«Потужний удар ЗСУ на півночі не означає, що південний напрямок є для нас другорядним»

Військовий експерт Сергій Згурець коментує розвиток подій на російсько-українському фронті

Українські військові перед в’їздом у звільнений від ворога Куп’янськ.
Українські військові перед в’їздом у звільнений від ворога Куп’янськ.

Блискучими перемогами на фронті Україна змусила заговорити про себе весь світ. Унаслідок стрімкого контрнаступу наші воїни звільнили від окупантів пів сотні населених пунктів, очистили від русні кілька тисяч квадратних кілометрів загарбаної території — і тим самим зруйнували кремлівські міфи про свою непереможну армію, змусили її ганебно відступати.

Високі оцінки й захоплені коментарі на адресу ЗСУ чути від західних політиків та експертів. Ті закликають свої уряди наростити військову допомогу Україні, щоб вона остаточно вигнала ворога зі своєї землі.

Успіхи наших воїнів — не випадкові, за ними продумана, копітка робота. Про це каже у розмові з кореспондентом «Високого Замку» відомий військовий експерт — директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець.

Сергій Згурець
Сергій Згурець

— Пане Сергію, у чому бачите головні складові переможних дій ЗСУ у ці вересневі дні - виснажений, деморалізований ворог, наші накачані м’язи, розумна тактика українського командування?

— У ході наступальних дій ЗСУ на харківському напрямку було реалізовано низку кроків, які вирізняють цю операцію серед інших. З одного боку — продумане, детальне планування, якісна розвідувальна інформація, надійна взаємодія. Усе це накладалося на стратегію, яка передбачала підходи, що дуже нагадують американську практику використання штурмових підрозділів.

Ідеться про те, що спочатку далекобійна артилерія знищує у глибині оборони противника командні, логістичні, зв’язкові точки, завдає ударів по місцях зосередження живої сили, техніки, боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів. Таким чином ми унеможливили опір у глибині оборони противника, після чого було проведено наступальні дії ЗСУ на тих ділянках, де ворог їх не очікував.

За рахунок швидкого темпу наступальних операцій українських підрозділів ми пробили першу лінію оборони ворога, і далі цей темп не знижувався, ми увійшли у Балаклію, що дозволило рухатися в глиб Харківської області.

Час наступу було обрано, коли російські війська на цій ділянці фронту здійснювали ротацію після завданих втрат — і ми у цю зону вклинилися. А далі нарощували рух наших бригад з поєднанням випереджувальних ударів далекобійних систем.

Це забезпечило те, що після першого нашого прориву ворог не мав можливості скористатися системами зв’язку, не мав контактів зі своїм командуванням. І це було поштовхом до того, що оборона противника посипалася. Чітка координація з підрозділами дозволила забезпечити швидке просування ЗСУ. Причому це було зроблено без створення нового угруповання військ — ми використали штатні підрозділи бригад, які були на цій ділянці фронту. Це теж було однією з причин того, що ворог не зміг розгадати початкового задуму нашої атаки.

— Доводилося чути, що наші військові стратеги приспали, перехитрили ворога, анонсуючи контрнаступ на Херсонщині. Тим самим начебто відволікли його й рішуче вдарили на Харківщині…

— Це одне із пояснень нашого успіху. Ізюмське угруповання росіян було достатньо знищено нашими воїнами. Частину цього угруповання ворог перекинув на південь. Це теж вплинуло на час вибору нашого удару. Можна казати, це був глобальний задум, який інтегрально оцінював можливості ворога і на Херсонщині, і на Харківщині.

Але потужний удар ЗСУ на півночі зовсім не означає, що південний напрямок для нас є другорядним. Навпаки. Питання деокупації півдня залишається найбільш пріоритетним для знищення оборони ворога. Південь — багатоскладова компонента нашої безпеки. Йдеться про те, щоб закрити російський коридор до Криму, пробитися до моря — адже це вихід у світовий океан, такий важливий для нашої економіки. З огляду на це, мені здається, що питання битви за південь, зі стратегічної точки зору, зараз є навіть важливішим, ніж питання деокупації Донбасу і Харківщини. Утім, наші успіхи на Слобожанщині дозволяють додати бойового духу нашим підрозділам, продемонструвати світовій спільноті ефективність управління нашими Збройними силами, їхню високу боєздатність. А також ці наші успіхи нагадують про необхідність ще більшої військово-технічної підтримки ЗСУ.

— Наскільки значущою у нинішніх перемогах української армії є роль західної зброї?

— Наявність цієї зброї і збільшення її поставок є критично важливими. Для успішного ведення бойових дій використовуємо все, що маємо. Треба створювати резерви, аби новосформован частини були боєздатними.

Тому нова західна техніка потрібна. Процес її постачання відбувається. Але коли ми говоримо про звільнення півдня, то засобів, які є зараз у нашому розпорядженні, для звільнення цього регіону недостатньо. Бо, умовно кажучи, наступати мають більш ефективні бойові машини піхоти, а не автомобілі MRAP…

Але навіть з того, що маємо, ми, українці, намагаємося створювати нестандартні бойові одиниці, щоб витискати ворога.

У будь-якому разі, загальний тренд бойових дій — на нашому боці. Потрібна західна зброя до нас надійде. Є інформація від світового оборонного комплексу про те, щоб почати виготовляти для нас зброю у довгостроковій і короткостроковій перспективах. Це буде результатом самітів у Рамштайні й майбутньої (28 вересня) зустрічі заступників міністрів оборони країн НАТО. Тож питання про зброю для України переходить на нові рейки.

А ми, своєю чергою, повинні підтягувати власний оборонно-промисловий комплекс (ОПК), забезпечувати необхідним українську армію. Хоча в нинішніх умовах це складно…

— Чи можуть наші конструктори потішити українських воїнів ефективними власними розробками?

— Так. Уже добре зарекомендували себе на полі бою вітчизняні системи «Нептун», «Вільха», протитанкові керовані засоби «Корсар» і «Стугна». На їхньому рахунку знищення російського крейсера «Москва» та інших суден, значної частини російської бронетехніки. Зараз відбувається перебазування підприємств ОПК у нові місця, налагоджується їх кооперація із західноєвропейськими компаніями. Це повинно розширити кількість виробів для ЗСУ, мінімізувати колишню залежність від російських постачальників.

— Окупанти після відчутних нищівних поразок на фронті помстилися нам: ударили ракетами по цивільній інфраструктурі. Як наслідок, без світла й води залишився Харків… Очевидно, шантажують українців напередодні зими. Що можемо протиставити цій цинічній тактиці?

— Такі дії ворога були очікуваними. Ми зараз думаємо про нарощування протиповітряної оборони за рахунок закордонних постачань, шляхом знищення ворожих ракет нашою авіацією, зенітно-ракетними комплексами. Виклики зберігаються. Належно реагувати на них, нейтралізувати російські крилаті ракети можна через збільшення у нас кількості зарубіжних зразків ППО, які можуть стояти на найбільш небезпечних ділянках або бути мобільними. Недільні події, коли з 12 таких ракет в українському небі збили 9, довели, що ми можемо успішно протистояти ворожим атакам з повітря. Але все одно треба нарощувати вітчизняну систему ППО. І про це на всіх зустрічах в Рамштайні каже наш міністр оборони Олексій Резніков. Під час крайньої такої розмови йшлося не тільки про протиповітряну оборону, а й про протиракетну — про перехід на протиракетні комплекси великої потужності Patriot, HAAS. Сподіваюся, світ нас почує. А поки що, у короткостроковій перспективі, будемо захищатися тим, що у нас є.

Схожі новини