Використовуємо тактику «тисячі порізів»

Ось уже тиждень якось майже непомітно, неафішовано Сили оборони України ведуть наступальні дії. Є офіційна інформація про сім визволених населених пунктів. Українські стяги знову з’явилися у Левадному, Лобковому, Новодарівці, Нескучному, Сторожевому, Макарівці, Благодатному! У чому особливості, відмінності нинішнього наступу від осіннього? — Про це та інше розпитуємо у військово-політичного експерта, полковника ЗСУ у відставці Петра Черника.

— Найкраще нинішні дії ЗСУ розби­рати порівняно із минулорічною хар­ківською операцією, яка характеризу­валася штурмом і натиском. Противник на той момент ні технічно, ні кількісно, ні психологічно не був готовим до тако­го типу нашого наступу. Тоді нам вда­лося захопити його зненацька, росій­ські підрозділи не змогли у той момент побудувати розгалуженої якісної сис­теми оборони.

Але противник вчиться, цього не можна недооцінювати. Зробивши ви­сновки насамперед з харківської опе­рації, противник побудував доволі сер­йозну лінію укріплених районів по всій лінії розмежування — завдовжки тися­чу кілометрів. Наші поступові невеликі кроки зараз є найправильнішим спосо­бом під час вогневого контакту з про­тивником виявити його вогневі рубежі, артилерійські позиції, ворожі точки, де приховано зберігається техніка. І най­головніше: вступаючи у бої, змусити рухатися ворожу логістику. Бо бій — це нескінченне використання найрізно­манітніших боєприпасів — від стрілець­кої зброї і до мінометів, артилерії. Усе зарухалося! Маючи серйозну перева­гу у розвідувальних засобах, будемо бачити ворожі тили. Філософія нашого успіху полягатиме у винищуванні яко­мога більшого матеріального ресур­су росіян із забезпечення бойових дій.

У нас спостерігається дещо викрив­лена реальність, завищені очікування «великого контрнаступу». Це підігріва­ється деякими західними медіа, навіть деякими політиками — мовляв, українці завдадуть одного великого, прямого, нищівного удару. Як на мене, це хиб­на стратегія. Найшвидше будемо ви­користовувати тактику «тисячі порізів». Ось так, як відбулося звільнення семи сіл, так відбуватиметься і надалі.

Чому так? Не забуваймо: чисель­ний потенціал противника і надалі за­лишається дуже великим. Стійкість їх­ньої боротьби таки висока — попри те, що дуже хочемо побачити демораліза­цію російського війська. Вони будуть помирати «за путіна!», «за родіну!» і ще чорт знає за що. А якщо так, то ми не маємо права на «жуковщину» — тобто на лобові атаки. Маємо пам’ятати, що ціна життя нашого солдата дуже висо­ка, відтак всі наші воєнні операції ма­ють бути «хірургічними», з якомога меншими втратами.

Ми зараз спостерігаємо класич­ну, третю фазу «індустріальної» війни — стратегічне виснаження. І попри те, що противник такий чисельний, має ба­гато озброєння, він не зможе у довго­тривалій стратегічній боротьбі проти­стояти великому колективному Заходу. Великий колективний Захід усе ж по­тужніший за росію. Ми з кожним тиж­нем, з кожним місяцем будемо отри­мувати від Заходу все більше і більше якісної зброї. У нас наростає «авіаційна коаліція». Упевнений, саме ця техніка стане технікою перемоги на полі бою.

— Деякі фахівці називають ниніш­ні наші атаки певними маневрами, промацуванням ворога, розвідкою боєм. Мовляв, напрямок майбут­нього головного удару тримають у секреті…

— Так і має бути! Хто ж у здоровому глузді покаже ворогові напрямок го­ловного удару чи серію головних уда­рів? Усе відбудеться там, де має від­бутися. Пам’ятаймо стару як світ стратогему: війна — це шлях обману. А приховану концентрацію сил і засобів на одному чи кількох напрямках опи­сав ще прусський військовий рефор­матор генерал Карл фон Клаузевіц. Саме так відбуватиметься і цього разу. У частині стратегічних замислів, час­тині ведення воєн, у частині розуміння балансів — нічого не змінилося із часів китайського мислителя Сунь-цзи, який стверджував, що по-справжньому ви­грашні стратегії ніколи не повторюють­ся.

Ми говорили з вами про блиску­чу харківську операцію ЗСУ. Не менш блискучою була херсонська операція. Успішною була київська операція. Усі вони відрізняються між собою за за­думом і кінцевою метою. Серія опе­рацій, яка обов’язково прокипить у циклі сухої погоди в Україні (а це від те­перішнього дня до глибокої осені), в обов’язковому порядку складеться. А де, як, якими силами, якими тактични­ми маневрами, якою кількістю броне­техніки, артилерії і авіації - це все нам треба залишити у «режимі тиші».

— Як у цих наступальних діях по­казала себе нова західна зброя?

— Показала себе блискуче! Не тре­ба купуватися на інсценізаційні картин­ки ворога про наші втрати! Так, ми дещо втратили — один «Леопард», кілька «Бредлі». Ми застосували цю потужну техніку, щоб зрозуміти, наскільки сер­йозними є інженерні й мінні поля проти­вника. Треба було зрозуміти, наскільки у нього пристріляна артилерія. Для ви­явлення цього ми застосували західну техніку, що дозволяє максимально збе­регти життя і здоров’я наших військо­вослужбовців. «Бредлі» дуже добре за­хищена від великокаліберних кулеметів та навіть легкої артилерії. Із допомо­гою цієї техніки ми «промацали» ворога. Так, на жаль, зазнали і втрат — але це ві­йна. Зрозуміли логіку роботи противни­ка, зробили висновки. Немає жодних сумнівів, що подальші кроки будуть ви­ключно на нашу користь.

А щодо рівня західної техніки — на­веду універсальне порівняння: ро­сійський автомобіль «Волга» не може виграти забіг на 10 км у німецько­го «Мерседеса». Вся радянська техні­ка — це автомобіль «Волга», вся захід­на техніка — це «Мерседес»! Останній обов’язково виграє перегони.