Україна - авторитарний поворот Зеленського? Про що пишуть іноземні ЗМІ

Президент Володимир Зеленський розпочав третій рік свого президентства, маючи середньострокову непопулярність. Опитування, опубліковане минулого місяця, показало, що лише 21,8% українців проголосували б за його переобрання. Більш ніж половина вважають за краще, щоб він навіть не балотувався на другий термін. Це різке падіння з 73%-вої підтримки, і певна кількість виборців вважають, що він не зміг виконати свої обіцянки змін. Про це пише Девід Кларк для EUObserver.

Визнавши це, Зеленський намагався перезавантажити своє президентство, відродивши передвиборчу обіцянку «деолігархізації» України.

Його початковий крок був забороною трьох телевізійних каналів, які контролював Віктор Медведчук, та подальшим арештом олігарха за підозрою у державній зраді. Медведчука звинувачують у співпраці з Росією для приховування права власності на енергетичні активи в окупованому Криму. «Це лише початок», — пообіцяв Зеленський: «Таких заходів буде набагато більше, доки всі українські олігархи не будуть зменшені до статусу звичайних великих бізнесменів».

Здатність кількох мільярдерів здійснювати контролюючий вплив на країну була проблемою з перших років незалежності України, тому дії щодо стримування їхньої влади слід вітати.
Проте «деолігархізація» — це гнучка концепція, відкрита для більш ніж одного способу використання.

Володимир Путін був першим пострадянським лідером, який розіграв цю карту, пообіцявши «ліквідувати олігархів як клас». Те, що розпочалося як застереження для бізнес-еліти триматися якомога далі від політики, швидко переросло до арешту політичних опонентів і закінчилося повним встановленням авторитарної влади.

Тож виникає питання, чи має намір Зеленський взяти владу в олігархів, щоб передати її людям, або, як Путін, накопичити її для себе.

Існує безліч ознак того, що основною метою Зеленського є зміцнення особистого авторитету. Сюди входить готовність усунути чиновників з номінально незалежними функціями. Першим ця доля спіткала генерального прокурора Руслана Рябошапку, звільненого минулого року нібито за відмову вести справи відповідно до порядку денного президента. Ще однією жертвою бажання Зеленського контролювати став Яків Смолій, голова Національного банку України (НБУ), усунутий з посади через занадто велику незалежність і замінений на більш лояльну особу.

Згодом заступник голови була позбавлена деяких обов'язків після того, як вона висловила занепокоєння щодо незалежності банку.

Міжнародні кредитори в Україні побоюються, що економічний популізм призведе Зеленського до відновлення ручного контролю над грошово-кредитною та валютною політикою, особливо якщо рейтинг його продовжуватиме знижуватись напередодні наступних президентських виборів.

Мабуть, найбільш тривожним є очевидна готовність Зеленського використовувати поліцейські та судові повноваження для просування інтересів свого оточення та залякування політичних суперників.

Призначення його давнього шкільного друга Івана Баканова керівником Служби безпеки України (СБУ) було ранньою ознакою того, що Зеленський призначає керівників влади для задоволення своїх особистих інтересів.

Депутат, який минулого року оприлюднив докази, які свідчать про участь брата головного радника президента у корупції, став об'єктом розслідування СБУ незабаром після цього. Мер Києва Віталій Кличко звинуватив Зеленського у спробі «тиснути» на нього у травні, коли озброєні співробітники СБУ здійснили рейд у його житловому будинку.

Законопроєкт, який зараз обговорюється в парламенті про реформування СБУ, мало заспокоює.

Він був розроблений у відповідь на давні скарги на те, що служба використовує свою юрисдикцію щодо економічних злочинів для сприяння корупції та рейдерству в корпораціях. Проте минулого місяця Human Rights Watch та понад 20 інших правозахисних організацій написали Зеленському скаргу на те, що законопроєкт насправді є значним захопленням влади.

Вони стверджували, що він не обмежує роль СБУ національною безпекою, натомість надаючи їй «надто широкі повноваження як у сфері розвідки, так і в правоохоронній сфері, не маючи при цьому необхідних гарантій проти зловживання цими повноваженнями».

Не менш важливим є необхідність реформування судової системи з метою припинення політичного втручання та інших корупційних впливів. Бізнес не має впевненості у готовності судів захищати свої майнові права, оскільки корумповані судді та чиновники продовжують діяти.

Певний прогрес був досягнутий у створенні Вищого антикорупційного суду завдяки тиску західних союзників України. Але цього буде недостатньо, поки система продовжує захищати вищих суддів, звинувачених у корупції, таких як Богдан Львов, заступник голови Верховного суду та Павло Вовк, голова Київського окружного адміністративного суду.

Якщо українська влада не буде діяти, західні країни повинні розглянути можливість безпосереднього санкціонування найбільш корумпованих суддів згідно із законами, такими як закон Магнітського.

Міжнародні партнери України вітали очевидне прагнення президента Зеленського зменшити вплив олігархів як можливість поставити країну на новий шлях розвитку. Але вони також повинні ставити важкі запитання щодо його тенденції до централізації влади та того, чи здійснюють його реформи такі зміни, які потрібні Україні.

Лише реальний прогрес в обмеженні влади силових структур над бізнесом та створенні справді незалежної та справедливої судової системи може покласти край корупційному впливу прихованих інтересів, що стримує Україну.

Девід Кларк