«Підозра по заступнику голови правління ПриватБанку — погоджена. Фігурант — в небі…»

У «Віденській кав’ярні», що у Львові, презентували книгу американської журналістки-розслідувачки Кейсі Мішель «Клептократія по-американськи». Або: «Як США створили найбільшу в світовій історії схему відмивання грошей».

Презентували цю книгу — ексміністерка охорони здоров’я України Уляна Супрун (вона є редакторкою цієї книги, також написала передмову) та перший директор НАБУ Артем Ситник.

У книзі зокрема йдеться про резонансну справу відмивання коштів з ПриватБанку, яку розслідував Артем Ситник разом з детективами. Мільярди коштів вивели з ПриватБанку до США. В Америці казали, що це найбільше відмивання коштів за усю історію країни!

Під час презентації Артем Ситник розповів про найцікавіші справи, які свого часу розслідувало НАБУ. Нині пан Ситник працює в Агентстві оборонних закупівель. І там йому доводилося боротися з фірмами-прокладками… Нині підприємство переформатовується, тож наразі не знає, чи надалі там працюватиме.

«Зі мною провели жорстку розмову, „по-донбаськи“: „Або ти з нами, або не з нами“. Я вирішив, що я не з ними»

У 2001 році я почав працювати слідчим у прокуратурі у місті Кіровограді (нині Кропивницький. — Авт.). Коли у 2004 році почався Помаранчевий Майдан, у мене була надія, що в Україні відбудуться зміни, — розповідає про свій професійний шлях перший директор НАБУ Артем Ситник. — Коли відбувся реванш, і янукович став прем'єр-міністром, для мене це було великим розчаруванням.

Пізніше я працював у прокуратурі Київської області, у той час на Київщині був пік земельних справ. Результати моєї роботи в Київській області лягли в основу того, що я розповідав, коли був конкурс на посаду директора НАБУ. Зі 155 кандидатів ніхто не міг привести жодного кейсу, який би довів до логічного завершення (тобто до вироку суду). Я багато справ довів до реальних строків. Це дало можливість виграти цей конкурс. Коли президентом України став янукович, здавалося, що гірше бути не може. Але прийшли «донецькі» і довели, що може! Зі мною провели жорстку розмову, «по-донбаськи»: «Або ти з нами, або не з нами». Я вирішив, що я не з ними. Але мені не сказали: «Звільняйся!». Мене поставили перед фактом: «Ось справа. Є 9 підозрюваних. Один з них — заступник керівника центральних органів виконавчої влади. Потрібно, щоб його у справі не було». Я удав, що не зрозумів… Потім була справа щодо керівника управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації. Це була довірена особа губернатора, який збирав для нього «дань». Ми фіксували ці факти. Губернатор був у хороших стосунках з януковичем. Я не сказав прокурору області про те, що буде затримання цього персонажа. Бо за два дні до цього прокурор області, який також з Донецька, в бані подавав йому пиво… Я розумів, якщо розповів прокурору області про його затримання, він не дасть цього зробити. Цікаво, що справу по ньому порушував прокурор області. І коли ми затримували керівника управління культури і туризму, то прокурор області заховався, ми довго його не могли знайти. А без його підпису не могли продовжити розслідування. Все ж таки потім ми його знайшли. Прокурор під тиском не спростованих доказів підписав постанову про порушення кримінальної справи. Але через 5 днів прокурор сказав: «Мені не подобається з тобою працювати». Я відповів: «Мені з вами теж некомфортно працювати». Я прийняв рішення про звільнення. Хоча воно було складне, тому що відчував певне покликання у роботі саме слідчим. Потім працював адвокатом, і не думав, що у моєму житті буде крутий поворот, що повернусь на державну службу.

У 2013 р. в Україні відбулись події на Майдані. Не скажу, що в мене була така сама віра, як у 2004 р. З’явився скепсис…

Але потім з’явився пакет антикорупційних законів. Попри те, що у книзі описано багато схем, які існують у США, визначальну роль у прийнятті антикорупційного законодавства зіграли наші міжнародні партнери, у першу чергу США. Вони наполягали на цих реформах через державний департамент, через міжнародний валютний фонд.

Коли я прочитав пакет законів, мені здався цікавим проєкт Національного антикорупційного бюро України. І я зрозумів, що можу взяти участь у конкурсі, розпочати робити те, що очікували українці, починаючи з 1991 року — бити тих, хто завжди вважав себе недоторканим.

Було 166 кандидатів. Потім 20, потім 4, потім 2. Потім — призначення. Мене всі питати: «Звідки ти Порошенка знаєш?». Я кажу: «Я його взагалі не знаю». Вони на мене дивляться: «Не хочеш, не кажи…». До речі, на той час до конкурсної комісії входили не чиновники, а люди, які мали авторитет у суспільстві.

Коли залишилося 2 кандидати, у нас була співбесіда з тодішнім президентом. Не було жодного слова сказано: тут працювати, а тут не працювати… Як це завжди було в Україні.

Ми почали будувати орган з чистого аркуша. Середній вік детективів на момент старту НАБУ — 26 років. Це були молоді мотивовані люди, які прийшли вершити історію.

— Розкажіть про найбільш резонансні справи з цієї книжки? Хто вам допомагав у роботі? Чи були серед них американці-міжнародники? — запитала у Артема Ситника Уляна Супрун.

— Є у цій книжці одна справа — пана Коломойського. Коли були переговори з МВФ, з представниками державного департаменту, посольства США, завжди порушувалась тема зменшення впливу олігархів на життя України. Коли ми почали проводити початкові розслідування, побачили, що без допомоги партнерів це неможливо зробити.

