«Беркути» запитували майданівців, де їхній Бандера і чому їх не рятує…

У ці листопадові дні минає десять років відтоді, як в Україні зародився другий за своєю масштабністю після Помаранчевої революції рух громадянського опору. Якщо у 2004 році українці протестували проти фальсифікації виборів, внаслідок якої до влади хотіли привести проросійського ставленика Віктора Януковича, то у 2013−2014 роках наші співвітчизники вийшли на Майдан через призупинення підготовки, а, по суті, — відмови команди Януковича-Азарова від підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Це сталося внаслідок сильного тиску з боку росії, яка хотіла тримати свою непокірну сусідку під політичним і економічним контролем. Українці на це не погодилися. Спочатку у суспільстві спалахнули локальні акції незгоди, а після того, як у центрі Києва міліція за наказом з Банкової жорстоко розправилася із групкою студентів (за офіційною версією, вони начебто заважали комунальникам встановлювати новорічну ялинку), протести набули лавиноподібного характеру, стали масовими і вилилися у те, що нині називають Революцією Гідності.

У пам’ять про ці обидва ве­летенські вияви грома­дянськості указом п’ятого президента України Петра По­рошенка 21 листопада проголо­шено Днем гідності та свободи.

На морозі роздягали догола…

У буремні дні другого Майда­ну до лав мітингувальників при­єднався і неповнолітній студент із Червонограда, майбутній еко­номіст Михайло Нискогуз. Міль­йони телеглядачів пам’ятають драматичне відео морозного вечора 20 січня 2014 року, коли бійці «Беркуту» гамселили нога­ми, збивали ґумовими кийками двох молодих протестувальни­ків, які, щоби бодай якось спини­ти «м'ясорубку» у центрі Києва, залізли на колонаду столично­го стадіону «Динамо» ім. Вале­рія Лобановського. Однією з тих «беркутівських» жертв був Ми­хайло. Ще один постраждалий — його товариш Владислав Ці­лицький.

Після нещадного збивання горе-правоохоронці скинули на­півживих хлопців із колонади, за мінусової температури роздяг­нули їх догола (так зробили зго­дом з іншим майданівцем, Ми­хайлом Гаврилюком) — і протягли через стрій із пів сотні своїх спе­ціально екіпірованих колег. Ко­жен з них із диявольською насо­лодою щосили лупив кийком по беззахисних молодих тілах. Дех­то штрикав ножем, у тому числі - в інтимні місця. А потім, щоб зро­бити біль ще більш нестерпним, на кровоточиві рани бризкали перцевим газом. Казали, що це плата їм «за Майдан». Роздягну­тих кілька годин тримали у про­мерзлій машині. Знущаючись з юнаків, змушували їх скандува­ти «Слава «Беркуту»! І при цьо­му, як згадував згодом Михайло журналістам, глузуючи запиту­вали: «Ну, де твій Бандера? Чому не прийде і не врятує тебе?».

Судді на боці катів?

Після перемоги Майдану про­ти багатьох «беркутівців», які вчиняли насилля над протес­тувальниками, катували їх, від­крили кримінальні справи. Про­аналізувавши документацію, слідство встановило особи і тих, хто, перевищуючи свої повно­важення, катував Михайла Нис­когуза. Ними виявилися харків­ські «беркути» Артем Войлоков, Владислав Мастега, Андрій Хан­дрикін. Двох перших «гуманний український суд» звільнив з-під варти, і вони, скориставшись на­годою, дременули в росію.

А Хандрикіна взяли на робо­ту у конвойну службу. Попри це, він ходив на судові засідання і разом з адвокатами, які захи­щали інших проросійськи нала­штованих клієнтів, доводив, що жодного відношення до побит­тя Нискогуза не має. Мовляв, це був не я, ніде не видно мого об­личчя. Коли ж прокурори наво­дили дуже вагомий аргумент — протокол його допиту, в якому Хандрикін особисто підтверджу­вав, що це саме він затримував червоноградця і його товариша Цілицького — Дніпровський рай­суд Києва відмовився долучати цей ключовий документ до спра­ви. Мовляв, це — «недопустимий доказ». А згодом… виправдав Хандрикіна. Пізніше скандаль­не рішення першої інстанції під­твердив Київський апеляційний суд. Лише у січні 2023-го Верхо­вний суд скасував цю ухвалу і від­правив справу на новий розгляд. Минулого понеділка відбулося чергове засідання у цій справі.

