Теплі обійми Касторії

Молодята з усієї Греції проводять у цьому місті свої весільні церемонії.

На півночі Греції, в області, що має історичну назву Західна Македонія, розташоване особливе за настроєм та атмосферою місто Касторія (на фото вгорі). Місто не має виходу до моря, але тут є велике озеро з човнами, рибалками та пеліканами, а замість пляжів із галасливими туристами — широка набережна, по якій впевнено крокують поважні білі гуси. Касторія оточена горами Вітсі та Граммо, що сягають висоти 2500 метрів над рівнем моря, тому тут холодний та вологий клімат, що зовсім не асоціюється з теплою та сонячною Грецією. Найзручніший спосіб добратися до Касторії — рейсовим автобусом, який вирушає з міста Салонік та долає мальовничий дорожній серпантин протягом трьох годин. Час спливає швидко — схід сонця над Егейським морем, плантації ківі та гірські краєвиди не дадуть засумувати під час подорожі.

Хутро на замовлення

Ми їдемо вузькою дорогою біля озера Орестіада, обриси якого нагадують розгорнуті крила метелика. Вздовж берега розставлені ковані ліхтарики та лавочки, поруч ростуть розкішні платани, мереживні гілки яких торкаються води. Водій Георгій підспівує улюбленій танцювальній мелодії, що лунає на весь мікроавтобус, а голова іграшкового пластмасового бобра, який чемно сидить біля керма, похитується у такт мотиву. Фігурка досить символічна, адже, за однією із версій, назва міста Касторії походить саме від цієї тваринки — слово «кастор» у перекладі з грецької мови означає “бобер”.

«У документі Державного архіву Венеції є запис про те, що жителі міста Касторії дарують венеційцям декілька хутряних виробів з бобра», — наш гід Панайотіс Цацанідіс підтверджує теорію походження назви міста. Сьогодні бобрів тут немає, натомість на берегах та водній гладі озера Орестіада можна побачити десятки видів птахів, навіть далматинських пеліканів. Величезні птахи, розмах крил яких може сягати трьох метрів, безтурботно плавають вздовж берега та із зацікавленням розглядають туристів. Путівник по місту запевняє, що в околицях Касторії мешкає близько 200 видів тварин та птахів, у тому числі олені, кабани, вовки і навіть ведмеді. Більше того, озеро входить до складу мережі природоохоронних територій Natura 2000, створеної у 1992 році з метою захисту та збереження біологічного розмаїття.

За іронією долі, серед заповідної природи Касторії зосереджене усе хутряне виробництво Європи. Проте місцеві представники фауни участі у цьому не беруть — тут використовують сировину, яку привозять, наприклад, із Канади та скандинавських країн. На сьогодні у Касторії майже усе населення займається виготовленням шуб на численних фаб­риках міста.

«Звичайно, у жителів Касторії завжди була потреба в теплому одязі, оскільки місто розташоване серед гір. Проте традиція створення шуб сягає початку XIV ст. і пов’язана з Османською імперією. — Деспіна, співробітник фабрики, розповідає історію кушнірів міста. — У цей час в моду входять речі із хутра, що є ознакою добробуту та високого суспільного становища їх власників. Султан рекомендує усім своїм офіцерам носити шуби, що провокує небувалий розквіт кушнірства в Касторії. Сьогодні також використовують традиційні методи обробки хутра». Кажуть, у місті шиють не менше мільйона шуб на рік.

Заходжу на фабрику, де створюють такий бажаний для жінок та суперечливий з точки зору захисників тварин елемент гардеробу — шубу. Приміщення розділене на окремі зони, у кожній з яких з хутром відбуваються певні метаморфози. На довгих дерев’яних столах лежать клаптики та великі шматочки хутра, які необхідно підібрати за розміром та кольором, скріпити, розрівняти, зшити… «Як правило, безпосередньо у цеху працюють переважно чоловіки — у дівчат тут забагато спокус», — жартує один з працівників, ретельно розгладжуючи готовий виріб.

«Більшість туристів приїжджають у Касторію саме на шопінг-тури. Утім, місто цікаве як для любителів історії, так і для паломників — тут збереглось понад 70 храмів візантійського та поствізантійського періодів, — розповідає Альбіна Брилліантова, директор львівського офісу туроператора по Греції Mouzenidis Travel. — Особливо ошатна Касторія восени, коли насичені жовтогарячі та червоні кольори дерев відбиваються у воді озера Орестіада. Приємно пройтись стежкою вздовж озера чи звивистими вуличками, погодувати птахів та випити горнятко кави в одному із кафе на набережній».

Бруківка, черепиця та вудочки

Кам’яні дороги, порослі виноградом стіни, підвіконня з барвистими квітами у горщиках, дах із черепиці та кіт на димарі. Декілька метрів угору по схилу, і знову — дороги, віконечка, стіни та дахи. На балконах, з яких обов’язково відкривається чудовий краєвид на озеро, сателітарні антени, рибальські вудочки, наживки та сітки. У місті гармонійно поєднуються готелі, хостели, житлові будинки та візантійські храми. Тут затишно, мило, і, незважаючи на зовсім не курортний сезон, панує приємна атмосфера сімейного відпочинку посеред сонячного літа.

