У 2025 році росія припинить існування, як «клаптикова імперія», якщо не виведе війська з України

На їхньому місці утворилася низка національних держав, де основною ознакою єдності людей була спільна мова, а не релігія. До першої світової війни у Європі існували три «клаптикові імперії», які складалися з багатьох етносів та мов. Об'єднувала їх спільна релігія: Австро-Угорську імперію — католицизм, Османську імперію — магометанство, а російську імперію — православ’я.

Національно-визвольні рухи набували у Європі все більшої сили з другої половини 19 століття і Перша світова війна тільки прискорила утворення національних держав, де основою була спільна мова.

Тільки одній росії вдалося уникнути поділу на національні держави, хоча під її дахом знаходилася майже сотня різних мов. Замість православ’я росія вигадала іншу ідею для утримання імперії: «Єдність пролетарів всіх країн».

Разом з низкою інших факторів, як то вихід Німеччини з війни у 1918 році та відмову визнавати борги росії, владі більшовиків вдалося відтермінувати дезінтеграцію імперії на 70 років.

Тим не менше, неконкурентоспроможність планової економіки та десятиліття низьких цін на нафту 1975−1985 років призвели до часткової дезінтеграції російської імперії. 14 націй здобули незалежність 1 січня 1992 року.

Як виявилося, на жаль, цей процес розпаду імперії на національні держави не зробив росію менш агресивною. Ще низка народів, що мають свою мову і компактне місце проживання в росії, чекають нагоди взяти свою долю у власні руки.

Чому вони ще досі цього не зробили?

Ось пояснення на прикладі Чечні. Коли розвалився Радянський Союз у грудні 1991 року, чечени зрозуміли, що наявність нафтопереробного заводу у їхній столиці — Грозному — дає їм нагоду відправляти ешелони нафти з Сибіру нібито на цей завод, а насправді продавати цю нафту у Європі через грузинський порт.

При цьому ж, звісно, вони не сплачували податки до бюджету москви. Коли інші російські нафтогазові компанії почали експортувати нафту, вони робили це легально, сплачуючи податки до бюджету росії. Вони почали наполягати, щоби російський уряд припинив нелегальний експорт нафти з Чечні, яка конкурує з іншою російською нафтою у Європі, не сплачуючи при цьому податки до російського бюджету.

Дві чеченські війни скінчилися порозумінням між москвою та Чечнею. Замість нелегального експорту нафти чечени дістали щорічні виплати з російського бюджету на суму приблизно 2 мільярди доларів. Для маленького народу — це зовсім непогані гроші, і вони навіть претендують перетворити свою столицю на щось на кшталт кавказького Дубаї.

Але, якщо доходи росії від експорту нафти скоротяться, в неї вже не буде можливості надсилати до Чечні 2 мільярди доларів на рік, тому що субсидій з федерального бюджету потребують і багато інших регіонів росії.

Чи задовільниться Чечня скороченням дотацій, скажімо, у два рази? Чи задовільняться інші регіони росії скороченням субсидій? Поки що ми цього не знаємо, але зазвичай, у таких випадках виникають заворушення.

Через агресію в Україні росія вже втратила мільярди доларів доходів від продажу трубного газу до Європи. При чому, як пояснив колишній посол США в Україні Джеффрі Пайетт, вона втратила ці доходи назавжди, тому що вирішила використати постачання газу, як зброю проти Європи: «путін використав зброю, з якої можна було вистрілити тільки один раз, більше в неї не зарядиш жодної кулі».

Коли ж росія остаточно втратить доходи від експорту енергоносіїв є нериторичним запитанням, бо від відповіді на це запитання залежить і відповідь, коли закінчиться російська агресія проти України.

Тому, що без цих прибутків росія не зможе закуповувати в Китаї верстати та інше обладнання для виробництва зброї та припасів у такій кількості, що потребує її агресія. Тож яка поточна картина прибутків росії від експорту нафти та газу і які перспективи обмеження цих прибутків?