Із Майдану — на фронт

Самого Михайла Нискогуза у судовій залі не було, хоча він дуже хотів глянути в очі одному зі своїх катів. Відсутність колиш­нього майданівця на процесі по­яснюється вагомою обстави­ною — Михайло на війні, захищає Україну, за демократичний роз­виток якої боровся і був покалі­чений на Майдані. Вийти з ним на зв’язок зараз непросто. Тож про те, як склалася доля колиш­нього майданівця, кореспонден­тові «Високого Замку» розповів його дідусь-тезко — червоно­градський священник Михай­ло Нискогуз. Той самий, який разом з іншими отцями своїми молитвами підтримував учас­ників протесту, словом Божим намагався спинити правоохо­ронців, які перевищували повно­важення, застосовували надмір­ну, непропорційну силу.

— Після того «беркутівського» катування мій онук довго ліку­вався (медики кажуть, що у ньо­го після побоїв зміщена кістка на руці). Хоча здоров’я підводило, не припиняв громадської діяль­ності. Люди обрали його депу­татом Львівської обласної ради. Михайло брав участь в АТО. Як тільки стало трохи спокійніше, поїхав на заробітки у Нідерлан­ди. А коли 24 лютого 2022 року почув про широкомасштабне вторгнення росії, разом зі своїм товаришем купили автомобіль для потреб армії і приїхали зно­ву захищати Україну.

Михайло у мене спортивного складу хлопець. Тому записав­ся у Сили спеціальних операцій, якими донедавна командував генерал Хоренко, людина вели­кого авторитету. Американські інструктори, які готували україн­ських воїнів, ставили дуже висо­кі вимоги під час тренувань. Тож, щоб виконати їхні жорсткі нор­ми і не бути відрахованим через пошкоджену руку, мій онук, пе­ремагаючи біль, тренувався ще більше, додатково робив фізич­ні вправи…

Як розповів кореспонденту «ВЗ» інший учасник Майдану — колишній нардеп Василь Па­зиняк, на початку нинішнього листопада Нискогуза-молодшо­го відпустили з фронту на кіль­ка днів додому, у відпустку. Ско­риставшись нагодою, він хотів дати показання у суді, який за­ново почав розгляд його спра­ви. Але того дня, коли з’явився у судовій залі (це неприємно вра­зило присутнього там Хандрикі­на), засідання перенесли. Через кілька днів воно продовжилося, але Михайло уже був у зворотній дорозі - добирався до своїх по­братимів на передовій…

Авторові цих рядків отець Ми­хайло Нискогуз сумно зауважив:

— Мій онук неприємно вра­жений зашкарублістю судової системи, в якій годі добитися правди і справедливості. Старі порядки панують там і досі. Хіба що Бог покерує…

Ці слова душпастиря під­тверджує і хід судового засідан­ня у понеділок. Коли задовго до завершення робочого дня зали­шилося вислухати ще тільки ад­вокатку Хандрикіна — Наталію Вознюк, суддя раптом без по­яснень оголосила перерву в за­сіданні до 11 грудня. Присутні у залі майданівці розцінили це як спробу затягнути процес. І про­вели служительку Феміди скан­дуванням «Ганьба!».

Європейці були шоковані…

20 листопада 2023 року під час судових дебатів у «справі Хандрикіна», які відкрито тран­слювали на сайті Судової влади України, виступав представник Офісу Генпрокуратури Укра­їни Денис Іванов, заступник начальника Департаменту ор­ганізації процесуального керів­ництва досудовим розслідуван­ням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013−2014 роках. Ось фрагмент його виступу:

«…Суд першої інстанції ви­знав доведеною подію кримі­нального правопорушення — ка­тування у відношенні кожного з потерпілих в частині безпо­середніх дій працівників мілі­ції 20.01.2014 на даху колонади стадіону «Динамо» ім. В. Лоба­новського, а саме нанесення упродовж не менше однієї хви­лини потерпілому Цілицькому В. В. та Нискогузу М. Ю. уда­рів взутими ногами та спеціаль­ними засобами (ґумовими кий­ками) в різні частині тіла, в т. ч. в область голови, шиї, грудної клітини, нирок, живота, по ру­ках, ногах, тулубу, спині…

…У м. Києві у період з 18 по 24 лютого 2014 року делегація Європейського комітету з пи­тань запобігання катуванням, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню отримала числен­ні підтвердження та зібрала інші докази існування загальнопо­ширеної закономірності щодо жорстокого поводження з про­тестувальниками Майдану пра­цівників спецпідрозділів МВС України або груп невстановле­них осіб у цивільному одязі, які тісно співпрацювали з ними, під час фактичного затримання та /або незабаром після нього упродовж проведення операції з охорони громадського поряд­ку 19−23 січня 2014 року.

