Тут зупиняється час

Старовинний Несвіж — ідеальне місто, створене за подобою людини

“Побувати у Білорусі і не заїхати до Несвіжа, — це все одно, що не побачити самої Білорусі”, — скаже вам кожен з 14-ти тисяч мешканців цього затишного історичного містечка у Мінській області. І додасть: “Коли десь почуєте “це єдине у Білорусі” чи “перше у Білорусі, а то й у всій Європі”, значить, це кажуть про пам’ятки Несвіжа. Наше місто — білоруська Атлантида, старовинний острів духовних скарбів, який пішов під воду під час бурхливих подій ХХ століття”.

Щоб полюбити Несвіж, не обов’язково занурюватися у глибину його дзеркальних озер. Достатньо побродити вуличками чи галереями замку. Характерну середньовічну атмосферу міста не змогли зіпсувати навіть безликі коробки хрущовок, зведених на місці зруйнованих будинків у голландському стилі, який у ХVIII столітті був писком європейської архітектурної моди. “Уперше згадки про Несвіж з’являються на сторінках літописів у 1223 році: на цій землі було удільне князівство Юрія Несвіжського”, — пишається своїм рідним містом Віталій Биль. Випускник історичного факультету Білоруського державного університету всі професійні амбіції пов’язує з Несвіжем: продовжити навчання можна і в Європі, але жити і працювати він буде у містечку, яке зберігає прах і сімейні легенди не одного покоління його пращурів. З тих часів згадки про Несвіж губляться у лабіринтах історії, а розквіту місто досягає у ХVI столітті. Тоді його перебудували: хаотичне містечко з вузькими вуличками перетворилося на ідеальне, за розрахунками гуманістів епохи Відродження, місто, створене за людською подобою. Головою Несвіжа вважався замок його сеньйора, серцем була міська ратуша, животом — величезний ринок навколо цієї ратуші, який понад чотириста років був діловим центром міста. А душа Несвіжа — це храми і монастирі: чотири монастирі оберігають своїх ченців від мирської суєти в самому місті і ще кілька — за його околицями. Ратушу будували не лише як місце для засідань міської влади, й як бізнес-центр. Тобто безликі магазинчики з типовими радянськими назвами “Культтовари” чи “Продтовари” насправді можуть похвалитися кількасотлітньою історією.

Білоруська гімназія знову стала російською

Несвіж — місто-виняток. Центральна і єдина його площа має назву Ратушна. У всіх інших білоруських містах площі досі носять ім’я Леніна. Неподалік ратуші тягнеться двоповерхова будівля у радянському “стилі”. “Колись там був домініканський монастир, — веде далі Віталій Биль. — Ні, у нас святі інквізитори уже нікого на вогнищах не спалювали. Займалися куди кориснішою справою — заснували школу для дітей місцевої шляхти. Та після повстання 1863 року царська влада почала закривати у Білорусі всі костели та католицькі монастирі. Не оминула зла доля і несвізьких домініканців: на місці школи створили ідеологічно правильну вчительську семінарію. Як тоді казали: “Русский поп и русский учитель сделают больше, чем сабля и штык”. На теренах Несвіжа цей план не спрацював: зі стін цієї школи вийшло чимало діячів білоруського визвольного руху. Серед них був хлопчина з бідної родини, що жила поблизу Несвіжа, — Кость Міцкевич, більш відомий як Якуб Колас, який згодом став одним з найвідоміших наших поетів-піснярів.

1919 року у Несвіж прийшли поляки. Нова влада вирішила російську вчительську гімназію перетворити на польську. З цією метою з Мінська до Несвіжа у заслання відправили підозрілого польського ксьондза — аби він не каламутив воду у губернському центрі, а робив корисну справу у невеличкому містечку. Вінцент Годлевський, той самий ксьондз, якого тепер вважають одним із засновників білоруської християнської демократії, розпочав бурхливу діяльність. Замість польської гімназії створив білоруську вчительську семінарію. Поляки, щоправда, згодом дізналися про таке свавілля і обурилися: за їхні гроші на їхній новій території проводиться ворожа політика. Ще три роки семінарія перебазовувалася з одного приміщення в інше, поки її остаточно не закрили... У роки незалежності Білорусі у цій будівлі знову відкрили гімназію, в якій випала честь навчатися і мені. Але недавно я дізнався, що “на прохання трудящих” Білоруську гімназію знову перетворили на російську: несвіжцям, виявляється, “білоруська мова не потрібна”...

