«Литовці допомагають українцям, бо розуміють, що у нас уже кілька століть поспіль спільний ворог…»

Річардас Жилайтіс виконує обов’язки директора Кадетського ліцею імені генерала Повіласа Плехавічуса (м. Каунас, Литва). Він є одним із ініціаторів і генераторів співпраці литовського ліцею з Львівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. У 2021 році навчальні заклади уклали угоду про співпрацю. З того часу втілили у життя не один спільний захід та проєкт. Роботи не припинили, незважаючи на повномасштабну російську агресію.

У 2021 році делегація ли­товських кадетів побувала у Львові на заходах з наго­ди Урочистої клятви ліцеїстів-першокурсників. У 2022 р. львів­ські ліцеїсти побували у Литві, де взяли участь у роботі між­народного кадетського табору «Жальгіріс-2022» спільно з ро­весниками з Литви, Латвії, Ес­тонії і Польщі.

Цього року, завдяки ініціати­ві Річардаса Жилайтіса, спільно реалізовано проєкт створення у литовському ліцеї «Класу імені Героїв Крут», де є усі умови для навчання дітей переселенців з України, які знайшли прихисток у Литві. Ще однією важливою подією цього року стала поїзд­ка делегації вчителів Львівсько­го ліцею до Каунаса, де педа­гоги мали змогу обмінятися досвідом, зміцнили і розшири­ли спектр дружніх і професійних зв’язків.

Журналістка «ВЗ» поспілку­валась з в. о. директора Ка­детського ліцею імені гене­рала Повіласа Плехавічуса у Каунасі Річардасом Жилай­тісом.

— Пане Річардасе, з чого розпочалась дружба литов­ського Каунаса зі Львовом?

— Моє знайомство з Украї­ною розпочалося зі співробіт­ництва нашого навчального за­кладу з військовим Ліцеєм ім. Героїв Крут у Львові. Про Укра­їну дізнавався через дітей, ви­кладачів та керівництво ліцею. Дзеркало країни — діти, батьки, вчителі. Керівник військового лі­цею Юрій Гусар запросив мене до Львова, щоб я подивився, як у них організоване навчан­ня. Україна — велика, з багати­ми ресурсами, з давньою історі­єю. Я знаю багатьох українських спортсменів, які займаються бойовими мистецтвами, учас­ників Олімпійських ігор. Тому мене насамперед цікавлять пе­ресічні українці, і те, що вони ро­блять для своєї країни.

Коли приїхав до Львова впер­ше, вразила архітектура вашого міста у стилі арт-деко. У Кауна­сі така сама архітектура, яка ви­різняється своєю елегантністю. Подумав, напевно, в Україні жи­вуть такі самі люди, як у Литві…(усміхається. — Авт.). Коли по­чав спілкуватися з колективом Львівського військового ліцею, побачив, що ми на одній хвилі! Львівські «крутяни» дуже схожі на наших кадетів.

Сподобалось, що у Львівському ліцеї є військовий капелан Володимир, який допомагає ді­тям розвиватися духовно. Був на такому Богослужінні, і хотів би, щоб такий військовий капе­лан з’явився у нашому навчаль­ному закладі у Литві.

— Коли росія напала на Україну, які у вас були думки?

— Коли почалась війна, зате­лефонував керівнику Львівсько­го військового ліцею і запитав, чим можемо допомогти? Були на зв’язку майже щодня. Ця війна згуртувала не лише укра­їнців, а й литовців, показала людей, які від усієї душі допома­гають Україні. Ми закупили для 24-ї окремої механізованої бри­гади понад 2 тисячі шкарпеток. Литовські діти писали листи до українських солдатів, і ми вкла­дали їх у ці шкарпетки. У деяких шкарпетках була схована неве­лика склянка з медом.

Коли ми дізналися, що в Україні немає світла, запитав керівника військового ліцею: «А як діти вчаться?». Він відповів: «В одній руці - книжка, в іншій — ліхтар або телефон». Ми закупи­ли спеціальні ліхтарі, які можна одягати на голову, і передали їх до Львова.

У Каунасі є волонтерська ор­ганізація «УДК Поліконіс», яка допомагає батальйону «Азов» з 2014 року. Коли почалась по­вномасштабна війна, до во­лонтерів долучилися й інші не­байдужі литовці. Мій друг за власні кошти купив 24 автомо­білі та відправив до України. Ін­ший друг ремонтує машини для фронту, третій — виготов­ляє окопні свічки. Збираємося разом і думаємо, що можемо зробити для України, і робимо! Ми разом — українці та литовці - працюємо пліч-о-пліч заради перемоги України.

— Як російсько-українська війна вплинула на Литву?

