Захід відбудує Україну після Перемоги

Війна — це не тільки величезні людські жертви, які неможливо оцінити, а й конкретні матеріальні, фінансові втрати. Через агресію росії Україна тимчасово втратила, за різними даними, приблизно 130 тисяч квадратних кілометрів своєї території. А разом з нею — родючі землі, ліси, водойми, природні ресурси, нафтогазогони, порти, мости, дороги, залізничні колії, електростанції, аеродроми, заводи, фабрики, шахти, рудники, житлові будівлі, заклади освіти і культури, соціальні об'єкти, підприємства комунального господарства. Окупанти заволоділи значною частиною нашого урожаю. Країна-агресор, країна-мародер продовжує свої безчинства… Але рано чи пізно Україна поверне окуповані території і візьметься за відбудову втраченого, налагоджуватиме мирне життя. Як це відбуватиметься, чи не залишимося ми наодинці зі своїми проблемами, як швидко зможемо стати на ноги, які труднощі можуть нас підстерігати на цьому шляху? Про це та інше у розмові кореспондента «Високого Замку» із доктором економічних наук Оксаною Денис.

Пані Оксана — стипендіат у Дослідницькому центрі історії трансформацій (Research Center for the History of Transformations — RECET) Віденського університету. До війни працювала професором КПІ ім. Ігоря Сікорського та Міжнародного університету фінансів, КНУ ім. Т. Г. Шевченка, доцентом Університету банківської справи НБУ, науковим співробітником Інституту регіональних досліджень НАН України. У рамках співпраці університетів та міжнародних організацій була членом робочих груп кількох проєктів за підтримки Глобального договору ООН в Україні, Міжнародної фінансової корпорації.

— Пані Оксано, чи можна у коштах виміряти масштаб того, що росія вже знищила, зруйнувала, вкрала, по­шкодила, сплюндрувала в Україні - за рік великої війни і за весь період, починаючи з 2014-го?

— Цифри — вагомий аргумент у кому­нікації. Питання обліку, адекватної оцін­ки та документування втрат є важли­вим, оскільки саме від цього залежить, на яку суму репарацій може претендува­ти Україна в майбутньому.

Фінансова термінологія — достатньо складна тема, не зовсім зрозуміла пере­січному читачеві. Для прикладу. Минуло­го тижня я відкрила «Українську правду». У розділі «Економічна правда» — цифра 137,8 млрд доларів США завданих пря­мих збитків інфраструктурі України «в ході війни». Дещо нижче наводилися еко­номічні втрати від землетрусу в Туреччи­ні - 84 млрд доларів США, що становить 61% оцінки вищезазначених збитків від агресії рф. Закономірно, що жахливе ту­рецьке стихійне лихо не співмірне з війною проти України — ні від початку повно­масштабної війни з 24 лютого 2022 року, ні тим більше — з 2014 року. 137,8 млрд — це оцінка, здійснена Київською школою економіки (KSE).

Цитування інших офіційних джерел, з одного боку, додає розуміння, а з ін­шого, теж викликає запитання. Наведу їх лише кілька. Світовий банк, Єврокомі­сія та український уряд презентували звіт, де за перші три місяці великої війни (до 1 червня) збитки оцінювалися у понад 252 млрд доларів (в середньому 80 млрд на місяць), а вартість відбудови країни та її економіки — у 348,5 млрд доларів США. Ці оцінки було зроблено ще до того, як росія атакувала українські об'єкти енергетичної інфраструктури у різних містах країни. У листопаді Єврокомісія оцінила збиток уже в 600 млрд євро. Тобто за червень-листо­пад сума збільшилась на 350 млрд євро, або близько 60 млрд на місяць.

— Чому такі суттєві розбіжності в оцінках? Хто веде облік цих втрат?

— Загалом аудит збитків, завданих внаслідок війни, входить до компетен­ції створеної Національної ради з віднов­лення України від наслідків війни, яка є консультативно-дорадчим органом при президентові України.