Зокрема, у багатьох таких ви­падках особи, з якими спілкува­лась делегація, стверджува­ли, що під час затримання вони були піддані особливо надмір­ному застосуванню сили (на­приклад, сильному побиттю, яке включало використання кийків або інших предметів, поки вони не втрачали можливість пересу­ватися власними силами або не втрачали свідомість). Встанов­лено низку випадків, що у пері­од одразу після затримання за­триманих піднімали і кидали на землю, волочили за ноги схо­дами, неодноразово завдавали удари ногами і руками, засто­совували велику кількість сльо­зогінного газу, ударів кийками, прикладами або бронежилета­ми, удушення, нанесення ножо­вих поранень і стрілянину ґумо­вими кулями з близької відстані. Як встановлено, це насильство відбувалось навіть незважаючи на те, що затримані не чинили жодного опору, виконували на­кази працівників правоохорон­них органів, перебували під їх­нім контролем і мали поганий стан здоров’я. Деякі опитані та­кож стверджували, що після за­тримання їх били кийками, коли їх змушували йти «коридором», сформованим працівниками спецпідрозділів МВС України, або працівники правоохоронних органів спочатку просили їх об­рати, які спеціальні засоби мали бути застосовані до них (напри­клад, по них будуть стріляти ґу­мовими кулями або вони отри­мають удари кийками).

Працівники правоохорон­них органів, щодо яких вислов­лювалися твердження про жор­стоке поводження, були майже виключно працівниками розфор­мованого підрозділу міліції осо­бливого призначення «Беркут» та службовими особами вну­трішніх військ; більшість з них, як стверджується, носили бала­клави, і жоден не мав індивіду­альних ідентифікаційних номе­рів на формі/шоломах, що могло сприяти чіткому встановленню їхньої особи під час подальших розслідувань. Декілька опита­них затриманих зазначили, що бачили командирів (з видими­ми знаками розрізнення їхнього звання) під час побиття потерпі­лих їхніми підлеглими. Ці праців­ники явно заохочували жорсто­ке поводження із затриманими або нічого не робили, щоб його зупинити. Групи осіб, які підтри­мували працівників МОП «Бер­кут» і внутрішніх військ, найчас­тіше називають «тітушками» або активістами антимайдану.

У деяких випадках, зокре­ма під час операцій 19−23 січня 2014 року, побиття супроводжу­валися або поєднувалися з при­ниженнями працівниками МОП «Беркут», внутрішніх військ (на­приклад, затриманих осіб по­вністю роздягали в мороз і фо­тографували; обрізали волосся; розмазували на обличчі зуб­ну пасту, крем для взуття або інші продукти; обрізали штани та знущалися над ними; змушу­вали стояти на колінах і співати, прославляючи МОП «Беркут».

Слід також зазначити, що де­легації висловили декілька твер­джень про фізичне жорстоке по­водження (наприклад, побиття, давлення на очні яблука тощо) осіб, затриманих працівниками МОП «Беркут"/внутрішніх військ під час їхнього перевезення у транспортних засобах без роз­пізнавальних знаків, приват­них транспортних засобах до управлінь МВС України. При цьому делегації висловили по­відомлення про погрози слідчих (наприклад, про погрози вбив­ством або погрози введення кийка в анус затриманої особи) під час допиту до прибуття за­хисника, щоб змусити їх підпи­сати зізнавальні показання або інші документи…».

Про ці та інші злодіяння «Бер­куту» говорив у суді прокурор Денис Іванов. Наводимо уривки його промови, щоб люди старші згадали, а молодші і зовсім юні зрозуміли, яким тернистим є наш шлях до свободи, якою до­рогою ціною давалося і дається досі законне людське прагнен­ня — гідно жити у цивілізованій вільній країні.