Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«У післявоєнний період для України будь-яка інша система виборів, ніж пропорційна, буде небезпечною»

Під час війни політика начебто мала би відійти на задній план, однак вона про себе щораз нагадує. У нашому суспільстві (і навіть за кордоном) починають згадувати про президентські й парламентські вибори в Україні. У мирний час уже почалася би підготовка до цих кампаній. Але у нас — війна

Фото умовне з відкритих джерел
Фото умовне з відкритих джерел

А згідно із законом «Про правовий режим воєнного стану», будь-які вибори у цей період заборонені. То навіщо такі неактуальні розмови? Свій погляд на це у розмові з кореспондентом «Високого Замку» викладає член Центрвиборчкому у 2004−2018 роках, а нині - політико-правовий експерт Андрій Магера.

 Андрій Магера
Андрій Магера

Ідея виборів під час війни може бути провокацією

— Президент Парламент­ської асамблеї Ради Європи Тіні Кокс підштовхує Україну до проведення виборів навіть за умов воєнного стану. Мов­ляв, якщо їх вчасно не про­вести, у Європі до України ви­никатимуть запитання…

— Якщо виходити з нашої Конституції, наступні черго­ві парламентські вибори мали би відбутися 29 жовтня 2023-го, чергові президентські - 31 березня 2024 року, а місцеві, відповідно, — в останню неділю жовтня 2025 року. Треба звер­нути увагу й на такий нюанс, про який сказано у нашій Конститу­ції (ч. 4 статті 83) — «у разі закін­чення строку повноважень Вер­ховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного ста­ну її повноваження продовжу­ються до дня першого засідан­ня першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасу­вання воєнного чи надзвичай­ного стану». Принципи вибор­чого права є спільними для всіх типів виборів. А це означає, що поки в Україні триває воєнний стан, поки його не скасовано або не припинено, будь-які ви­бори у нас проводити не можна.

— Чому тоді на них наполя­гає президент ПАРЄ?

— Причин може бути кілька. Перша — незнання українського законодавства. Гіпотетично Тіні Кокс може його не знати, але сумніваюся, що жодного разу не читав документів Венеційської комісії Ради Європи, зокре­ма, Кодексу належної практи­ки у виборчих справах. Там теж акцентується увага на тому, що обов’язково мають бути дотри­мані принципи виборчого права при проведенні виборів. А якщо йдеться про воєнний чи будь-який інший надзвичайний стан у державі, дотримати їх немож­ливо. Скажімо, принцип вільних виборів або таємності голосу­вання — як їх гарантувати? Для демократичної держави це нон­сенс — не дотриматися принци­пів виборчого права.

Чим керувався Тіні Кокс? Це представник соціалістич­ної партії Нідерландів, людина, яку називають «ліваком». У його біографії є багато, скажемо так, неприємних речей. Його пріз­вище фігурувало у скандальній історії із можливістю повернен­ня російської делегації до ПАРЄ. Це було вже після активних во­єнних дій в Україні, окупації Кри­му і частини Донецької та Луган­ської областей. Попри те, що я з великою повагою ставлюся до чинної парламентської коаліції у Нідерландах, партій правоцен­тристського спрямування, які підтримують Україну, такі фігу­ри, як Кокс, викликають у мене застереження. До його ідей тре­ба ставитися досить обережно. Треба вивчити, чи не мала тут місце якась провокація щодо України.

Голосувати можна буде не раніше ніж через пів року після Перемоги

— Чим нинішня ситуація відрізняється від 2014 року, коли теж тривала війна, але ми провели президентські й парламентські вибори в Україні?

— Ці ситуації відрізняють­ся кардинально. 2014 року чин­ний на той момент президент Віктор Янукович покинув тери­торію України, самоусунувся від виконання своїх обов’язків. Тоді був, по суті, параліч влади. Ми сприймали тодішнього Го­лову Верховної Ради Олексан­дра Турчинова як виконувача обов’язків президента України — поки не буде проведено прези­дентських виборів. А їх немож­ливо було би провести, якби в Україні було запроваджено во­єнний стан чи стан війни. Уявіть ситуацію: ми мали деморалізо­вані правоохоронні структури, дезорієнтовані Збройні сили. Як їм було пояснити, що Голо­ва Верховної Ради на той час — Верховний Головнокомандувач? А на який період?

