«Слуги» прислужилися собі, а не народу…

Із початком «великої війни» була домовленість забути про велику внутрішньоукраїнську політику, партійні протиборства, саморекламу. Звучали заклики не породжувати конфліктів, які роз'єднували б суспільство, а всі сили кинути на боротьбу з ворогом. І це виглядало логічно: на кону — доля держави. У перші місяці російської навали ми спостерігали політичний штиль, злагоджені дії різнополярних депутатів у парламенті. Була певна «міжцехова солідарність» між політиками, колись непримиренні опоненти ставали однодумцями у вирішенні загальнодержавних справ. Але з часом вірус безвідповідальності, немов багатоголова гідра, яка має здатність відроджуватися, знову почав вражати нашу політичну еліту. Як це не сумно визнавати, лідером за кількістю резонансних скандалів, які стрясали суспільство, стала пафосна партія, створена президентом Володимиром Зеленським. Із «нічим не заплямованого» організму, об'єднання «нових облич», яким представляли цю політичну силу довірливим виборцям, «Слуга народу» стала осередком одіозних осіб. Не буває тижня, щоб члени Зе!-партії не вляпалися в якусь гучну непривабливу історію. За чотири роки існування партія «Слуга народу» повністю дискредитувала себе, має нині негативний рейтинг довіри. І невеселі перспективи.

За кордон втікали самі й відсилали туди своїх повнолітніх дітей

Уже з перших місяців сво­єї присутності біля державного керма «слуги» шокували загал, вчиняючи дії, які кардиналь­но розходилися з їхньою полі­тичною платформою. У сесійній залі представники однопартій­ної більшості «кнопкодавили», у темпі принтера штампували за­кони, не даючи можливості бо­дай вислухати «меншовиків». У президентській фракції писав закони такий собі Роман Івані­сов, який свого часу відсидів у тюрмі за… зґвалтування непо­внолітньої. Інший «слуга», ко­лишній дипломат Богдан Яре­менко, прямо під куполом ВР через смартфон замовляв собі повій. Ще одна «слуга», Оле­на Криворучкіна, під час робо­ти у сесійній залі, замість того, щоб сконцентруватися на зако­нопроєктах, вдарилася в амур­ні фантазії. Біля робочого пуль­та писала якійсь дорогій людині: «Хочу кохатися з тобою день і ніч»…

Голова парламентського ко­мітету з питань соціальної полі­тики (!) та захисту прав ветера­нів Галина Третьякова («Слуга народу») розводила цілу теоре­му про «неякісних дітей». А коли за загадкових обставин помер колишній опозиціонер в її фрак­ції Антон Поляков, радісно по­відомила колегам у партійному чаті про те, що «на одного воро­га стало менше».

У фракції «слуг» комфортно почувалося прихильнику горез­вісного Шарія — Артему Дмитру­ку, який вшановував одеських сепаратистів. А також нарде­пу-колаборанту Олексію Кова­льову, який з початком велико­масштабної агресії перейшов на бік ворога. З антиукраїнськи­ми сентенціями досі виступає «слуга"Максим Бужанський. Ін­ший колишній член владної партії Євген Шевченко ледь не ручкався з білоруським дик­татором Лукашенком. «Слуга» Олександр Дубінський нама­гався торпедувати наші друж­ні відносини зі США, звинува­тивши сина чинного президента Байдена у корупції. Лише не­ймовірними зусиллями вдало­ся цей міждержавний скандал зам’яти…

А скільки відвертих корупці­онерів сховалося під парасоль­кою президентської політсили! Юрченко, Гунько, Халімон, Мар­ченко, Кузьміних, Трухін (той, що після багатолюдного ДТП пропонував поліцейським 150 тисяч і просив дозволу «піти в ліс»). Особливо епічна історія з тернополянкою Марченко, яка трапилася нещодавно. Ця пані зі своєю помічницею брали по 5300 доларів за дозволи виїзду чоловікам за кордон у воєнний час. Коли її спіймали на гарячо­му, жбурнула хабар за огорожу свого маєтку…

