Війна за село

Епічне відео зі школи у гірському селі Верхня Яблунька, що на Львівщині, де директор школи через парти втікає від розлючених батьків, облетіло Інтернет. На ньому декілька жінок намагаються побити директора цієї школи Івана Січака. Батьки вимагають звільнення директора. Раніше Івана Січака звільнили за булінг, але він через суд поновився на посаді.

Директор департаменту освіти ЛОВА Олег Паска пояс­нює ситуацію так:

— Ми були у цій школі торік. Те, що побачили, було підставою для звільнення директора. Громада села була обурена, що він ходить у церкву московського патріарха­ту. Потім за дивним збігом обста­вин ця каплиця згоріла у селі…

— У школі був булінг?

— Коли ми були у школі на збо­рах, то прийшли люди і розповіда­ли, що директор тисне на дітей. Порадили їм, якщо є свідчення ді­тей, ці факти зафіксувати та звер­нутися до суду. Громада відсто­ронила директора від роботи та звернулась до суду. Директор ви­грав суд і поновився на посаді. Громада повернула йому кошти за відсторонення.

Школа — у незадовільному ста­ні. Кімната-музей українського поета Олега Ольжича занедбана (поет брав шлюб у цьому селі у часи Другої світової війни). З його прізвища повилітали букви… В їдальні порвані тюлі склеєні скот­чем. Про умивальники, столи на­віть не кажу.

— Чи були фінансові перевір­ки у школі?

— Коштами розпоряджається відділ освіти Територіальної гро­мади. Школи не мають фінансової автономії. Державна служба якос­ті освіти мала би перевірити робо­ту навчального закладу. Чому цьо­го не зробили, не знаю. Завдання директора школи — забезпечити якісне освітнє і виховне середо­вище. Він мав би співпрацювати з батьками, вчителями, учнями. Бо створює атмосферу як керівник. Якщо батьки протестують, це пер­ша ознака, що у школі проблеми з управлінням. Боринська грома­да мала б зібрати сесію, заслуха­ти керівника, оцінити його робо­ту і розірвати з ним контракт. Вони є роботодавцями. Усі ці повнова­ження передано громаді.

Я зателефонувала до началь­ниці відділу освіти Боринської селищної ради Оксани Ма­нюх. Давати коментарі телефо­ном вона відмовилась. «Приїдь­те у навчальний заклад Верхньої Яблуньки — і все дізнаєтеся», — сказала і кинула слухавку.

А ось директор школи Іван Січак погодився на розмову:

— Усе почалося ще 2022 року, і причетний до цього Василь Сем­ків, підприємець. До війни він мешкав у Львові. У селі мав біз­нес, тут мешкала його мама (час­то їздила до інших дітей, тому у селі постійно не жила). Сем­ків хоче керувати селом. Почав з лісу, пошти… І дійшов до мене. 10 квітня 2022 року був вихідний, до мене додому прийшли три полі­цейські з автоматами та праців­ники СБУ. Без жодного пояснен­ня забрали мене у львівське СБУ, натягнули на голову мішок, забра­ли телефон. Протримали там до восьмої години вечора 11 квітня. Мене мали звільнити зі школи че­рез те, що я не був на роботі…

У цей час Василь Семенович зібрав близько ста осіб, прийшов до школи. Вистроїли під сценою вчителів. Змушували писати зая­ви на звільнення всіх вчителів без винятку. Змушували голосува­ти (підняттям рук) — за звільнен­ня (або недовіру) до кожного вчи­теля. Навчальний процес так і не почався. Застрашена на той мо­мент в. о. директора школи до по­ліції не зверталася. Застрашили усе село!

— Хто застрашив?

— Назвали себе активіста­ми, потім — ініціативною групою. 14 квітня 2022 року знову при­йшли до школи і зірвали навчаль­ний процес, не допустили у шко­лу вчителів. 15 квітня поїхали з пікетом до Боринської селищної ради. У відділі освіти сказали, що вони злякалися цих людей, а за моєю інформацією, з тими людь­ми співпрацювали з самого почат­ку. Ці люди навіть не мають дітей у школі. Батьків, діти яких вчаться у школі, вони застрашили… 20 квіт­ня з’явився наказ про моє відсто­ронення. Підстава — лист районної прокуратури про те, що було ви­ставлено в мережі Інтернет відео неповнолітніх (саме відео відді­лу освіти представлено не було), щоби розслідувати у школі мож­ливий булінг. Я звертався з заява­ми до поліції, зверталися вчите­лі, батьки… До сьогодні відписки з поліції, що це — сусідські війни. Через Апеляційний суд я доміг­ся відкриття кримінальної справи. Ці особи мають зв’язки з прокура­турою, поліцією. Людям сказали робити що хочуть, їм за це нічого не буде. Вже минуло 1,5 року, так воно і є.