У 2024 році росія продала нафти та газу на суму 108 мільярдів доларів. За три роки війни росія витратила приблизно 250 мільярдів доларів на свою агресію. Отже, майже увесь дохід від експорту енергоносіїв йде на фінансування агресії.

Крім енергоносіїв, росія є великим світовим експортером зерна, металопродукції та добрив. Після війни росія буде великим експортером озброєнь, якою вона і була до війни. Тільки ще додасться експорт безпілотників. Україна, до речі, теж буде експортувати багато безпілотників, конкуруючи з росією. Головними торговими партнерами росії є Китай, Індія, Туреччина, а в Європі - Німеччина та Італія. Експорт росії становить 30% від її ВВП. З точки зору можливості продовжувати агресію, головним партнером росії залишається Китай, який більше за всіх купляє російських енергоносіїв і більше за всіх інших постачає росії обладнання та комплектуючі для її оборонної промисловості. Позитивний баланс цієї торгівлі становить для росії 4 мільярди доларів на місяць, які і фінансують цю агресію. Другим великим джерелом зовнішньоторгівельних доходів для росії є Індія.

Втім, вплинути на китайсько-російську торгівлю санкції з боку США та ЄС можуть лише обмежено. Китайські компанії, які торгують з росією і водночас хочуть залишатися на ринках США та ЄС, навчились обминати ризик санкцій проти китайських компаній.

Наприклад, великі китайські банки уникають вести справи з росією напряму щоби не потрапити під санкції. Натомість купа малих китайських банків, які не мають суттєвого бізнесу з США або ЄС, фінансують двосторонню торгівлю з росією.

Тому США та ЄС простіше пильнувати, щоби російські нафта, нафтопродукти та газ не потрапляли на європейський ринок.

Чи не так? Ні, не так, бо експорт російського скрапленого газу до країн Європейського Союзу виріс у 2024 році на 23% досягнувши 21 мільярда кубічних метрів. Лідером закупівель була Франція, яка збільшила закупівлю на 4 мільярди кубічних метрів, тобто на 80%.

Також Іспанія, Бельгія та Нідерланди збільшили закупівлю російського скрапленого газу. Майже 80% скрапленого газу з термінала Ямал працює на експорт до Європи.

В останні дні президентства Джо Байдена були введені санкції проти двох менших терміналів експорту скрапленого газу та 183 танкерів. Але ВАТ «Ямал», де більшість акцій належить російській компанії НОВАТЕК, поки що непідсанкційне тому, що американський скраплений газ не може його замінити, і санкції проти Ямалу можуть, нібито, призвести до збільшення ціни газу у Європі. А також і тому, що 20% акцій належать державній французькій компанії Тотал.

Але це поки що.

3+3+3 має назву план Скотта Бессента, який призначений міністром фінансів в уряді президента Трампа.

План передбачає:

1. скорочення дефіциту бюджету до 3% від ВВП з нинішніх 7%.
2. Збільшення самого ВВП до 3% на рік з теперішніх 2.7%.
3. збільшення виробництва енергії (видобування нафти та газу) на 3 мільйони барелів на день, тобто до 23−24 мільйонів барелів сукупного видобутку на день нафти та газу у США.

План має забезпечити спроможність уряду обслуговувати державний борг та посилити довіру усього світу до долара. Цей план пана Бессента слід сприймати скоріше як дороговказ, аніж критерій, за яким оцінювати успішність уряду чотирма роками пізніше, коли спливає термін повноважень уряду президента Трампа.

Тому що прогнози кваліфікованих економістів свідчать, що чотирьох років не вистачить для виходу на показники 3+3+3.

Нас найбільше з цього плану має цікавити можливість збільшення видобутку нафти та газу на 3 мільйони барелів на день, тому що це безпосередньо стосується майбутніх заробітків кремлівського ворога. Якщо росія буде заробляти менше на експорті нафти та газу, то в неї буде менше ресурсів, а, отже і спокуси знову напасти на Україну.