Як показала історія, прове­дення виборів 2014 року було дуже правильним рішенням. Без них безвладдя тривало би досі. Ми перебували б у ситуа­ції, коли нема обраного на вибо­рах президента, а у парламен­ті переважають представники проросійської партії регіонів, комуністів. Це було досить сер­йозною проблемою — зали­шати те скликання парламен­ту працювати і надалі. Чимало тодішніх депутатів були кола­борантами, заплямували себе співпрацею із росією…

Ситуацію 2014 року не мож­на порівняти із нинішньою. Нині маємо легітимно обраного пре­зидента України, який в умовах воєнного стану є Верховним Го­ловнокомандувачем ЗСУ. Із цьо­го треба виходити. Поки триває воєнний стан, усі зусилля мають бути спрямовані на досягнення перемоги, вигнання ворога, — а лише після того можна запуска­ти політичні процеси.

— Який період мав би про­йти після війни для того, щоб провести вільні вибори?

— Це складне для мене запи­тання. Навіть якщо представни­ки влади скажуть, що знають, як легко розв’язати цю проблему, повірте, вони кривлять душею. Досі Україна не знала такої си­туації, коли така велика її тери­торія була окупованою. Другий чинник — величезна кількість бі­женців і внутрішньо переміще­них осіб. У нас фактично пара­лізовано роботу Державного реєстру виборців. Попри те, що ЦВК намагається працюва­ти з ним, дані цього реєстру з об'єктивних причин є на ниніш­ній день недостовірними.

Отже, маємо великий комп­лекс питань, над якими тре­ба працювати. За моїми най­скромнішими підрахунками, на те, щоб підготуватися до прове­дення виборів, треба буде що­найменше пів року після закін­чення воєнного стану.

На що мають піти згадані пів року? На те, щоб запустити Ре­єстр виборців — для того, щоб ухвалити і ввести в дію закон щодо того, яким чином регулю­вати базу даних цього Реєстру. Треба буде шукати виборців, де вони перебувають, надати їм можливість бути включеними до виборчих бюлетенів. Зрештою, треба буде надати з Державно­го бюджету кошти на програми щодо Державного реєстру ви­борців — вони теж не запуска­ються за помахом чарівної па­лички. На все потрібен буде час.

І ще такий момент. Не всюди там, де потрібно буде провес­ти місцеві вибори, їх варто про­водити. Йдеться про терито­рії, які тривалий час перебували під окупацією. Потрібен певний час для проведення «менталь­ної» деокупації. Людям треба буде надати певну інформацію, з’ясувати, хто з них був колабо­рантом, хто співпрацював з ор­ганами окупаційної влади, хто добровільно, а не під приму­сом отримав російське грома­дянство. Відповідно, таких осіб треба указами президента по­збавити громадянства України. Одна справа проводити вибори у Тернопільській, Закарпатській областях, інша річ — у Меліто­полі, Бердянську, Сватовому, Новій Каховці, а тим більше — у Криму. Тут є нюанси, які просто так не вирішуються.

— Доводиться чути, що ви­рішити багато організаційних виборчих проблем могло би електронне голосування че­рез застосунок «Дія»…

— Я категорично проти будь-яких елементів електронного голосування в Україні - чи то за допомогою інтернету, чи через доступ до якихось інших при­строїв у приміщенні дільнич­ної комісії. Це далека перспек­тива. У нас не розв’язано кілька ключових питань, і розв’язати їх поки що неможливо. Йдеться про дотримання принципу та­ємності голосування — про те, що голос окремо взятого ви­борця ніяким чином не може бути відслідковано. Другий мо­мент: принцип вільних виборів. Важливо, щоб не було приму­су виборця, впливу на нього. Ці чинники є дуже важливими.

Не треба скидати з тере­зів і третій — можливість впли­ву спецслужб іноземних держав на результати голосування. Чи не буде їх спотворено? Ми дуже часто думаємо про спецслуж­би російської федерації: у них є потужні можливості впливу. Але не треба забувати про спец­служби Китаю! Це комуністич­на держава авторитарного типу, яка може мати певний інтерес у впливі на українські вибори.

Тому я не радив би владі гра­тися у питаннях електронного голосування. Як і в питанні го­лосування поштою. У Сполуче­них Штатах це працює. Якщо ми пройдемо двохсотлітній період демократії США, тоді, можливо, будемо ставитися до цього спо­кійніше, матимемо багато запо­біжників.

Електронне голосування є наразі не прийнятним в Укра­їні. Треба думати про голосу­вання традиційними методами — лише розвантажити дільниці, спростити виборчий бюлетень для голосування. Спрощений виборчий бюлетень прискорює підрахунок голосів. Це набага­то простіше зробити, ніж запро­ваджувати «електроніку». Бага­то західних держав (Німеччина, Норвегія, Нідерланди) серйоз­но задумуються над тим, щоб відмовитися від електронного голосування, від його елементів — бо несе багато ризиків. Укра­їнцям краще вчитися на чужих помилках, а не на власних.

