Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Не дати школі пропасти

Першого вересня, напевно, кожен із нас згадає про школу. Може, хтось, зустрівши на вулиці діток із квітами, зателефонує однокласнику, чи у когось рука потягнеться до шкільного альбому. Школа — якраз той чинник, що об’єднує всіх.

Як би наша доля не складалася, яку б освіту ми не здобули, де б не працювали, усе починалося за партою у класі.

Саме школа належить до найпопулярніших тем обговорень. Різних обговорень: від серйозних наукових — до точіння лясів на лавках. Інколи під час таких дискусій її образ раптом стає одіозним. Живучи на першому поверсі, маю «щастя» чи не щовечора слухати плачевні звіти матусь про злих вчителів, побори, занижені оцінки. Ця тема у середовищі домогосподарок йде нарівні із обговоренням любовних походеньок, знайомих, знаменитостей.

Наслухавшись таких розмов, можна подумати, що у суспільстві панує «школоненависництво», а авторитет вчителя висох, як річка у спеку. Не підсилює шкільного статусу і держава. Що з пишних слів посадовців з нагоди Першого вересня, коли левова частка грошей, які виділяють на цю галузь, йде на зарплати (на Львівщині, наприклад, 72 відсотки). Якщо порахувати, що на оплату енергоносіїв йде приблизно 10 відсотків обсягу фінансування, а на харчування — 5, то на розвиток закладів освіти залишається мізер.

Але, що б злі язики не говорили, коли доходить справа до закриття школи, на захист стають усі. Ця проблема здатна згуртувати навіть найпасивнішу громаду. Скільки разів мені доводилося писати про села, у яких відбирали школи. Скільки відчаю було у словах їхніх жителів. Практично усюди говорили одне: «Ми без школи пропадемо». У селі Гуті Буського району у школу цьогоріч піде тільки двоє діток. Закон у такому випадку строгий — «закрити», точніше, законсервувати до кращих часів. Дітей — на індивідуальне навчання, а приміщення хай стоїть собі. Люди злякалися: немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Якщо навчальний заклад цього року закриють, наступного вже точно не відкриють. А наступного сюди вже має піти чотири першокласники. Попросили вчительку взяти на себе всі обов’язки з догляду за приміщенням, у тому числі прибиральниці. Та погодилася, за технічну роботу їй ніхто не заплатить, але вона не переймається: головне, що школа є. Чула, є в області й інші вчителі, які погодилися на такий крок. Схожі вчинки вселяють надію. У часи, коли цинізм змішується з патерналізмом (аби все держава дала), кому, як не школі, навчати, що потрібно до діла братися самому. Працювати, не оглядатися на допомогу (згадайте, яку роботу завдяки народному ентузіазму колись робили «Просвіти»), можливо, потерпіти трохи, але не втрачати надії на краще.

Схожі новини