«Слуги» Торохтій, Арістов, Хо­лодов, Тіщенко під час воєнно­го стану розкошували на зару­біжних курортах, попри скромні суми у деклараціях, купували дорогі маєтки і авто. А 22-річний син «слуги"-ексадвокатки Оле­ни Копанчук (це вона у 2019 році «кнопкодавила»), він же — сіль­ський депутат від «слуг» Дмитро Копанчук, під час війни вдався до іншої оборудки. Попри забо­рону, виїхав за кордон (супро­воджував батька-інваліда), але не повернувся звідти. Попри те, що тато сам приїхав додому…

А в які «етичні» скандали раз за разом потрапляли «слуга» з Червонограда Юрій Камельчук, Мар’яна Безугла, Данило Гет­манчук! Скільки разів провладні депутати принижували на доро­гах поліцейських, які фіксували порушення ПДР за участі водіїв з депутатськими значками! Се­ред них був «слуга» Галушко.

Не на висоті виявилися і лі­дери партії. Її очільниця Олена Шупляк активно лобіювала за­конопроєкт про містобудуван­ня, який відкривав шлях буді­вельній мафії. А коли один із громадських активістів, важко поранений воїн ЗСУ (залишив­ся без ніг), розкритикував цей документ, головна «слуга» при­йшла до нього у госпіталь і дов­го читала мораль опонентові…

За квартирування у тещі спікер платив із бюджету

Із числа верхівки «Слуги на­роду» у скандал потрапляв і го­лова Верховної Ради, юрист за фахом Руслан Стефанчук. Його звинуватили у тому, що брав з бюджету кошти на ком­пенсацію житлових витрат — у той час, коли жив у помешкан­ні своєї тещі.

Перший віцеспікер ВР ,"слу­га" Корнієнко і голова «зеленої» фракції Арахамія були фігуран­тами іншої скандальної історії: перебуваючи на партійному зі­бранні в обласному Миколаєві, вголос відпускали сексистські жарти на адресу своєї довгоно­гої колеги. Про «корабельну со­сну» пам’ятаєте?

А згадайте «полювання на ві­дьом» у «Слузі народу». З пар­тії виганяли тих, хто осмілював­ся мати власну, непричесану думку — Ганну Скороход, Арте­ма Полякова. За «опортунізм» розправилися з Гео Леросом. Через незгоду з політикою пар­тії позбувся посади колиш­ній спікер парламенту Дмитро Разумков, через це витісни­ли і Людмилу Буймістер. Роз­ходження слова і діла у «Слузі народу» змусило добровільно покинути ряди президентської партії Галину Янченко, Романа Соху. Вони заявляли, що йдуть, бо не сприймають методів ро­боти «слуг», хочуть бути чесни­ми перед собою.

Показово, що після виборів 2019 року «Слуга народу» мала 254 депутатські мандати у Вер­ховній Раді. Зараз у парламенті їх на 20 представників менше. Тенденція, одначе…

Не кращою виглядає ситу­ація з кадрами «слуг» на най­вищих щаблях влади. Зелен­ському «не підійшов» не тільки колишній керівник його партії, виборчої кампанії, спікер Ради Разумков, а й прем'єр Гонча­рук, керівник Офісу президента Богдан, секретар РНБО Дани­люк, два генпрокурори (Рябо­шапка і Венедіктова). З тріском вигнали з посади шкільного то­вариша Зеленського — ексго­лову СБУ Баканова, який про­валив роботу спецслужби напередодні великої війни. Та й до тих, що ще залишилися «в обоймі», працюють на Банко­вій, у громадськості дуже ба­гато запитань. Зокрема, до Ан­дрія Єрмака, високопосадовця МВС часів Януковича — Оле­га Татарова, до сина екснарде­па від «Опоблоку» — Ростислава Шурми…

А яким шлейфом скандалів огорнуті партійці «провідної» партії на місцях!

Показово, що про всі ці ока­зії суспільство дізнавалося зде­більшого завдяки пресі. У владі намагалися всіляко прихова­ти ці зашквари, «наїжджали» на журналістів. Лише коли на кри­чущі речі звертали увагу наші зарубіжні партнери, у «Слузі народу» вимушено реагували. Але частіше обходилися напів­заходами.

