«Закон не забороняє жодну українську церкву. Але забороняє її зв’язки із москвою…»

До свого 33-го Дня Незалежності Україна хоче нарешті позбутися духовних пут, які досі зв’язують її з росією. Йдеться про остаточний розрив з ворожою, імперською, людиноненависницькою церквою країни-агресора, яка здійснює згубний вплив на мільйони наших співвітчизників. Цілковите дистанціювання від московського патріархату передбачає закон про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій. Після попереднього схвалення у жовтні народні депутати 265 голосами «за» у вівторок ухвалили його у другому читанні. Президент Зеленський назвав російську православну церкву «інструментом для придушення незалежності інших держав і обмеження свобод їхніх громадян». Представники Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій теж вважають, що жодна організація, релігійна чи світська, з центром у країні-агресорці, не може функціонувати в Україні. Нині такою залишається українська православна церква московського патріархату. Її очільник митрополит Онуфрій, попри декларації, не розірвав зв’язків із рпц, разом зі своїм оточенням входить до її керівних структур. Багато священнослужителів упц мп допомагали і допомагають окупантам, відверто виступають проти незалежної України — а їхні ієрархи це толерують…

Про закон, який обіцяє ста­ти віховим, кореспондент «Високого Замку» напере­додні голосування спілкувався із членом парламентського комі­тету з питань гуманітарної та ін­формаційної політики Миколою Княжицьким. Саме там «шліфу­вали» документ перед остаточним його схваленням.

— Цього тижня парламентарі мають намір поставити поза за­коном російську церкву в Украї­ні. Чи справді рішення буде та­ким радикальним?

— Рішення за своєю суттю буде радикальним. Але розірвання зв’язків різноманітних організацій із цією церквою буде значно по­вільнішим, ніж було би доцільно зараз…

Закон — дуже демократич­ний, його виписано якісно і у та­кий спосіб, щоб жодні міжнародні організації не мали до України ні­яких претензій і не звинувачували нашу державу у тому, що порушує права людини. Закон безапеля­ційно забороняє діяльність ро­сійської церкви в Україні, зв’язки із цією церквою. Доведення цих зв’язків покладається на державні інституції. Питання у тому, наскіль­ки ефективними вони будуть. Бо часто ухвалюємо важливі закони, але їх імплементацію затягують. Так було із законом про перейме­нування упц, згідно з яким ця ро­сійська структура має називатися не «Українська православна церк­ва», а «російська церква в Україні». Проте цей закон ігнорували, його оскаржували у Конституційному Суді. КС визнав цей закон консти­туційним. Але його і далі блокують. Держава не робить нічого для його виконання.

Так само може бути із новим за­коном. Якщо у держави буде воля його втілювати, то швидко (і це вкрай необхідно!) можна буде ро­зірвати всі зв’язки із російською церквою, яка закликає до вини­щення українців.

А згаданий законопроєкт тепер називається по-новому, більш точ­но і зрозуміло — «Про захист наці­ональних інтересів у сфері діяль­ності релігійних організацій». Таке рішення затвердив наш комітет на недавньому засіданні.

— Чи набереться достатня кількість голосів у парламенті?

— У таких питаннях я забобон­ний. Але вірю, що законопроєкт отримає підтримку.

— Можливо знаєте настрої серед депутатів… Як голосува­тимуть «перевзуті» представни­ки «ОПЗЖ», які раніше активно підтримували російську церкву в Україні?

— Вони розуміють, що більшість у залі підтримуватиме цей законо­проєкт. У законний спосіб зірва­ти ухвалення його не можуть. Але можливі сюрпризи з їхнього боку… (Як виявилося, проти закону голо­сували 14 колишніх членів «опзж», — І. Ф.).

— Спікер Руслан Стефанчук заявив, що цей закон запрацює через дев’ять місяців, мовляв, вірним упц мп дадуть час ви­значитися. Чому потрібна така «розкачка»? Зволікання грати­ме на руку москві…

— Ці дев’ять місяців були вимо­гою тих, хто не підтримує згада­ний закон, хто хоче зберегти якісь структури, пов’язані з росією, або ж хоче, щоб ці структури в якийсь спосіб зв’язалися з іншими церк­вами (вочевидь, для тиску). З точ­ки зору канонічності, все це аб­сурдно.

