«Влітку нас годують ягоди, взимку й навесні - «пекінка»

Від села Хорохорин до обласного центру Волині трохи більше тридцяти кілометрів. Ось уже понад двадцять років його мешканці до Луцька на роботу не їздять. Навпаки — лучани приїжджають в Хорохорин на заробітки. Місцеві господарі не роблять акцент на вирощуванні зернових, зернобобових чи коренеплодів. Вони спеціалізуються на полуниці та пекінській капусті. Тому сезон у них триває практично цілий рік.

«На початку 2000-х років Хорохорин нічим не відрізнявся від сусідніх сіл — колгоспи порозпадались, роботи місцеві мешканці ніякої не мали, — згадує староста села Анатолій Мельничук. — Однак треба було якось виживати і годувати родини. Тому люди почали виїжджати на заробітки за кордон. Їхали переважно в Польщу, бо туди найближче. І потрапляли до фермерів у садки та на поля. А вже звідти почали привозити молоді фруктові дерева. Навчившись доглядати за саджанцями, селяни сподівались, що вони приживуться і в нас».

Як розповідає Анатолій Мельничук, спроби хорохоринців зайнятись садівництвом виявились невдалими. Нерайоновані до цієї місцевості дерева не витримували кліматичних умов Волині і вимерзали. Тоді селяни вирішили ризикнути вдруге і спробувати вирощувати полуниці. Повертаючись із Польщі, кожен з заробітчан привіз додому по жменьці-дві саджанців солодкої ягоди. Садили самі і пропонували зайнятись тим самим сусідам. І цього разу не прогадали.

Хорохоринські ґрунти виявились ідеальними для вирощування полуниць сорту Мармелада. Буквально за кілька років замість кількох рядочків майже кожен місцевий господар відвів під солодку ягоду по 30−50 соток, а то й по гектару площі. Спочатку селяни продавали полуниці на ринках у Луцьку. Згодом, коли про бізнес хорохоринців дізнались заготівельники, потреба їхати в обласний центр відпала. Ягоди почали забирати прямо з поля.

«Нині у нас з 250 хорохоринських господарів полуницями займаються близько 200, — стверджує староста села. —  Є й такі, що відвели під ягоди по 3−4 гектари. Починали з сорту Мармелада італійської селекції, бо він дуже урожайний і має хорошу транспортабельність. Нині пробують садити інші — Клері, Альбу, Румбу. Господарі самі працюють на землі і наймають на збір полуниць людей. В сезон до нас приїжджають на заробітки з Луцька та сусідніх областей. Навіть закарпатці після збору своєї ранньої полуниці їдуть у Хорохорин».
Місцева мешканка Надія Червінська садить полуницю вже двадцять років. Розповідає, що так само, як інші, починала з кількох рядочків. Цьогоріч відвела під солодку ягоду понад гектар площі. Щоб не залежати від примх погоди, на поля підвела крапельне зрошення.

«Ось уже багато років я не зраджую перевіреному сорту Мармелада, — каже господиня. — У нього солодкі великі ягоди і висока врожайність — до кілограма з куща. Збір починаємо о сьомій годині ранку. Працюємо приблизно до чотирнадцятої. Вибираємо ягоди через день. Своїми силами не справляємось, наймаємо сезонних робітників. Плачу їм по 6−7 гривень за кілограм. За день мої робітники заробляють по тисячі й більше гривень».

Сезон збору полуниці триває приблизно до середини липня. Як тільки закінчаться ягоди, хорохоринці починають сіяти пекінську капусту сорту Білко F1. Технологію її вирощування вони теж перейняли в Польщі.

«Ці дві культури чергують, — переконує староста села Анатолій Мельничук. — Після збору полуниці починають рвати вусики, потім вкорінюють їх у підготовленому ґрунті в теплицях, у серпні висаджують, поливають, потім сапають і підживлюють. Пекінку у нас висівають на насіння у липні в спеціальні палети, потім розсаду тримають протягом місяця на вулиці, висаджують в ґрунт у серпні. Ця культура скоростигла, після 14 жовтня її вже можна зрізувати».

На відміну від полуниці, яку збувають одразу, капусту до зими тримають на складах. Від січня й до березня її реалізовують. От і виходить, що влітку хорохоринців годують ягоди, взимку й навесні - пекінська капуста.

Людмила Приймачук