Чому все це стало можливим у партії, на яку покладали стіль­ки райдужних надій і яку до вла­ди привела людина із 73-відсо­тковою довірою тих українців, які брали участь у президент­ських виборах? Обговорюємо цю тему із виконавчим дирек­тором Інституту світової по­літики Євгеном Магдою.

«На наступних виборах партії „Слуга народу“ не буде»

— Партія «Слуга народу» формувалася фактично як ак­ціонерне товариство, в якому є низка бенефіціарів, — каже екс­перт. — Створювали її за прин­ципом Ноєвого ковчега: у кого не було очевидних проблем, того і брали у виборчий спи­сок чи висували по мажоритар­ному округу. І вони легко пере­магали — бо бренд Володимира Зеленського був яскравим. Але потім з’ясувалося, що «нові об­личчя» у масі своїй є достатньо неефективними, а партія — «ба­гатовекторною», ідеологічно не визначеною. І почалося те, що почалося…

Зараз спостерігаємо за про­цесом розставання «Слуги» на­роду" з Володимиром Зелен­ським. Причому ініціатором цього розлучення є Офіс пре­зидента. Думаю, на наступних виборах партії «Слуга народу» не буде.

— Чи належною була реак­ція самого Зеленського на «землетруси» у рідній партії?

— Я такої реакції не пам’ятаю. Зеленський зараз переклав значну частину сво­єї відповідальності на керівни­ка президентської канцелярії Єрмака. А з іншого боку, ро­бить вигляд, що не має відно­шення до цих партійних скан­далів. Узагалі не коментує їх. Часом кидає репліки на адре­су депутатського корпусу. Я не впевнений, що саме Зелен­ський ставив галочки навпро­ти осіб, яких пропонували у ви­борчі списки «Слуги народу». Думаю, люди, які вели його у президенти, згодом отрима­ли політичні вигоди — шляхом заведення у парламент своїх кандидатів.

— Від Зеленського пішло багато його близьких сорат­ників. У чому тут проблема: колеги підвели лідера чи у нього виявилися завищени­ми амбіції?

— Проблема була у тому, що люди, яких називали «новими обличчями», такими не є. Не могли себе реалізувати. Є та­кий популярний вислів: лише практика — критерій істини. У цьому випадку практика по­казала, що кадри Зеленсько­го виявилися неспроможни­ми працювати в екстремальних умовах. Я все шукаю, де ж та «коаліція Перемоги», про яку було проголошено на почат­ку широкомасштабного втор­гнення у розмірі конституційної більшості? Де цей вал необ­хідних ініціатив? Де адекват­на громадянська позиція пар­ламентаріїв? Іноді здається, що вони живуть в іншому, не воєн­ному вимірі…

Гадаю, буде спроба під рей­тинг Зеленського, його образ знову привести «нових людей» — під трохи новим соусом. У но­вій команді буде трохи військо­вих, трохи волонтерів, трохи ще когось з активістів. На це буде спрямовано фінансові ресур­си осіб, дотичних до влади, які заробляють під час війни не зо­всім чесним шляхом.

— Під час воєнного стану обмежено політичне життя. Опоненти влади зупинили свою критику, щоб це не гра­ло на руку ворогові… Чи не послужило це самообмежен­ня опозиції погану службу самій владі, яка, здається, «зацукрувалася», втратила відчуття реальності?

— У вашому питанні є рація. У нас є проблеми з демократі­єю у час війни. Для прикладу, у сумнозвісному телемарафоні «Єдині новини» переважно при­сутні представники партії «Слу­га народу», іншим політикам там слова не дають.

Треба розуміти: після завер­шення війни вибори невідво­ротні. Нам треба насамперед зламати хребет рашизму, а вже потім переходити до політичної боротьби всередині держави. Не провина громадян України, що вони дотримуються морато­рію на критику влади. Це — недо­лік самої влади. Тому що праг­нення мільйонів громадян бути адекватними вона розцінює як слабкість. Розплата за це, без­умовно, настане. На найближ­чих парламентських, а може, — і президентських виборах.