Є багато людей, які не сприй­мають нічого українського, у тому числі канонічну Православну церк­ву України. Ці особи не хочуть, щоб парафії упц мп розірвали свій зв’язок із москвою і долучилися до ПЦУ. Вони шукають для себе альтернативу. Їхньою умовою для того, щоб віддати голоси за цей закон, і було таке дев’ятимісячне відтермінування. Вважаю, процес має бути значно швидшим.

Але будь-який закон — це завжди продукт певного компромі­су. У сесійній залі багато людей з різних партій, у них різні погляди — тому ставлять різні умови. Ніхто у парламенті не може ухвалити «іде­альний» закон, який подобався б лише йому. Винятки, звичайно, бу­вають — у випадках криз, страш­них загроз, коли всі голосують як один. Але це трапляється рідко.

— Чи не викличе цей закон внутрішньополітичних збурень у нашій країні, адже парафі­ян упц мп у нас доволі багато? І провокаторів — теж…

— Серед парафіян упц мп багато законослухняних громадян. Якщо законодавець каже, що російська церква — поза законом в Украї­ні, то вони самі мали би вимагати від упц мп розірвати всі зв’язки із рпц. Якщо упц мп сама на ділі ро­зірве ці зв’язки, ніхто її чіпати не буде. Вона може переназватися хоч «церквою святого Онуфрія» і продовжувати діяти далі…

Не бачу жодних загроз релігій­ного збурення. Закон не заборо­няє жодну українську церкву. Але забороняє її зв’язки із москвою. Якщо вони продовжуватимуться, якщо упц мп буде філією росій­ської церкви, то це означатиме, що ми дозволимо діяльність філії російської фсб в Україні… Тому ця церква мала би бути заборонена. Віруючі можуть піти до інших цер­ков. Ми не оскаржуємо того, хо­див чи ні Ісус Христос по воді, або ж як хреститися — двома чи трьо­ма пальцями. Це все питання віри, канонів і церковних традицій. Ми лише припиняємо діяльність гро­мадської організації, яка стано­вить загрозу національній безпе­ці України.

— Напередодні предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній звернув­ся до глави упц мп митрополи­та Онуфрія та інших її ієрархів з проханням розпочати діалог про єднання цих двох церков. І закликав зробити це без жод­них попередніх умов. Чи є вже реакція від митрополита Онуф­рія? Чи буде вона?

— Блаженніший Епіфаній зро­бив усе правильно. упц мп напо­внена проросійським єпископа­том, там є по-різному налаштовані священники, але є там і патріоти. Цілком по-християнськи і патріо­тично вчинив предстоятель ПЦУ, коли запропонував відкрито про це говорити. Але я не вірю, що у Православній церкві України до­чекаються належної відповіді від митрополита Онуфрія.

— З'явилася інформація, що кілька днів тому до Вселенсько­го Патріарха їздила делегація від української влади. На цій зустрі­чі були присутні заступниця ке­рівника Офісу президента Олена Ковальська та голова Державної служби України з питань етнопо­літики та свободи совісті Віктор Єленський. Кажуть, ці люди про­сили Варфоломія І надати ще один Томос — для узаконення тих вірян, які не хочуть переходити у канонічну ПЦУ… Чи правда це? Якщо так, то як зрозуміти манев­ри Банкової?

— Згадані люди справді їздили до Вселенського Патріарха. Бан­кова давно мріє про ще один То­мос. З огляду на канони це не­можливо. Багато що можна купити — але не вікову традицію і канони Константинополя, Православної церкви України. Це не продається!

Ще один Томос потрібен був владі для того, щоб показати за­слуги у духовному розкріпачен­ні України не тільки Порошенка, а й Зеленського. Ви ж бачите, що чинний президент зараз повніс­тю наслідує програму Порошен­ка: захищає армію, мову і віру. Ду­маю, до кінця свого перебування на посаді, коли ми переможемо у цій війні і будуть нові вибори, Во­лодимир Зеленський повністю програму Порошенка виконає.

Зеленський дуже хотів зро­бити повторні речі, отримати ще один Томос. Люди в упц мп, які на це сподівалися, хотіли показа­ти свою зверхність над ПЦУ. У них була ще одна дивна ідея — вони хо­тіли стати частиною Константино­польського екзархату на території України. Але це теж нереально — адже ми живемо в Україні, і церква у нас українська, а не константино­польська. Константинопольський екзархат має у нас один храм, це своєрідне посольство. Але там не можуть займатися повноцінною церковною діяльністю на території всієї України…