо, як він каже, «гинуть молоді люди, такі, як його сини, з обох сторін». Тобто вдав, що йому однаково шкода і агресорів, і жертв. Трамп та представники його команди не згадують ані Бучу та Маріуполь, ані катування та розстріли  українських військових та мирних жителів… Бо насправді йому нікого не шкода. Трам­пу плювати на Україну. Жодної емпатії щодо долі нашої багатостраждаль­ної держави у нього немає. Україна йому може бути цікава хіба як ресурсна база… Не виключаю, що Трамп із задоволенням роздерибанив би Україну на двох з путіним, як свого часу це зробили гітлер зі сталіним щодо Чехословаччини. Чи домовив­ся б «десь посередині», як колись хотів наївний Зеленський…

Такі поняття, як міжнародне право, справедливий мир та покарання воєнних злочинців для Трампа порожні звуки, які його лише нервують. Він прихильник права сили, а не сили права. Такі, як Трамп, ніколи не зважають на інтереси жертв, бо жертви – це завжди слабша сторона, а він зневажає слабких, відтак ними можна і пожертвувати. Думаю, Трамп давно готовий до катастрофічного для України фіналу: задоволення усіх «хотєлок» друга путіна. Бо тільки такий фінал задовольнить російського диктатора.

У нових реаліях в України залишається єдиний шанс не програти ві­йну і зберегти державу – у максимальний спосіб ангажувати європей­ських союзників, включно з можливістю залучення їхніх військ. До речі, прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер заявив, що «готовий і ба­жає» розгорнути британські війська в Україні для миротворчої місії. Го­ворив про це і президент Франції Еммануель Макрон. Команда Трампа це усвідомлює, саме тому так неприязно, навіть агресивно, ставиться до Європи. Бо лише ЄС може завадити плану Трампа здати Україну на поталу путіну. Саме тому права і ліва руки Трампа, Ілон Маск і Джей Ді Венс, так завзято і нахабно підіграють проросійським політичним силам в Європі, сподіваючись, що ті, отримавши владу, припинять допомагати Україні.

Ми достеменно не знаємо, чому новий-старий господар Білого дому так відверто підіграє росії. Чи тому, що хоче робити усе всупереч попе­редній адміністрації, оскільки не раз казав, що це Байден спровокував путіна на агресію, що адміністрація Байдена зіпсувала стосунки з росією. Чи тому, що боїться путіна, залежний від росії, бо його багато років тому могли завербувати чи банально купити (і це не голлівудська фантастика чи конспірологія, адже методи і можливості російських спецслужб широ­ко відомі). Чи тому, що Трампу просто подобаються такі лідери, як путін, і він керується виключно своїми симпатіями? Неозброєним оком видно, що йому ідейно набагато ближчі авторитарні принципи керування, аніж демо­кратичні цінності. Втім, яка відмінність, якими є мотиви Трампа. Важливі на­слідки цих мотивів, а вони не на користь Україні. Тож питання: чи можемо ми розраховувати на підтримку і допомогу США?!

Але нема лиха без добра. Антиєвропейська хамська промова віце­президента США Джей Ді Венса на Мюнхенській безпековій конференції стала не лише холодним душем для європейських лідерів, а й чарівним пенделем. Як написав ексміністр закордонних справ Литви Ґабріелюс Ландсберґіс, заяви віцепрезидента США були необхідними ліками для летаргічної Європи. Отямившись від шоку, європейці вирішили діяти не­гайно: на другий день після закінчення конференції президент Франції Еммануель Макрон скликав екстрений саміт країн-лідерів ЄС, аби пере­осмислити свою участь у допомозі Україні і випрацювати спільну стратегію щодо загроз самій Європі у новій реальності. Де США готові домовлятися з Путіним і навіть не інформують про це союзників по блоку НАТО; де пи­тання безпеки на європейському континенті вирішують не лише без участі України, яка є жертвою агресії, а й без участі європейців, які можуть бути наступними потенційними жертвами путіна. Виникає логічне запитання: чи США де-факто залишаються союзником Європи? Адже нова адміні­страція Америки є більш прихильною до диктаторських режимів, ніж до демократичних урядів.

Можливо, тепер наші європейські партнери повною мірою усвідомлять увесь жах і трагізм ситуації, зрозуміють, що поразка України заохотить пу­тіна до подальшої агресії, відтак до неминучої третьої світової війни!

Отримавши болючого ляпаса від Венса, Європа зрозуміла, що небез­пека великої війни на європейському континенті не є вже такою примар­ною.

Донині європейці були переконані, що до них росія своїми щупальця­ми не дотягнеться. Що окупація країн Східної Європи, які є членами НАТО, неможлива. Бо є надійна парасолька. Але нова ера Трампа поставила під загрозу єдність в НАТО, відтак ефективність і боєздатність Північноат­лантичного альянсу. Трамп і під час першого президентства намагався зруйнувати євроантлантичну єдність, казав, що “американські солдати не будуть гинути за якийсь там Таллінн”, що США можуть вийти з НАТО, але на такий зухвалий крок не наважився. Нині маємо іншого, більш рішучого і зухвалого Трампа, який не збирається церемонитися з тими, хто йому нелюбий.