Про лелек у снігу, у диму і з супутниковими передавачами

Цікавимося цим у президента Західноукраїнського орнітологічного товариства, професора Львівського національного університету ім. Івана Франка Андрія Бокотея. «Лелеча» тема — його улюблена.

— Якщо йдеться про досвід­чених птахів, то у більшості ви­падків вони змогли врятувати своїх нащадків, бо вміють пово­дитися в екстремальних ситуа­ціях, — каже науковець. — Яйця не застудять за умови, що ле­леча пара не сходила з них. А от молоді птахи, які з таким екс­тримом раніше не стикалися, можуть свою кладку яєць не вберегти. Тоді повторно не не­стимуться і цього року лелече­нят уже не матимуть…

— А як лелеки реагують, коли бачать, що не дочекали­ся потомства?

— Якщо побачать, що не вилу­пилася малеча, ще дуже довго сидітимуть на яйцях, сподіваю­чись на своє батьківське щас­тя. Аж поки не зрозуміють, що всі терміни минули, і в них нічо­го не вилупиться. Тоді покинуть кладку і більше до неї не повер­нуться.

Немає статистики лелечих втрат від негоди. Підрахува­ти їх можна було б лише тоді, коли біля кожного гнізда була б відеокамера і ми постійно бачи­ли б, що там відбувається.

Свою кладку бузьки можуть втратити не лише через холод, а й через власну необережність. Це може статися і тоді, коли під час короткої відсутності лелек в їхнє гніздо прилетить хижак (скажімо, крук) — і забере яйця. Потомства може не бути і через те, що яйця виявляться незаплідненими.

— Ми бачили екзотичне фото: лелеки гріються над комином, з якого йде дим…

— Таке цілком можливе. У Природознавчому музеї у Льво­ві є старе, ще із позаминулого століття, опудало лелеки тем­но-сірого забарвлення. Оче­видно, за життя цей птах бага­то часу проводив на комині, там могло бути його гніздо — відтак пір'я бузька закоптилося…

— Розкажіть, чим закінчи­лася історія з двома молоди­ми лелеками, яких торік ваша наукова експедиція у Шаць­кому заповіднику оснасти­ла супутниковими переда­вачами — щоб відстежувати маршрути їхньої міграції…

— Лелека Лука загинув під час перельотів у Туреччині. Зали­шився бузько Світязь, з яким, на жаль, у кінці грудня пропав зв’язок у Танзанії. Однак ми не можемо стверджувати, що він теж загинув. Бо у тій зоні, де зв’язок з ним зник, немає по­криття супутникового сигналу. Навіть якщо птах гине у місці, де цей сигнал є, передавач, який працює на сонячних батареях, постійно передаватиме коорди­нати. У нашому випадку лелека Світязь вийшов із зони покрит­тя, і тому ми не знаємо, живий він чи ні. Я консультувався із польськими колегами, які давно відстежують польоти лелек че­рез супутникові трекери, і вони розповіли, що були випадки, коли лелеки понад рік не давали про себе чути, а потім зв’язок з ними з’являвся. Тож чекаємо ві­сточки від свого Світязя…