Ігор Пінчак: «Хліб нам ніхто не заборонить вирощувати!»

Як живе село Волоща на Дрогобиччині

Не маємо права бути наївними та миролюбними із тими, хто упродовж всього свого існування тільки те й робить, що пакостить, не дає сусідам жити. Треба робити все для того, щоб ЗСУ та територіальна оборона відчували за собою міцний тил. Щоб наші захисники знали, що про їхні сім’ї та рідних по-справжньому піклуються. Якщо не мобілізований, не перебуваєш під кулями – маєш якнайкраще, якнайефективніше працювати на перемогу.

Так, приміром, як це роблять жителі села Волоща на Дрогобиччині, які завжди славились любов’ю до землі, неабияким хліборобським вмінням. Так було колись, так і тепер є. Про сьогоднішнє життя у селі, роботи у господарстві, весняну посівну кампанію та допомогу українським захисникам розмовляємо з керівником підприємства «Волощанське» Ігорем Пінчаком.

- Тепер, коли війну маємо, й багато наших співвітчизників, рятуючись від бомбардувань та інших жахіть, шукають прихисток у нашому краї, дехто втрачає внутрішню рівновагу. Все падає з рук. Важко повернутись до характерних для мирного життя звичок та обов’язків. Здається, що все втратило сенс. Потрібний час, аби цей посттравматичний синдром минувся. А як із цим у Волощі? У вас, перепрошую, з рук не валиться? Смак до мирної роботи не втратили?

- Ні, волощанці не з того тіста зроблені. Не так ми виховані. Наші люди відповідальні, обов’язкові та роботящі. А ще – мужні та сміливі. Чекати, що хтось за тебе зробить і на таці принесе – не в наших правилах. Тому, мабуть, ніколи не бідували, завжди давали собі раду з труднощами і випробуваннями. Нам це, якщо говорити про українську Незалежність, вдавалось у всі часи. Не було у Волощі такого, щоб людям місяцями виплату зарплатні затримували, щоб поля не засівали, щоб корів не доїли. Мотивуючий приклад попередників – дуже потужний стимул для всіх тих, хто продовжує працювати на полях та спозаранку поспішає до своїх корів на тваринницькій фермі. Бомби й снаряди, дякувати Богові, на наші голови не падають. Люди Волощу не покидають, хоч на зароблених у селі грошах розкошувати не будеш. Але нам тут добре.

-Чим володіє «Волощанське»? Якими є, як кажуть підприємці, ваші активи?

- Найбільший наш актив – люди. На них все тримається. Якщо говорити про землю, то в обробітку маємо 900 гектарів. Звісно, що й корів утримуємо. Тваринницька «галузь» складається з 450 голів. Частка молочного стада – 200 корів. Решта поголів’я – це молодняк, а також стадо, яке використовується для поповнення та відгодівлі.

- Зрозуміло, що мали заздалегідь затверджені плани на цей рік. На скільки й як війна «відкоригувала» їх?

- Війна війною, а посівну ніхто не відміняв. І хліб нам ніхто не заборонить вирощувати. Нам потрібно своє робити. Вже підживили ґрунт та посіяли 65 гектарів ярої пшениці, хоча за початковим задумом робити це не планували. Пшениця - одна з найвибагливіших культур до попередників. Її не можна розміщати на неокультурених площах, після зернових злакових, крім кукурудзи. Нічого не зробиш. Форс-мажорні обставини змусили нас діяти швидко: не виключено, що країні пшениці забракне. Довелось на це відреагувати. Зробили сівозміну. Посіємо ще 200 гектарів сої та 100 гектарів кукурудзи.

- У вас дуже чисті, вчасно оброблені поля. Для цього необхідну техніку потрібно мати …

-Так. Все, що вимагається для оранки, обробітку та збору урожаю, маємо. Ні в кого нічого не потрібно зичити чи орендувати. Все встигаємо. Спокійно даємо собі раду своїми силами. Тракторна бригада складається з 12-ти механізаторів. Ще 34 особи залучили для роботи на тваринницькій фермі.

- Робочих рук вистачає? Чи може статись таке, що через рік-другий не буде кому працювати на тракторній бригаді та тваринницькій фермі?

- Усі ті, хто сьогодні залучені для роботи на тракторній та тваринницькій фермі, – селяни. Вони свій вибір у житті зробили: живуть у селі, а не в місті. Людям подобається. Так, робота важка. Але вона, на відміну від інших занять та професій, ніколи не втратить своєї цінності та актуальності. Скільки існуватиме людство – стільки ж буде потреба у хлібі та молоці. Немає у нас дефіциту робочих рук. Навпаки, охочих працювати більше, ніж станом на сьогодні господарству потрібно.

- Кому продаєте свою молочну продукцію?

- Найперше, мабуть, слід назвати трускавецькі санаторно-курортні заклади. Крім них, нашими партнерами є мережа магазинів «Ромашка», радехівський та самбірський молокозаводи, а також КП «Дрогобицький ринок».

-Яке ставлення у Волощі до мобілізації на війну з росією? Що можете сказати про хлопців, які, записавшись у добровольці, рідну країну пішли боронити?

- Почну з головного. У Волощі не зафіксовано жодного випадку відмови. Коли жителі села, не будемо точну цифру називати, отримали повістки - всі, як один, з’явились за місцем виклику. Не 90 відсотків, не 95 відсотків, а всі! Абсолютна більшість із тих, кого викликали до військкомату, повернулись додому. Забрали лише 35 хлопців. Двоє з них мали «бронь», але вони своїм правом не скористались. Пішли захищати країну, вже перебувають на передовій. Де саме – не знаю. Не комунікуємо з ними. Мабуть, це правильно. Всі ці телефонні дзвінки, зайві балачки до добра не призводять. Відсутність безпосередньої комунікації не означає, що їхнє життя на передовій нас не цікавить. Навпаки, хочемо все про них знати! І, звісно ж, прагнемо чимось прислужитись. Наша позиція офіційно задекларована, доведена до відома сімей захисників. Нашим Збройним Силам не просто допомагаємо, а робимо це із великим задоволенням. Спробую відзвітуватись. Упродовж часу, скільки триває війна, придбали акумулятори для потреб армії та передали для підвозу води на передову свій молоковоз. У нас їх два було. «Служити» поїхав наймолодший та найкращий - машина 2014 року випуску. Крім того, два бики зарізали. Усе м’ясо пішло на виготовлення тушкованок для наших захисників. «Зробили» крупу. Також відправили на передову. Ось так і живемо.

Читайте також: Переселенцям віддала спальню і вітальню, а сама спить у... ванній

Схожі новини