Думаю, основна причина, чому пев­ні цифри разюче відрізняються, — різ­ні методики оцінки збитків. Повернімося до оцінок KSE, які часто цитують журна­лісти. KSE оцінює прямі збитки від війни. Наголошую на слові «прямі», тому що по­няття прямих та економічних збитків не є однаковими. Економічні збитки, по суті, є реальними збитками

В оцінках KSE не враховуються ні збій Каховського водосховища, яке має вели­ке економічне та екологічне значення для України, ні втрати від блокади портів, хоча від найбільших збитків страждають екс­порт сільського господарства і металургії.

Загалом KSE фокусується на оцінці того, що об'єкти коштували до руйнувань. Простими словами, якщо було знище­но будинок (нехай 50-річної давності), то оцінка прямих витрат — це вартість цього будинку на момент руйнування. Але ж ви за ті самі кошти не побудуєте новий! А з бізнесом ще складніше. Тому прямі збит­ки не дають повної картини, і тому вони у кілька разів нижчі за економічні. Для оцін­ки економічних збитків потрібно оцінюва­ти потребу у відновленні, а на рівні бізне­су — втрачену вигоду. Якщо говорити про країну загалом, то це ще більше — втрата ВВП, робочої сили, ділових зв’язків тощо. Це міжнародна практика оцінки. Правда, у своїх звітах KSE вказує економічні збитки, розраховані Мінекономіки — в непомітно­му місці з трьома маленьким зірочками. І ці цифри у кілька разів перевищують пря­мі збитки.

Київська школа економіки (KSE) — по­важна структура. Згідно з даними видан­ня Forbes, увійшла в десятку за сумою зібраних донатів у перші 9 місяців по­вномасштабної війни. Її оцінки важливі, тому що лягають в основу офіційної оцін­ки економічних збитків, оцінка яких у по­дальшому може впливати на репарації. Проте в її оцінку не все включено. Аргу­ментувати, що цифра 137,8 млрд дола­рів США не відображає повної картини навіть прямих збитків, нескладно. Для прикладу. В грудні 2022 року аналітики Київської школи економіки «виключили з оцінки вартість Запорізької АЕС з ура­хуванням того, що обсяг її пошкоджень, згідно з повідомленнями Енергоатому, не є суттєвим, і є таким, обсяг якого важ­ко визначити».

Аби бути впевненими, що «росія за­платить» сповна, необхідно робити ак­цент на економічних збитках, а не на пря­мих збитках з жорсткою методологією. Загалом, якщо хочете знати реальну кар­тину втрат, — дивіться на цифру загаль­них втрат. Хочете знати, що коштуватиме повернення до нормальної життєдіяль­ності, — дивіться на вартість відновлення.

— У який спосіб можна буде після перемоги стягнути з країни-агресора завдані нею збитки?

— Це питання, напевно, більше до юристів. Я думаю, і це очевидно, що нині правлячий режим росії міжнародних су­дових рішень не визнаватиме. За таких обставин основним джерелом покрит­тя завданих війною збитків можуть бути активи рф, які багато країн світу заморо­зили у відповідь на її агресію проти Укра­їни. За різними оцінками, йдеться, орі­єнтовно, про $ 300−500 млрд. Теоретично цієї суми мало б вистачити для покрит­тя близько половини збитків. Але будемо реалістами. Для того, щоб ці активи було використано для відбудови України, не­обхідно, аби на міжнародному рівні було розроблено механізм їх конфіскації і пе­редачі. Хороша новина, що лідери ЄС за­кликають прискорити обговорення кон­фіскації активів рф для відбудови України. Проте я розділяю думку скептиків, що на­віть за такого сценарію Україна може не отримати всіх коштів від конфіскації цих заморожених російських активів. Частина їх може піти, наприклад, на покриття бор­гів рф іноземним державам.

— Відбудувати зруйновану еконо­міку власними силами ми навряд чи зможемо. Чи готовий цивілізований світ допомогти нам у повоєнному від­родженні? Чи готує Захід український «план Маршалла»?

