«За секунду залишився без квартири й машини … »

4 вересня ворог завдав ракетного удару по Львову. Внаслідок обстрілу понад 60 людей було поранено, семеро загиблих… Пошкоджено 189 будинків. Є будинки, які зруйновані повністю…

Я побувала у модульному містечку, що на вул.Івана Пулюя, де мешкають постраждалі. Люди досі не можуть оговтатися від шоку… Не хочуть згадувати пережите… Тому більшість мешканців модульного містечка відмовились від спілкування.

Погодився на розмову лише Володимир Бондарук. Чоловік мешкав в однокімнатній квартирі на вул. Братів Міхновських, 38. Він розлучений, дорослий син живе за кордоном. Пан Володимир працює на «Львівгазі».

У цьому дворі на вул. Братів Міхновських — п’ять одноповерхових будинків, у них — 13 квартир. Усі будинки зачепило вибуховою хвилею. Зруйновані дахи, потріскали несучі стіни…

«Хотів вийти на вулицю, але вхідні двері були заблоковані»

— О пів на шосту ранку я почув сигнал тривоги, — каже пан Володимир. Розмовляємо на вулиці за столиком. — Подумав, хіба це вперше… Потім чую, оголошують підвищену небезпеку… Раніше такого не було. Лежу у ліжку, чую «бабах», розумію, що приліт стався дуже близько. Я зірвався з ліжка… Але думаю, може, більше вибухів не буде… Тільки приліг, чую свист і такий звук, його словами не описати… У цей момент щось влітає у мою хату. Усе скло з вікон посипалось…

Мене врятувало те, що я лежав у ліжку під стіною. Мій сусід, Андрій, у той момент одягався на роботу, металевий осколок влетів йому у хребет. Йому зробили операцію. Я своїм родичам кажу, не дай Боже щось таке, одразу падайте на землю… Не стійте, як свічка. Я у цьому переконався. Уламки влетіли у стіну, і лише потім осипалися на мене разом зі штукатуркою… Порох був страшний, дихати не було чим. Я закрив обличчя рукою… Почув крики людей на вулиці…

Було темно, мені здалося, що на кухні щось горить… А це увімкнулось світло. Я почав шукати джинси. Розсунув ногою штукатурку, побачив джинси, витягнув їх, стріпав і натягнув на себе. Потім знайшов футболку.

Хотів вийти на вулицю, але вхідні двері були заблоковані. Я на ніч не закриваю двері на ключ, а на таку засувку. Та засувка зігнулася, а вона ходить по направляючих, відповідно, не відкривалася. Дивлюся, дверна коробка похилилася… Я почав шукати якісь інструменти. Знайшов молоток і почав ту засувку виламувати… Через вікно не міг вибратися, на вікнах — ґрати.

Коли вийшов на вулицю, сусіди питають: «Ти як? У тебе усе обличчя у крові». Я навіть нічого не відчув. Голова зверху була розсічена і текла кров… На місці були усі служби — поліція, ДСНС… Стрічками все обгородили. Я вискочив на вулицю, а потім зрозумів, що треба повернутися по документи. Вони лежали зібрані в одному місці. Я повернувся і їх забрав.

Моя колишня дружина живе на сусідній вулиці Олени Степанівни. Вона якраз поверталася з Польщі. Я підійшов до її будинку, дивлюся, у її квартирі скло повилітало з вікон… Телефоную їй, кажу, що щось влетіло до мене. Вона спочатку подумала, що я жартую…

«Я написав заяву на компенсацію, але гроші на оренду квартири ще не надійшли…»

— Комісія оглядала ваш будинок?

— Коли комісія оглядала будинки у нашому дворі, то сказали, «що вкладати гроші у цю руїну недоцільно». Несучі стіни усі потріскані… Знищені дахи. У Залізничній районній адміністрації були збори усіх мешканців. Нам сказали, що будинки відновленню не підлягають. Усе треба зносити і будувати хіба що новий будинок. Можливо, людей відселять і дадуть нові квартири… Як воно буде, невідомо. Головне, щоб я у вагончику не жив…

У райадміністрації сказали, що будуть виплачувати людям компенсацію за оренду житла. За однокімнатну квартиру — 10 тисяч грн, за двокімнатну — 12 тисяч грн, за трикімнатну — 15 тисяч грн. Я написав заяву на компенсацію, але гроші ще не надійшли… Якби гроші дали, то я б знайшов якусь квартиру і одразу би з'їхав звідси…

— Чому грошей досі не дали?