Проблема полягає у тому, що американські нафтовидобувні компанії зацікавлені у збільшенні видобутку лише у тому випадку, якщо це не призведе до зменшення ціни за барель. Бо якщо компанія буде видобувати більше, але через зменшення ціни збільшиться заробляти ті самі гроші, то навіщо їй докладати нові зусилля? Компанії цікавить збільшення прибутку, а не видобутку.

Тому американські компанії будуть збільшувати видобуток лише у тому випадку, якщо бачитимуть кому вони можуть продати ці додаткові барелі.
Європа є найбільш вірогідним покупцем американської продукції, але для цього американцям треба буде повністю витіснити росію з європейського ринку нафти та скрапленого газу.

Тоді і видобуток у США зросте, і світова ціна енергоносіїв не впаде.

Міністр фінансів Бессент зауважував, що зростання цін на енергоносії є головним чинником спонукання інфляції, бо кожна американська родина витрачає суттєву частину свого бюджету на бензин, опалення оселі та оплату рахунків за електроенергію.

Виробництво будь-якого товару теж пов’язане з використанням енергоносіїв. Але зменшення ціни енергоносіїв призводить до зменшення
прибутків енергетичних компаній, а це своєю чергою впливає на їхні плани щодо капітальних витрат на розробку нових родовищ.

Якщо нові родовища не розробляються, то це неминуче призводить до підвищення ціни на нафту та газ у майбутньому через їхню нестачу. Такою є специфіка цієї галузі економіки. Тому, якщо вдасться стабілізувати ціни на нафту та газ і зробити їх більш передбачуваними через контроль над видобутком з боку американських компаній, це вже буде великою перемогою для економіки США, а також і Європи.

Допоки ж ціни на світовому ринку диктують Саудівська Аравія та росія разом з іншими країнами ОПЕК, прогнозувати стрибки у ціні енергоносіїв неможливо. Хто міг прогнозувати збільшення ціни газу у Європі у 10 разів за один місяць через напад росії на Україну у 2022 році?

Отож, якщо економіки цивілізованих країн хочуть розраховувати на стабільність цін енергоносіїв, то вони мають їх видобувати у себе у такій кількості, щоби зовнішні постачальники не могли влаштовувати хаос. І щоби в них не було спокуси використати енергоносії зброю, як це зробив путін.

У США це зрозуміли ще у 1975 році, коли створили стратегічний запас палива у відповідь на раптове обмеження постачання нафти з боку арабських країн. А у Європі це не зрозуміли й досі, і тому постраждали від раптового припинення постачання російського газу.

І причина не в тому, що в Америці більше родовищ нафти та газу, ніж у Європі. Норвегія та Шотландія видобувають досить багато енергоносіїв у Північному морі, а Україна може потенційно збільшити постачання газу до Європи на 20 мільярдів кубів на рік, тобто додати ще 5% від поточного споживання Європи. Для цього потрібно повернути Крим, де залягає 80% усього українського газу.

Тому вихід України на міжнародно визнані кордони, це не тільки питання військової безпеки Європи, але й питання її енергетичної стабільності через значні додаткові постачання газу та електроенергії.

Це мають зрозуміти і наші москвофільські сусіди — Словаччина та Угорщина. Їхня залежність від російських енергоносіїв створює потенційну військову небезпеку для них самих та цілої Європи у майбутньому. Через усвідомлення цієї небезпеки їм прийдеться скоротити свою залежність від російських енергоносіїв, поки росія залишається потенційним агресором.

Як ми бачимо, агресія в Україні веде до значного скорочення прибутків російського бюджету від продажу нафти та газу. У деяких випадках, ось як продаж трубного газу до Європи — це безповоротні втрати, тобто втрати не тільки на період агресії, а й на десятки років наперед.

І чим більше таких безповоротних втрат, тим більша ймовірність дезінтеграції росії. Тому, що і дезінтеграція Радянського Союзу сталася через втрату доходів від продажу нафти. Якщо росія хоче зберегтися як єдина держава, вона має негайно вивести війська з України в обмін на скорочення західних санкцій та доступу до продажу нафти та газу на ринках, які вона ще не остаточно втратила.