Римська мініатюра для «маленького Львова»

До війни євреї становили переважну більшість населення міста. У 1940-му у центрі на всю ширину вулиці з’явилася величезна яма. Місцеві жителі привели до неї найстарішу та наймудрішу єврейську жінку. Вона побачила у цьому знак біди. “Війна прийде і в наше місто, — сказала вона. — Якщо б земля опустилася у кварталі, де живуть християни, це означало б, що постраждають їхні релігійні цінності. А так це знак для усіх нас — ми не переживемо цю війну”. За кілька років півтори тисячі євреїв під конвоєм лишень десятка нацистів покірно йшли на розстріл, приймаючи свою долю без найменших нарікань... Історики і дотепер не розкрили таємниці цієї ями. Можливо, у такий спосіб проявився один із знаменитих підземних ходів Несвіжа.

За рік до завершення ІІ Світової війни було зруйновано усі старі будинки Несвіжа. Місто могли би відновити, та радянській владі було не до того. “Легше було зруйнувати те, чого не встигла зробити війна, — зіт­хає Віталій. — Одну з церков розібрали на цеглини, з яких згодом в одному з прилеглих сіл побудували клуб. Семінарію також знесли. Тепер тут скромний готель. Якби не це “відновлення”, центр Несвіжа нагадував би Львів у мініатюрі. А так маємо ось ці “хрущовки”.

Перші книги, надруковані старобілоруською мовою, з’явилися саме у Несвіжі. Там, де католицький храм височіє поряд з православною церквою, по сусідству сидить відлитий у бронзі протестантський пастор Симон Будний, який переклав Біблію польською мовою і надрукував її у несвізькій типографії. Після його перекладу у польській мові з’явилися нові слова, які вживаються і сьогодні.

Ще одна “родзинка” Несвіжа, Фарний костел, — перший бароковий храм у Східній та Північній Європі і другий у світі. Коли усі будинки були скромними і непоказними, княжич цих земель, Ніколай Христофор Радівіл, наказав якомога швидше побудувати найвеличніший храм. Усе через те, що під час навчання в Європі молодий правитель важко захворів. “Ця хвороба — покарання за гріхи твого батька, який відрікся від католицької віри і прийняв “лютерову єресь”, — нашептав йому друг. І ось молодий князь дав обіцянку: якщо одужаю, повернусь на батьківщину і виправлю батьківську помилку. Молодий Радівіл одужав і обіцянки не забув: спалив усі примірники “Біблії” Будного (у світі залишилося лишень декілька таких біблій) і запросив з Італії відомого архітектора Джованні Бернардоні, який долучився до будівництва відомого римського храму Іль Джезу. Щоб побудувати костел, “красивішого за який у цих землях ще не бачили”, Бернардоні взяв проект римського храму і зменшив його утричі... Так у 1593 році виріс Фарний костел. З того часу Несвіж став єзуїтською столицею.

Бізнес слідами старовини

“Найпоширенішими у Несвіжі були ремесла шевців, стельмахів, грабарів та гончарів. У часи розквіту міста у нас була вулиця ювелірів, які могли задовольнити найвибагливіший європейський смак. Також у місті виготовляли найкраще у Речі Посполитій темне пиво, — усміхається Віталій Биль. — Тепер же пиво у нас лише розливають у пляшки. Воно не найкращої якості. З традицій наших мало що залишилося. Вони загинули разом зі своїми майстрами у часи Голокосту. Зі старих довоєнних мешканців Несвіжа залишилося кількадесят сімей.

Останнім часом населення у нас не зменшується, що нехарактерно для маленьких міст. Туристичний Несвіж комфортний для життя. Десять років тому у нас був один ресторан та одне кафе. Тепер ресторанний та готельний бізнес завдяки туристам розвивається. Ресторанчиків уже близько десяти, відкриваються нові крамнички. Щоправда, заводи ледь жевріють: молокозавод на порозі закриття, льонозавод також на ладан дихає. Один з небагатьох живих — цукровий. Та весь бізнес у нас крутиться навколо замку й інших історичних пам’яток. До нас приїздять багато туристів. Європейців дивує не так замок, як саме місто з його дерев’яними будиночками, які за чотири століття не зазнали змін. А ще наш натуральний спосіб життя. Час у нас — наче зупинився...”

Автор завдячує туроператору “Молодіжний туризм” та особисто Тарасу Дорошу за незабутню подорож містами Білорусі.

Схожі новини