Безвіз, американська зброя, перемога над «Газпромом»...

Здобутки і втрати України у році, що минає.

Ось і добігає кінця ще один непростий для України рік. Ще один рік війни, політичної турбулентності і економічних проблем. Ми і його пережили... Дали собі раду. А значить, стали сильнішими. Як кажуть: нас б’ють, а ми міцнішаємо!

Оскільки наприкінці року заведено підбивати підсумки, не буду зраджувати цієї традиції.

На східному фронті — без перемін. Триває так зване перемир’я, яке, щоправда, цього року коштувало життя 200 нашим бійцям. Але важливо, що українській армії, яка за цей рік ще більше зміцніла, вдається стримувати агресивні наміри Путіна. Під кінець року США нарешті ухвалили довгоочікуване рішення про надання Україні летальної оборонної зброї. Йдеться про протитанкові комплекси Javelin. Крім того, адміністрація Дональда Трампа схвалила продаж Украї­ні великокаліберних снайперських гвинтівок (пробиває броню товщиною до трьох сантиметрів) та спорядження для них. Росія тут же влаштувала істерику та почала репетувати, що цей крок Америки “загрожує зриву процесу мирного врегулювання і заважає виконанню Мінських домовленостей”.

Американський сенатор Джон Маккейн відповів, що в такий спосіб США “забезпечують Україну можливостями, які необхідні для стримування і захисту від подальшої російської агресії”.  Відтак “надання зброї сприятиме створенню більш стабільних умов безпеки, необхідних для мирного врегулювання конфлікту”.

Цей крок свідчить про те, що Штати не пішли на змову з Росією, як цього, очевидно, хотів Трамп. Не розміняли Україну на Сирію чи на Північну Корею, як цього прагнув Путін. Страхи України, що Трамп підіграватиме Путіну, на щастя, не виправдалися. Попри те, що президент Америки явно має симпатії до господаря Кремля (чому так — досі залишається загадкою), досконала політична система Сполучених Штатів заганяє його у певні рамки, за які  вийти без суттєвої шкоди для себе не може. Відтак хіба хоче — мусить діяти в рамках політики Конгресу, яка однозначно спрямована на посилення санкцій щодо Росії.  Вже не тільки у США, в усьому світі розуміють, що Путін — безнадійний брехун, який веде гібридну війну з усім світом, зокрема намагається впливати на результати виборів у багатьох країнах.

Україна у своєму протистоянні агресору, всупереч бажанням і відчайдушним діям Путіна, згуртувала західний світ.  Якщо у 2014 році ще виникали дискусії щодо запровадження, а потім можливого скасування санкцій, то тепер навіть питання так не стоїть - наприкінці 2017 року санкції щодо Росії були продовжені автоматично.

Другою, якщо не першою, знаковою перемогою року для України є виграш “Нафтогазу України” у Стокгольмському арбітражному суді у “Газпрому”. Усі претензії “Газпрому” відкинуто! Арбітражний суд повністю відхилив вимогу “Газпрому” щодо сплати так званого боргу за принципом “бери або плати”. “Газпром” вимагав від України 56 млрд. доларів за 2009-2017 рр. Крім того, суд визнав, що у 2014 році ціни “Газпрому” для України були завищені, і встановив ринкову ціну, нижчу від тієї, яку намалював “Газпром”. Також арбітражний суд визнав, що Україна не повинна платити Росії за поставки газу на окуповані території. Ціна питання - близько двох мільярдів доларів.

Ще один успіх на міжнародній арені — це, звичайно, надання Україні безвізового режиму з ЄС. Те, що рік тому здавалося недосяжним, сьогодні сприймається як належне. За півроку дії безвізу, за повідомленням Держприкордонслужби, ним скористалося близько 400 тисяч громадян України! Серед них чимало таких, які раніше жодного разу не були за кордоном. Це знаковий і символічний крок вперед, який дає українцям нові можливості і перспективи.

До перемог можна віднести і висновок Венеціанської комісії щодо нового Закону України про освіту. Тут важливо, що Україна не піддалася тиску і шантажу. Українська влада зробила ставку на цивілізований діалог, аргументувала своє рішення і гідно вийшла з конфлікту, який спровокували наші західні сусіди. Особливо Угорщина. Так само Україна з гідністю витримала тиск з боку Польщі щодо трактування історії, не піддалася на очевидні провокації польської влади. Витримана і послідовна поведінка України, яка не збилася на дискусію за принципом “сам дурак”, не нагнітала і не істерила, дала позитивні результати. Попри погрози Польщі й Угорщини, що непоступливість України в історичних та мовних питаннях може коштувати нам євроатлантичних перспектив, Україна жодним чином не погіршила стосунків з Європейським Союзом і НАТО. При цьому чітко дала зрозуміти, що здатна захищати свої національні інтереси. Сильних цінують і поважають.

На внутрішній арені очевидних позитивів не так багато, як на зовнішній, а ті, що є, не такі очевидні. До позитиву можна віднести підвищення мінімальної зарплати та пенсій. Хоч такий крок і спричинив певні інфляційні процеси, але, попри цей мінус, таке рішення влади можна віднести до її активу. Однак те, що уряд і Нацбанк не можуть зупинити нехай сповільнене порівняно з минулими роками, але безупинне падіння гривні, є очевидним мінусом. Так само влада не може зупинити трудову міграцію.  Якщо тенденція не зміниться, то проблема браку робочої сили в Україні стане більш відчутною і болючою, ніж навіть корупція. Натомість є позитивні зрушення у гуманітарній сфері. Хоч вкрай повільно, але цілеспрямовано утверджується українська мова на телебаченні та радіо через запровадження відповідних квот.

Цього року відбулася медична реформа. Наразі мало хто її зрозумів, звісно, на собі її ще ніхто не відчув, але важливо, що у медицині, як одній із зашкарублих сфер, вдалося щось зрушити. Як кажуть, дасться чути...

 На жаль, як і торік, цього року пробуксовувала боротьба з корупцією. Попри те, що вже почали діяти новоутворені антикорупційні структури і навіть давати перші плоди своєї праці, корупція не здається. Ба більше. Стара система відчайдушно чинить опір. Яскравий приклад цього — війна між НАБУ і ГПУ. Такі війни якщо не вбивають, то відчутно підривають віру і довіру суспільства до незворотних змін.

Однією з найболючіших проблем України, окрім, звісно, війни на сході, є гостра внутріполітична боротьба за принципом “війна всіх проти всіх”. Додав драйву невгамовний Саакашвілі. Прорив кордону, штурм Жовтневого палацу, спроба скопіювати Майдан — такі дії Міхо багатьох відштовхнули від нього. Боротися з корупцією і олігархами за гроші олігархів, які є джерелом корупції, - малопродуктивна справа. На жаль, як я і прогнозувала наприкінці минулого року, непомірні амбіції екс-президента Грузії зіграли з ним злий жарт. Він сам не помітив, як став інструментом у руках ворога. Критикуючи владу, часто цілком справедливо, опозиція не повинна принаймні уподібнюватися до об’єкта критики. Не тільки влада повинна думати про імідж країни, а й опозиція. Якщо вона  демонструє неповагу до державних символів, нехтує законом, то де гарантія, що буде поводитися по-іншому, коли прийде до влади? На жаль, Україна не раз втрачала державу через взаємопоборювання, які часто стимулювалися ззовні. Тому мусимо бути пильними і мудрими.

  Рік тому, коли прощалися з важким високосним 2016-м, вірили, що наступний рік буде кращим. З іншого боку — не все так зле.  Як люблять казати українці: аби не гірше... Але сподіваємося-таки на краще.