Результати повоєнних виборів можуть бути непередбачуваними

— Як змінилася би політич­на конфігурація парламенту після повоєнних виборів?

— Їх результат може бути дуже непередбачуваним. Якщо хтось малює собі якісь плани — у Бога своя іронія… Наведу при­клад повоєнної Британії, коли улюбленець народу, перемо­жець Другої світової війни Він­стон Черчіль 1945 року програв парламентські вибори.

— А як після Перемоги голо­сували би виборці у тих регіо­нах, де колись мали першість такі проросійські політичні сили, як КПУ, Партія регіонів, «ОПЗЖ»? Тамтешні люди під впливом війни змінять свої симпатії?

— Усе залежатиме від трива­лості періоду після звільнення цих територій. Від того, наскіль­ки можна буде цим людям до­нести правдиву історію тих по­дій, які відбувалися там. Треба, щоб вони розуміли, де правда, а де брехня. За рік чи два люди у тому ж Криму, Донецьку чи Лу­ганську навряд чи зможуть усві­домити, що все ж таки відбува­лося…

А ще багато що залежатиме від виборчої системи, яку за­стосовуватимуть на виборах. Якщо залишиться пропорційна система, то обиратимуть кан­дидатів партій всеукраїнсько­го масштабу — це не будуть ре­гіональні політичні сили. Якщо ж на виборах буде мажоритарна складова, велику перевагу ма­тимуть умовно незалежні кан­дидати або самовисуванці, які з’являться не знати звідки, як чорти з табакерки.

У післявоєнний період для України будь-яка інша система виборів, ніж пропорційна, буде небезпечною. Бо під вигля­дом мажоритарних кандидатів у Верховну Раду можуть зайти особи з дуже дивними біогра­фіями.

— Чи припускаєте ви, що після Перемоги може бути утворено партію, рух учасни­ків російсько-української ві­йни, які на виборах захочуть стати владою. Які у них були б шанси на це?

— Перш за все, перспек­тиву матимуть не чисті партії з колишніх військових, а полі­тичні сили, де такі військові ма­тимуть дуже сильні позиції. На­приклад, умовна партія малого і середнього бізнесу, у першу чергу — айтішники. Спроби утво­рити партії суто із військових бу­дуть, але найперше буде спро­ба використати цих військових. І зробити це у вигляді фарсу. На­приклад, використати трудно­щі військових, їхній авторитет — що дасть можливість на горбі цих ветеранів прийти до парла­менту негідникам різного шти­бу. Більш перспективно було б об'єднатися із представниками вільних професій, представни­ками малого і середнього біз­несу, які мають матеріальний потенціал для того, щоб їхня партія могла не залежати від якоїсь великої фінансово-про­мислової групи.

— Наостанок — про потен­ційні президентські вибори. Якби вони відбулися зараз — їх виграв би Зеленський? Бо кажуть ледь не про 90% на його підтримку…

— Соціологія, яка зараз зву­чить, іде від інституцій прези­дента. Я за чинного главу дер­жави 2019 року не голосував ні у першому, ні у другому турах. Проте підтримую інституцію президента України, яка очолює боротьбу проти зовнішнього за­гарбника. Таких, як я — багато. Звідки береться цифра про 90 або навіть більше відсотків?

Після завершення воєнно­го стану настане інший період. Припинять свою дію різні об­меження: щодо свободи сло­ва, діяльності політичних пар­тій, масових зібрань. Припинить дію цей недолугий «Єдиний те­лемарафон» — ми побачимо на телеекранах різні позиції, там з’являться зовсім інші люди.

Те, що у Володимира Зелен­ського може бути непоганий за­даток для того, щоб потрапити до другого туру наступних пре­зидентських виборів, — прав­да. Але водночас ми не знаємо, якими можуть бути підсумки ви­борчого процесу і які чинники на це можуть впливати. Так само не знаємо, які обставини від­криються після завершення ві­йни. Наприклад, щодо подій у Херсоні, Маріуполі, Бучі, Ірпені. Як і щодо політичного флірту з Китаєм напередодні вторгнення росії… Є багато речей, які зго­дом відкриються. Невідомо, як з плином часу українське сус­пільство осмислить ці події. За­раз можемо лише гадати на ка­вовій гущі.

Схожі новини