— Ви особисто зустрічали­ся з паном Семківим, якого ви згадували?

— 18 травня 2022 р. я проводив урок алгебри у 9 класі. Він прий­шов на урок, привів зі собою 15 осіб. Увірвалися в клас, почали зривати урок. Я вже був відсторо­нений від посади директора і пра­цював як вчитель. Він мені cказав: «Ми спалимо твою хату, вб'ємо твою сім'ю, пиши заяву і втікай з села». Маю відео, де записано, що він там витворяв.

— Який у нього інтерес до школи? Це ж не підприємство, на якому можна заробляти…

— Він вже заробляв на шко­лі цілий рік, коли мене звільнили. В. о. директора школи постави­ли 66-річного вчителя історії Івана Михайловича Вовка, хоча, згідно із законом, обов’язки має вико­нувати заступник, а у нас є аж три заступники. На роботу прийняли двох вчителів, двох прибираль­ниць. Вони мали звільнити масу вчителів, а інших прийняти… Че­рез те, що я подав до суду, цей потік спинив. Тобто вони обіцяли людям роботу, вже навіть дали її п’ятьом особам. Семків розпові­дав, що він буде керувати селом.

— Хто вас звинуватив у булін­гу?

— Це надумані факти. Нібито у 2019 році я викликав ученицю до дошки і вдарив її по голові… Якби таке було, я б ще тоді «сів у кримі­нал». Була написана заява, що у 2021 році я підійшов до учня, що не міг розв’язати задачу, і я його теж вдарив по голові. Такого не було. А третій учень, у якого я вза­галі не викладав математики, на­писав заяву про те, що я матю­кався. Коли суд розслідував це, викликав батьків, вони не мали жодних доказів. Поліцейська, до речі, була оштрафована за ці про­токоли… Проти мене відкрили три незаконні адміністративні спра­ви щодо булінгу, які тягнулися у судах, але у Турці справу закри­ли (п.1. ч.1. ст. 247 КупАП). Суд ви­знав мене невинним.

— Розкажіть про конфлікт, коли на вас накинулися розлю­чені батьки. Чому це сталося?

— Це був уже сьомий напад! На відео, яке ви бачили, найлег­ший напад. Вони мене витягува­ли з кабінету, штовхали, порвали на мені одяг. Я зняв побої. Активіс­ти чекали надворі і послали у шко­лу цих людей. Серед них — частина батьків, частина — сторонні особи. Діти цих батьків у той день не були у школі. Вони робили зі мною що хотіли, не в кабінет до мене при­йшли, а на урок (директор викла­дає у 8 класі алгебру та геометрію, у 5 класі - математику. — Авт.).

— Батьки кажуть, що ви — у церкві московського патріар­хату, тому вони проти вас…

— У мене є документи, завіре­ні печатками від 13 березня 1990 року, коли ми проводили опиту­вання про вихід з російської пра­вославної церкви. У мене є до­кументи від 10 червня 1990 року з гербовою печаткою сільської ради, де я є секретарем зборів, де є мій підпис, що ми вийшли з російської православної церкви (РПЦ) та утворили Українську ав­токефальну православну церк­ву (УАПЦ). У мене є від 17 верес­ня 1991 року свідоцтво-оригінал, підписаний В’ячеславом Чорново­лом, що ми зареєстровані як гро­мада УАПЦ у селі Верхня Яблунька. У нашому селі церкви московсько­го патріархату не було. Зверніть­ся у відділ у справах релігії у Льво­ві - і там є усі реєстрації. Ми зараз входимо до Православної церкви України, своїм ієрархом вважаємо Митрополита Епіфанія.

— Скільки дітей бойкотують школу?

— Активісти виставили у соцме­режах перший пост, потім другий, третій, четвертий, де залякува­ли батьків (Я процитую цей пост від анонімного учасника: «Ша­новні односельчани! Село Верхня Яблунька! Просимо усіх свідомих громадян не підтримувати агре­сорів в нашому селі, які заклика­ють та підтримують дії москов­ського режиму.