— До Литви приїхало бага­то жінок, дітей, і навіть тварин з України. Мерія Каунаса відкри­ла Волонтерський центр, але багато моїх друзів дали цим лю­дям ключі від власних будинків. Ми багато спілкувалися з укра­їнцями, старалися допомогти їм з грошима, медикаментами. У багатьох з них зі собою було лише по кілька сумок, і все…

У Каунасі є українсько-ли­товська спільнота, яка також долучилася до допомоги і ви­ділила людям кімнати для но­чівлі. Багато батьків із дітьми і тепер приходять у наш ліцей, я спілкуюся з ними і розумію, що новини у телевізорі - це одне. Коли спілкуєшся з мамою, в якої в очах біль та страх, сприйма­єш це по-іншому. Ці емоції не­можливо передати через екран телевізора чи соцмережі. Спіл­кувався у ліцеї з жінкою з Украї­ни, в якої нічого не залишилося. Її будинок зруйнований. Мене схвилювала розповідь україн­ської матері: вона згадує про свою доньку, яка боялась за­синати в темряві. Жахіття війни спричинило те, що українці, на­віть декілька місяців перебува­ючи у Литві, з острахом засина­ли в коридорі, біля дверей. Це наслідки війни, усього того, що вони пережили в Україні.

Колектив нашого ліцею теж долучається до такої допомо­ги. І саме наше місто, незважа­ючи ні на що, допомагає укра­їнцям. Дітей взяли у садочки та школи, хоча на це не було виді­лено фінансування. Литовці до­помагають українцям, бо розу­міють, що у нас спільний ворог уже кілька століть поспіль…

— Які ідеї спільно з Львів­ським військовим ліцеєм вдалося втілити у життя?

— Викладачі наших ліце­їв почали роботу над створен­ням українсько-литовського словника. До цього часу такого словника не існує. Це хороший результат спільної роботи на­ших навчальних закладів. (Над аудіовізуальним розмовником працюють вчитель української мови і літератури Богдана Ми­кита спільно з литовськими вчи­телями-мовниками. Також пе­дагоги ініціювали створення українсько-литовсько-англій­ського словника математич­них термінів. Працює над таким словником вчитель математи­ки Галина Кузик спільно з литов­ськими вчителями математи­ки, литовської і англійської мов. Мала би до цієї ініціативи долу­читися і держава. — Авт.).

Працюємо над створенням паспорта волонтера-добро­вольця. Кожна людина в Україні та Литві може долучитися до до­помоги людям похилого віку або бездомним тваринам… Також готуємося до спільних таборів між кадетами з Каунаса, Львова та Вроцлава.

— Розкажіть про україн­ський клас, який діє у вашому навчальному закладі.

— У нашому навчальному за­кладі вчаться також українці. Ми прийняли на роботу вчительку з України, яка працює з цими ді­тьми. Після завершення війни, сподіваюсь, діти зможуть по­вернутися додому і продовжити навчання, наприклад, у Львів­ському військовому ліцеї. Укра­їнський клас у Каунасі буде тією платформою для українських ді­тей, яка допоможе їм у подаль­шому навчанні.

— У Литві багато уваги при­діляється різним гурткам. Діти зайняті до того часу, поки батьки не повернуться з роботи додому. Чим захо­плюються ваші кадети?

— У нас є гуртки, які допо­магають дітям здобути додат­кові професійні навички. Усі ці гуртки безкоштовні. Діти зран­ку приходять у ліцей, вчаться до 14−15-ї години, а далі відвіду­ють ці гуртки. Це спортивні гурт­ки, гуртки для майбутніх журна­лістів, фотографів, тих, хто хоче навчитися керувати дронами або опанувати кінологію, а та­кож юридичний напрям.

— Ви захоплюєтесь бойо­вим мистецтвом кендо…

— В Україні також є Феде­рація кендо. Це сучасне бойо­ве мистецтво японського фех­тування на бамбукових мечах. Цьому мистецтву понад 500 ро­ків. На той час воїни-самураї не­сли службу у свого володаря. Моє захоплення кендо почало­ся з меча, який завжди був сим­волом мужності та влади. Я їз­див до Японії, і там у місцевій школі навчався цього фехтуван­ня. Мені сподобалася дисциплі­на, яка там панувала. Це бойове мистецтво має певні принципи: повага до літніх людей, зокре­ма до своїх батьків. А честь воїна уособлює меч. Меч є симво­лом мужності, честі і сили.

Діти можуть займатися кендо з 4-х років. Такі заняття форму­ють дисциплінованість. А меч, якщо вмієш ним користуватися, дозволить перемогти. Те саме і в реальному житті. Якщо у тебе є улюблена справа, якій приді­ляєш багато часу, тоді є й ре­зультат.

— Ви почали вивчати укра­їнську мову, і навіть виго­лошували свою промову у Львові українською. Усі були вражені. Складно даються такі заняття?

— Мені ще багато треба вчи­тися (усміхається. — Авт.). Ду­маємо над тим, щоб органі­зувати у нашому ліцеї гурток з вивчення української мови. Українська мова надзвичайно гарна. Наприклад, «будь ласка» — унікальний вислів.

Ми організовуємо у Литві спільні табори, це добра наго­да для вивчення української та литовської мов. Але у цьому пи­танні багато чого залежить від родини. У 90-х роках багато ли­товців виїхали у різні країни сві­ту. Є сім'ї, які живуть в Англії, Ні­дерландах чи Німеччині, проте зі своїми дітьми розмовляють литовською. Зберігають своє національне коріння.