• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Весільну каблучку замовив в Інтернеті, коли був на сході, і надіслав Ані поштою...»

«Весільну каблучку замовив в Інтернеті, коли був на сході, і надіслав Ані поштою...»

Журналіст «ВЗ» познайомилася у львівському шпиталі з подружжям Беспалових із Миколаївщини. Одружилися у... реанімації

Пара одружилася у реанімації дніпровської лікарні

24-річний атовець з Миколаївщини Олександр Беспалов разом зі своєю нареченою Анною планували весілля. Аня уже навіть сукню купила. Замовила зал… Однак плани змінилися. У травні цього року Олександр зазнав важкого поранення у районі Водяного, що на Донеччині. Куля пройшла через праве око і зупинилася у потиличній кістці… З Маріуполя атовця доправили у лікарню Дніпра. У важкому стані Олександр потрапив до реанімації. Там лікарі у буквальному сенсі витягли воїна з тамтого світу…

Аня дізналася, що носить під серцем дитину. Тому весілля вирішили не відкладати, а одру­житися у лікарні Дніпра у… реанімаційній па­латі. Спершу представники РАЦСу сумнівалися, чи усвідомлює Олександр цей важливий крок? А він на­писав на папері такі важливі слова: «Аню, я тебе ко­хаю!». У роті в атовця була трубка від апарата штуч­ної вентиляції легень (куля зачепила і цей важливий орган), яка не давала змоги говорити. Коли його запитали, чи згоден взяти Аню за дружину, стверд­но кивнув головою, стиснув руку коханої… Повінчав пару священик.

З Дніпра Олександра доправили до Львова. Зараз разом зі своєю дружиною перебуває у військовому шпиталі. Журналіст «ВЗ» навідалася до Беспалових.

Заходжу у лікарняну палату. Подружжя разом ди­виться телевізор. На столику — фрукти. Пригадую, під час запеклих боїв у 2014 році львів’яни прино­сили військовим у шпиталь домашню їжу: вареники, голубці, борщ тощо. Ділюся цими спогадами з атов­цем. Олександр каже: «І тепер волонтери нам прино­сять вареники, йогурти, кефір…».

Розпитую Сашка про фронт і поранення. «Я ще у 18 років підписав контракт зі ЗСУ. А через рік почалася війна. У травні цього року по­близу Водяного потрапив під автоматний обстріл. Мій то­вариш вчасно зреагував, по­бачив, що я впав в окоп і по­чав задихатися, — згадує ті події Олександр. — Він по­кликав на допомогу. Мене — у машину і до Маріуполя. Там лікарі не хотіли за мене бра­тися… Тоді мене доправи­ли до Дніпра. Операцію ро­бив лікар-нейрохірург Андрій Сірко. Врятував мені життя».

Олександр дванадцять днів був у медикаментозно­му сні. Згадує сон, який йому весь час снився. Нібито дру­жина народила йому доньку… Коли отямився, дружина була поруч. Подружжя чекає сина, який з’явиться на світ у жовтні.

«А де ви познайомили­ся?» — запитую у подружжя. «Я у Миколаєві працювала у фінансовій компанії бух­галтером, — каже Аня. — Од­ного разу стояла під будин­ком своєї сестри, чекала на ключі від квартири. Підійшов хлопець. Слово за словом… У мене були такі великі на­рощені вії, Сашко ще тоді по­жартував: „Дівчино, а ти не злетиш?“ — (усміхається. — Авт.). Чоловік моєї сестри теж військовий. Він вийшов. Виявилося, вони з Сашею товаришували. Потім моя се­стра мене сватала до Саші. Мені тоді було 19. Я спершу відмахувалася. А потім поча­ли зустрічатися».

Час від часу Сашко при­їжджав у відпустку до Мико­лаєва. Службу планував за­вершити (загалом відслужив шість років). За два тижні до звільнення був поранений… «Зараз багато говорять про можливу капітуляцію Украї­ни у зв’язку з приходом нової влади. Як ви, як військовий, ставитеся до цього?» — запи­тую. «Я би не відступив ні на крок! — каже атовець. — Ворог постійно веде обстріл. Якщо ти не відповідаєш — обстріли посилюються. Коли є відпо­відь, вони затихають».

Сашко розповів: попри те, що ворог дотепер не визнає своєї присутності на схо­ді України, він з побратима­ми ще у 2014 році знаходив в убитих «ополченців» військо­ві квитки російського мініс­терства оборони…

Цікавлюся в Олександра, як він зробив Ані пропозицію одружитися? «Наші стосун­ки вже дозріли до того мо­менту, — каже. — Коли я ді­знався, що Аня вагітна, дуже зрадів. Ми планували весіл­ля. Весільну каблучку замо­вив в Інтернеті, коли був на сході, і надіслав Ані поштою» (усміхається. — Авт.). Потім подзвонив їй і кажу: «Виходь за мене!».

«А перед тим він дзвонить і питає: «Ти чого не відпові­даєш? Не згодна? — згадує Аня романтичний момент. — Я сміюся. Думаю, цікавий у мене хлопець».

Те, що Аня була постій­но поруч, вплинуло на стан Сашка, і він швидко пішов на поправку. «Боженька за­лишив його на цьому світі, бо у нього ще є незаверше­на місія — має виховати сина, — каже Аня. — Тепер головне, що ми разом. А разом ми — сила!».

«Чим вам сподобався Сашко?» — допитуюсь в Ані, коли її чоловік виходить у ко­ридор. «Він — щирий, — каже. — Я не люблю людей, які по­стійно брешуть. Не люблю лицемірних людей. Це, ма­буть, мене і зачепило у ньо­му».

Сашка виховували бать­ко і бабуся. Допомагали тіт­ка і дядько. Мама родину покинула. Коли розпитую у Сашка про сім’ю, каже: «То­рік я поховав батька. Бабу­ся померла, коли я закінчив дев’ятий клас. Мама обрала інший шлях. Померла моло­дою… Я її обличчя навіть не пам’ятаю». «Мені тітка Сашка розповідала: «Все, що у ньо­му є хорошого, заклала бабу­ся», — додає Аня.

Зараз подружжя розду­мує, де краще Сашкові зро­бити штучне око. Якщо за­мовляти око у Варшаві, це обійдеться дорожче. Од­нак така послуга у польських офтальмологів якісна. «Па­цани розповідали, ставили око в Україні. Воно і випада­ло, і розбивалося», — каже Аня.

Аня з Сашком так хочуть повернутися додому, що уже купили квитки. А Сашко дуже хоче «виставити» дру­зям за весілля. Однак ліка­рі сказали, що можуть квит­ки здавати у касу, — ще рано залишати лікарню… Рани на голові ще не загоїлися. А попереду — ще одна склад­на операція.

Фото авторки

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Весільну каблучку замовив в Інтернеті, коли був на сході, і надіслав Ані поштою...»