Дітей до школи не пускати до вирішення питання, яке є в нашо­му селі. Як можна боротись, якщо батьки не пускають дітей, а свя­щенник закликає, щоб діти йшли на навчання. Хто ще в нашому селі підтримує «рускій мір»?". — Авт.). На 1 вересня у школі було понад 50% дітей. Зараз складаємо спис­ки дітей, які не ходять до школи, і передамо їх у поліцію та у Службу у справах дітей. Якщо дитина не була у школі протягом десяти днів, згідно із законом, зобов’язані по­дати цю інформацію у відповідні служби. Cьогодні щодня до школи приходить близько 96 дітей, а за­галом у школі 290 дітей.

— Скільки у вас років педаго­гічного стажу?

— Працюю безперервно з 1987 року. Мені 60 років, у мене дві вищі освіти. Я дякував у церкві з 1997-го по 2002 р. Семків розпо­відав на телебаченні, що я збу­дував у селі церкву московсько­го патріархату, освятив її, а потім спалив… Каплиця у селі згоріла з 10 на 11 квітня 2022 р. Цю домо­ву каплицю побудував на своєму обійсті у 2021 році Іван Іванюк, він колись жив у селі, зараз там живе його мама (каплиця не була заре­єстрована за жодною громадою, священника не було). Мама за каплицею доглядала.

— Знайшли тих, хто це зро­бив?

— Про що ви говорите! Якщо не карають тих, хто мене б'є на робо­чому місці… Я відповідаю за жит­тя і здоров’я 290 учнів, 79 пра­цівників. Ті, що на мене напали, забрали у мене ключі від кабінету, від вхідних дверей школи.

— У якому стані навчальний заклад, чи потребує ремонту?

— Школа у зразковому стані! У нас є бомбосховище. Школа ак­тивно допомагає армії. Мене під­тримує колектив. Усі вчителі хо­дять на роботу щодня. Конфлікту у школі немає, є конфлікт зовні.

Підприємець Василь Сем­ків, який володіє пилорамою, столярним цехом, продукто­вим магазином у селі, у комен­тарі для «ВЗ» розповів:

— Ми — ініціативна група села. І ми проти директора школи, який під час війни пропагує «русскій мір». Все почалося з того, що вони у 2014 році почали будувати у селі церкву московського патріархату, там вже Богослужіння проводи­ли. Але вони ту церкву спалили… Це була невелика дерев’яна церк­ва. Зрозуміло, під час війни він не буде казати, що має відношення до церкви московського патріар­хату. Виходить, всі люди брехливі, а він один говорить правду. У нас половина села православних, по­ловина — католиків. Він почав про­штовхувати московський патрі­архат, і село розділилося. Коли почалася повномасштабна війна, одна і друга парафії зібралися, опечатали церкву. Потім у Будин­ку культури було зібрання. Мене обрали секретарем з цього питан­ня, ми створили ініціативну групу.

— Ви хочете керувати селом? Плануєте балотуватися на ви­борах?

— Моя сім'я у Львові, я, напев­но, взагалі з села виїду. Тут важ­ко розвивати бізнес. Гілка влади тут проросійська… Коли ще існу­вала «партія регіонів», наше село дало 470 голосів за цю партію. І потім він (Іван Січак. — Авт.) був першим «замом» у районі. Я — бу­дівельник. Мені не до кабінетів… Двадцять років працював у різ­них церквах та монастирях. Та­кого безладу, як тут, ніде не ба­чив. Ви знаєте, який вигляд має школа? Побілка така, як за часів срср. Підлога не відповідає жод­ним вимогам.

— Відео, де батьки б’ють ди­ректора, наробило галасу…

— Вони його не б’ють. Чому ди­ректор не вийде до батьків, коли приходять у школу? Один «царьок» керує усією громадою. У цій школі двадцять працівників — родина Сі­чака. Тому його і підтримують.

— Батьки також звинувачу­ють директора у булінгу, а він виграв суд…

— Один суд визнав булінг, другий. Він апелював і виграв суд. То що він «чистенький»? Ця справа пішла до суду з запіз­ненням, бо все невчасно роби­лося. Чому, коли стався новий конфлікт, комісія з відділу осві­ти Боринської селищної ради не приїхала у село? А батькам ска­зали, що приїдуть.