По вузенькій вуличці їде червоний автомобіль з причепом, доверху заповненим кольоровими мішками. З вікна виглядає чоловік з гучномовцем, лунає музика. Усе дійство нагадує агітацію перед виборами або рекламу гастролей відомих артистів. Прошу перехожого, щоб пояснив ситуацію. «А, нічого особливого, картоплю продають — зима скоро», — каже поважного віку дядечко та поспішає за автомобілем.

Приємно пройтися звивистими вулицями Касторії.
Приємно пройтися звивистими вулицями Касторії.

До речі, вуличками Касторії пересуватись і справді складно — вони дуже вузькі та стрімкі, увесь час угору або вниз, круті кам’яні сходи та бруківка. Місцеві жителі користуються переважно мопедами та громадським транспортом, який дуже нагадує пуголовків. Річ у тім, що автобуси звичайних габаритів просто не зможуть розминутися на старовинних вуличках Касторії, тому їх наче «розрізали навпіл». Таким транспортом можна добратися до усіх куточків міста та оглянути храми з чудовими фресками та іконами.

Храми міста Касторії, збудовані протягом ІХ — XIV ст., відомі, перш за все, старовинними фресками, які вважають шедеврами візантійського мистецтва та інженерії. «Подивіться, будь ласка, на цю червону цегляну стіну, що у ній незвичного? — гід Панайотіс звертає нашу увагу на дерев’яні бруски, вмуровані у стіну приблизно на висоті одного метра. — Скажу одразу, це не декоративна прикраса чи економія матеріалу. Архітектори, які зводили церкву у сейсмічно активній зоні, врахували небезпеку землетрусу та створили своєрідні балки-пружини. Під час землетрусу стіни, маючи своєрідну амортизацію, не тріскали і не руйнувались, завдяки чому маємо можливість і сьогодні бачити ці чудові храми».

Мабуть, найвідоміший храм міста Касторії — це храм Святої Марії Кумбелідікі (зустрічається також назва «Панагія Кумбелідікі»), розташований на одній із площ міста. На відміну від інших храмів Касторії, які ховаються серед будиночків, балкончиків і квітів та ідентифікуються або за інформаційними знаками, або завдяки хорошому екскурсоводу, храм Панагії Кумбелідікі є своєрідною архітектурною домінантою на площі. Храм стоїть відособлено, його можна обійти з усіх боків та роздивитися фрески, найстарші з яких датуються першими десятиліттями ХІ ст. Зауважу, що у храмах Касторії дуже холодно, красиво та урочисто, відчувається їхній особливий настрій та поважний вік.

Монастир у тіні платана

Чоловічий монастир із храмом Панагії Мавріотіси і платан, ровесник храму.
Чоловічий монастир із храмом Панагії Мавріотіси і платан, ровесник храму.

У мереживному затінку розлогої крони величезного тисячолітнього платана майже на околиці Касторії та зовсім близько до води озера Орестіада розташувався чоловічий монастир із храмом Панагії Мавріотіси. Кажуть, що платан — ровесник храму, який почали будувати ще на початку ХІ століття. За легендою, яку радо розповідають працівники крамнички при храмі, необхідно доторкнутись до дерева та загадати бажання. І воно обов’язково збудеться та принесе щастя у родину.

«Як і у всіх храмах Касторії візантійського та поствізантійського періодів, всередині та на зовнішніх стінах добре збереглися настінні малюнки. Цікавий той факт, що храм Панагії Мавріотіси розписували шість іконописців, кожен із яких працював в особливій техніці та манері, — під коментар екскурсовода ми роздивляємось фрески. — Зовнішня стіна храму була розписана дещо пізніше, у ХІІІ столітті. Варто наголосити на тому, що фрески на сонячному боці храму збереглися набагато краще, ніж фрески у тіні».

Зауважую, що на фресках біля входу у храм у святих замість очей — виколупана штукатурка. Панайотіс розповідає, що у період панування в Касторії Османської імперії турки не замальовували християнських святих, а позбавляли їх здатності дивитися. Також існує версія, що християни самі зішкрябували тиньк та вірили, що, додаючи його до страв, вилікують сліпоту.

Біля храму, як і майже біля кожного визначного місця у Греції, мирно дрімають вгодовані коти. Пухнасті, різнокольорові та переповнені почуттям власної гідності, коти поблажливо спостерігають за навколишнім світом. Коли їх покликали «кс-кс», вони усі незадоволено розбіглися. Виявляється, коли греки кличуть котів, кажуть «пс-пс», а коли хочуть їх прогнати — «кс-кс». Тваринки повернулися на лавку біля монастиря, а нам настав час їхати.

Касторія — дуже затишне та миле місто. Молодята з усієї Греції, і не лише з Греції, проводять тут свої весільні церемонії та фотосесії. У будь-яку пору року, з видом на місто та на озеро. У такому місті приємно відпочивати, починати спільне життя та сподіватись на краще.

Фото автора

Схожі новини