Передплата 2024 ВЗ

«Такі люди, як мій чоловік, штовхають цей світ уперед»

На фронті загинув батько п’ятьох дітей Юрій Сікиринський

Юрій Сікиринський з донькою.
Юрій Сікиринський з донькою.

Під час виконання бойового завдання у Бахмутському районі загинув військовослужбовець ЗСУ, житель Солонки (біля Львова), 52-річний Юрій Сікиринський. У Юрія залишилося п’ятеро дітей. «Коли почалася повномасштабна війна, мій чоловік був за кордоном, — розповіла дружина, Соломія Сікиринська. — Мав дуже хорошу роботу. Але повернувся в Україну воювати».

Донька воїна Марта Сікиринська написала на своїй сторінці у Фейсбуці зворушливий пост.

«Усі офіційні фото, які зараз поширю­ються мережею, — це не наш тато, а Юрій Сікиринський, адвокат. І він би з них нервувався, — написала, зокрема, Марта. — Тато — це про гори за будь-якої наго­ди, парашути, ліси, сині руки від ягід, які обов’язково треба було їсти з кущів, за­пливи через Світязь і велоподорожі. Най­холодніші річки, найгустіші хащі й найза­сніженіші кучугури. Його спосіб життя — колекція рентгенівських знімків: він жив, травмувався і продовжував жити далі. Тато — це про футбол, крики „гол“ на цілу хату, найкрутішу музику, пінку з пива і про постійні підколи… Тато — це про сти­хію, свободу, ризики і крутість…».

Журналістка «ВЗ» поспілкувалась з дружиною загиблого воїна Соломією Сікиринською. Вона за фахом історик. 15 червня у пані Соломії був день наро­дження. Зранку кур'єр приніс від чоловіка букет квітів із привітаннями, а через кіль­ка годин стало відомо, що Юрій загинув…

— Коли почалась повномасштабна війна, мій чоловік був за кордоном, — каже Соломія Сікиринська. — Мав дуже хоро­шу роботу. Але повернувся в Україну во­ювати. Чоловік казав: «Наше покоління „проспало“ Україну, чому наші діти мають тепер воювати? За нашу країну ми має­мо воювати…». Висловлювався різкіше, звісно, це я м’яко передала його слова… Юрій добре розумів, хто він і що робить на фронті. Пішов на війну абсолютно сві­домо, хоча як батька п’ятьох дітей його би мобілізували в останню чергу…

— Про що ви з ним розмовляли вос­таннє?

— Чоловік казав, що війну ми виграли! Він, до речі, збирався їхати на схід ще у 2014 році, але в нас тоді було п’ятеро неповнолітніх дітей. Він тренувався, ка­зав, що кожен чоловік має бути готовий боронити нашу державу. Не всі колеги розуміли мого чоловіка… Але 2014 року його не взяли в армію, сказали: «Якщо щось станеться, хто твоїх дітей буде го­дувати?». І тоді Юрій почав волонтери­ти. Збирав кошти на автомобілі для вій­ськових, відвозив автівки на схід… Він розумів, що ворог не відступить, що рано чи пізно буде широкомасштабна війна, ми маємо бути до неї готові.

— Ваш чоловік працював адвока­том?

— Так, але 2015 року все покинув зі словами: «Я не можу однією рукою до­помагати хлопцям, а іншою — по судах хабарі носити». Його найбільша мрія, щоб ця жертва була недаремною… Він покинув адвокатуру, але його сім'я ніко­ли не бідувала, він крутився, заробляв. Але з адвокатури пішов свідомо…

Чоловік знав кілька мов. У нього дві освіти — історична та юридична. У мо­лодості писав вірші. Був дуже грамот­ною людиною. Напам’ять цитував Ніц­ше… Таких людей мало. Це людина, до якої треба дорости! Я завжди йому ка­зала: «Я загубила усі інстинкти само­збереження, коли вийшла за тебе заміж і народила п’ятьох дітей…». Але тепер розумію: саме такі люди, як мій чоло­вік, штовхають цей світ уперед… А ми за ними добігаємо. Як би це пафосно не звучало…

— Він ходив у зимові походи в гори, — веде далі пані Соломія. — Це була його пристрасть. Я все казала: «Що це за щас­тя таке: вішати на себе 50 кг споряджен­ня, барахтатися по вуха в снігу і отриму­вати від цього задоволення?!». Але це було так… Йому було абсолютно байду­же, на якій машині він їздить, у що одяг­нений… У чоловіка було багато статус­них друзів, але ніколи нікому не заздрив. Більше того, не розумів: що це за мрія — купити автомобіль за 100 тисяч? Як мрія може бути такою примітивною? У нього були знайомі, з якими ходив у гори. І оце для нього був вищий «левел» людського рівня. Він казав: «Він весь Кавказ прой­шов!». Або: «А цей був навіть на Памірі… Такий він крутий!».

Люди завжди шукали з ним товари­ства. Бо розуміли, що поруч мають лю­дину, з якою можна просто поділитись, по-дружньому поспілкуватись… Це лю­дина, яка нічого не вимагатиме нато­мість. Він любив життя, дітей, мене… По­при це, мав чітке розуміння того, що таке обов’язок і країна.

До мене дзвонять хлопці, з якими він служив, і кажуть, що Юрій був для них як батько. Коли за тобою плачуть твої по­братими, значить, ти недаремно прожив своє життя. І не треба посипати голову попелом. Наш тато помер Героєм!

Схожі новини