— Я сказала би дещо по-іншому: відбу­дувати зруйновану економіку власними фінансовими ресурсами ми навряд чи зможемо. Відбудова — це не лише гро­ші, а й люди. Японці після війни культиву­вали принцип «Наше багатство — людські ресурси». Тому говорити про відбудову, виключаючи людський чинник, немож­ливо. Україна втратила не лише частину економіки, а й величезну частку населен­ня. Подивіться на цифри. 4,848 мільйо­на осіб отримали притулок у Євросоюзі. Хто ці люди? Переважно добре освіче­ні жінки і діти, люди, здатні до швидкої інтеграції. Для прикладу, у Польщі 70% дорослих тимчасово переміщених осіб з України працевлаштовано. Для ЄС це феноменальний показник, порівняно з попередньою хвилею біженців. Тому по­трібно бути готовим до того, що навіть за найбільш оптимістичного сценарію час­тина українців, які мають тимчасовий притулок на чужині, інтегрується і зали­шиться там. Це теж втрати для нас. Ви­рішення проблеми, щоб ця частка була якомога меншою, — виключно питан­ня України. Тому що ці люди (і особливо діти) — один з основних ресурсів відбудо­ви і подальшого розвитку.

Щодо фінансової допомоги світу. Хо­рошим знаком для України є те, що єв­ропейські лідери, зокрема канцлер ФРН Олаф Шольц, президентка Єврокомі­сії Урсула фон дер Ляєн закликають до створення «плану Маршалла» для Укра­їни. Із цього питання проводять конфе­ренції, дискусії. Попередньо передба­чається, що допомагати Україні мають члени ЄС, G7, а також міжнародні фінан­сові інститути та організації. А у перспек­тиві, можливо, і приватні компанії. Осно­вним їхнім завданням буде відбудова інфраструктури України.

— На яких умовах нам надавати­муть цю допомогу?

— Переконана, основною умовою за­хідних партнерів буде проведення вну­трішніх реформ в Україні. Загалом, по­вноцінної допомоги з боку Заходу не буде, якщо в нас не відбудеться антико­рупційне оновлення.

Думаю, частину допомоги отримаємо безплатно, а частину — у вигляді креди­тів. А от якими будуть умови їх надання та якою буде пропорція цих коштів, нара­зі до кінця незрозуміло. Відсоток креди­тів під час надання Сполученими Штата­ми допомоги на відбудову післявоєнної Європи становив меншу частину, а біль­ша частина допомоги надавалася євро­пейцям безплатно.

— Наші союзники допоможуть від­новлювати тільки державну інфра­структуру — чи підставлять плече ще й приватному бізнесу, який під час війни теж зазнав величезних збитків?

— Обіцяна допомога для відновлення державної інфраструктури — це вже ве­личезне досягнення. Бізнес переваж­но не підтримують на безоплатній осно­ві - у нього інвестують чи йому надають кредити. Надлишку іноземних інвестицій в Україні, на жаль, і до війни не було, не­зважаючи на потенційну привабливість країни для інвесторів. А все через тра­диційні наші проблеми: бюрократія, ко­рупція тощо. Тож якщо йдеться про піс­лявоєнний розвиток приватного бізнесу, багато залежатиме від внутрішніх ре­форм України, від створення сприятли­вого інвестиційного середовища.

— Скільки часу може зайняти повоєн­на відбудова української господарки?

— На це питання однозначної відповіді, думаю, не дасть ніхто. Усе залежатиме від того, коли закінчиться війна, якими будуть масштаби руйнувань і якого об­сягу допомоги потребуватиме Україна. Я ж думаю, що відбудова займе не менше ніж 10 років.

— Іноді доводиться чути побоюван­ня: чи не доведеться згодом нашим дітям-внукам розраховуватися за ін­вестовані Заходом кошти у повоєнне відродження?

— Усе залежатиме від формату допо­моги. Якщо йтиметься про кредити (а без них повна відбудова навряд чи мож­лива), то, можливо, наступним поколін­ням і доведеться повертати наші борги. Не забувайте, що і до війни Україна мала великі зовнішні запозичення. Усе зале­жатиме від того, як швидко наша країна проведе реальні реформи. Повторюся: чим «прозорішою» буде наша держава, тим більшою буде ймовірність отримати ґрантові кошти чи дешевші кредити. Ба­гато важливих моментів у питаннях піс­лявоєнного відродження залежатиме ви­ключно від нас.