— У нас є спільна група мешканців та працівників райдержадміністрації. Хтось з працівників написав, «що питання в роботі».

Не усі орендодавці хочуть укладати договір оренди, чимало з них працює у тіні… ЦНАПи спочатку такі договори оренди вимагали, але люди зі Стрийської, які постраждали від ракетного удару, не могли знайти квартир. Тепер ЦНАПи таких договорів оренди не вимагають. А якщо через півроку-рік до мене прийде податкова і запитає: «Ви знімали квартиру, отримували державні гроші, а договір оренди можете показати?». І що я скажу?

— На підприємстві, де працюєте, вам чимось допомогли?

— У моєму відділі люди навіть скидалися грошима… Я був зворушений. У профкомі сказали, щоб я надав акт обстеження будинку, і мені випишуть допомогу у розмірі 4 тисяч грн. Якщо пошкодження значні, можливо, допомога буде більшою.

— Важко навіть уявити ваш психологічний стан…

— Це жах! Я за секунду втратив квартиру і машину. Есбеушники приїхали, все знімали на відео, склали акт огляду. У мене «Жигулі», я щодня їздив на цій машині на роботу. Запитав працівників СБУ, чи хтось компенсує вартість автомобіля? Відповіли, можливо, у перспективі, Верховна Рада проголосує, хто постраждав від російської агресії і втратив автомобіль, зможе пригнати машину із нульовим розмитненням. Можливо… Мені 57 років, я залишився без нічого. Не маю ні хати, ні машини…

— Вам вдалося забрати якісь речі з дому?

— З квартири я взяв лише деякий одяг, холодильник та пральну машинку. Я навіть меблі не брав, тому що шафа, яка, до речі, мене прикрила, уся посічена осколками… Такий самий сервант. У мене були старі меблі. У цій квартирі раніше батьки жили. Я планував робити ремонт… Тепер ремонт не доведеться робити…

У цей час, коли стався обстріл, я був у відпустці, приїхав з Трускавця (маю проблеми з хребтом). У той день мав їхати у село. Заправив повний бак бензину. Добре, що той бак не рвонув… Я ввечері взяв каністру, і той бензин злив.

Наостанок пан Володимир розповів, що у модульному містечку — триразове харчування. Він обідає зазвичай на роботі. Хіба що ввечері може поїсти. Привозили, наприклад, рис з м’ясом. Одна благодійна організація залишила пакет з шампунем, зубною пастою, серветками та жіночими гігієнічними засобами…

Коментар для «ВЗ»

Володимир Головатий, директор Центру соціальної підтримки ЛМР (Центр займається допомогою постраждалим від російської агресії)

— Модульне містечко на вул.Івана Пулюя відкрилося у травні 2022 р. (це допомога польського уряду). Розраховане на 320 осіб. Це містечко літнього типу. Взимку 2023 р. людей переселили звідти у модульне містечко на Сихові. На Пулюя люди заходять у кімнати з вулиці (так само як і на кухню, у санвузол, душ та пральню). А на Сихові спочатку людина заходить у коридор, а звідти — в інші приміщення (модульне містечко розраховане на 1408 осіб). На Сихові 100% живуть внутрішньо переміщені особи.

Коли люди переїхали на Сихів, модульне містечко на Пулюя законсервували. Після 4 вересня знову виникла потреба у цьому містечку. Наразі люди ще визначаються, хто буде орендувати квартиру (місто виплачує компенсацію за оренду), а хто житиме у модульному містечку… Наразі у нас живе вісім людей.

— У яку суму обходиться утримання такого містечка?

— Коли містечко було законсервоване, то його відімкнули від електроживлення (залишили лише аварійне освітлення) та одного охоронця. Зараз вартість утримання містечка зросте (люди користуються світлом, водою). Ми платіжок ще не отримували, тому якою є сума за комунальні послуги, не можу вам сказати.