«Корупціонери в Україні не довіряють Україні. Тому не зберігають тут гроші»

— У чому специфіка української корупції? Вона нічим не відрізняється від корупції постколоніальних чи пострадянських країн.

— Корупціонери в Україні не довіряють Україні. Тому не зберігають тут гроші. Гроші намагаються звідти вивезти. Тому на початковому етапі розбудови НАБУ надзвичайно важливо було вибудувати відносини з міжнародними партнерами. Без взаємодопомоги по кримінальним справам жодне серйозне розслідування (я не маю на увазі бухгалтера, який з каси дістав гроші, ми таке не розслідували), не мало ніякої перспективи без належної взаємодії. І тут я можу сказати, що американські партнери були налаштовані на співпрацю. Наведу один приклад по одній справі, щоб ви зрозуміли не лише масштаби корупції, а як ці люди заморочуються, щоб гроші заховати.

Справа відносно Мартиненка, колишнього голови комітету Верховної Ради з паливно-енергетичного комплексу. Ми звернулися у 8 країн світу з 56 міжнародними дорученнями. Це одна справа. 2 епізоди злочинної діяльності, які ми досліджували!

Попри те, що в книзі описується величезна кількість схем, присутність великої кількості офшорних компаній у США, була надія звідти отримати документи, які б допомогли в розслідуванні. З інших офшорів — з Кіпру та Панами майже неможливо було отримати документи!

Я піднімав це питання в закритих колах з керівниками інших антикорупційних органів, наших партнерів. Вони всі визнавали проблему, але ніхто не знав, що з цим робити. І тоді я почав систематично займатися вибудовуванням контактів з кожною країною, яка була цікава в частині міжнародної співпраці. І це дало результат. Наприклад, жодному правоохоронному органу в Україні Об'єднані Арабські Емірати не відповідали, крім НАБУ. Американці взагалі не довіряли і дуже рідко надавали інформацію. Не довіряли генеральній прокуратурі і тодішньому генеральному прокурору Шокіну.

«Швидкість здійснення злочину перевищує швидкість розслідування у мільйони разів!»

На одній з конференцій високого рівня, де були присутні міністри юстиції багатьох країн, Україну представляв я — керівник НАБУ. Зранку багато учасників конференції зазвичай ще сплять через втому… Я в одній панелі був з головою канадського НЗК. Ми почали з нею обговорювати проблеми корупції в наших країнах. У списку загроз національній безпеці в Канаді корупція знаходилась в той час на 15 місці. Коли я розповів про реалії України, вона була шокована. Вона перша виступала, це ще більше додало сну присутнім… А потім я взяв слово. І щоб якось «розбудити» народ, кажу: «Визнаймо, що система міжнародної правової допомоги застаріла!». Я кажу: «Усвідоммо, що система міжнародної правової допомоги, а це безпосередньо стосується того, що написано в книзі, сформована в 70−80 р.р. Тоді комп’ютери були на рівні нинішніх калькуляторів. І система як розслідувань, так і система скоєння злочинів, була зовсім інша. Зараз, якщо в тебе є доступ до Інтернету, ноутбук та флешка, ти за 20 хвилин задієш 6−7 офшорних зон у всіх країнах світу (по всій земній кулі). І за 20 хвилин ти проводиш певну оборудку… А ми, спираючись на систему, яка сформована в 70−80 р.р., пишемо запити. Через два роки ви можете отримати відповідь, наприклад, з Панами: «Вибачте, ваш запит неактуальний, ми не будемо на нього відповідати». Швидкість здійснення злочину перевищує швидкість розслідування у мільйони разів! Визнаймо це. Я закінчив промову, мені ніхто не аплодував. Але потім, коли я вийшов з залу, до мене підійшли керівники правоохоронних органів, і сказали: «Тепер ми розуміємо, чому ти так опираєшся в Україні. Але ми не можемо тебе підтримати, бо нам треба порадитися з нашими урядами».

Чому я ще завівся тоді. Ми оголосили в розшук російського олігарха Федорічева. Він зараз під санкціями у зв’язку з підтримкою режиму путіна. Єдине відоме місце його проживання — яхта у Монако. Ми направили міжнародне правове доручення в Монако, для того, щоб вручити йому підозру на яхті. Спочатку з Монако надійшла відповідь, що «ми майже вручили підозру…». Потім нам відповіли «що ваш запит на паузі». Тобто дали негативну відповідь.

Я хотів зустрітися з міністром юстиції Монако. Попросив організувати з ним зустріч. Дав список країн, з якими мені цікаво зустрітися. Вони відповіли: «Так, ми підтверджуємо зустрічі, крім Монако. Вони не погодились». «А вони будуть?» — питаю. «Будуть!». Це було величезне приміщення. Тоді навіть Ватикан був. У Ватикані, слава Богу, ще не відмивають гроші (усміхається. — Авт.). Саме в Ватикані… Я підійшов до організаторів і запитав, де міністр юстиції Монако? Йду до нього. Він починає від мене відходити… Я був молодший, але наздогнати його не зміг. У нас не вийшло комунікації, на жаль. Мене це знервувало… Ти виїжджаєш на міжнародний форум, там говорять правильні речі про боротьбу з корупцією, але коли закінчується офіційна частина, — починаєш ганятися за тими людьми, які могли б тобі допомогти. Це політика тих держав, які вони представляють. Я намагався на таких дискусіях задати питання: «Хто мені може відповісти, яка користь з офшорних зон?». Ніхто не міг нічого сказати… Важко уявити кількість юристів, агентів нерухомості, представників аукціонів, які мають роботу тільки через те, що певні люди намагаються вкрадені у своїх же країнах гроші, відмити в тих країнах, яким довіряють.

16 квітня 2025 р. буде 10 років як я очолив НАБУ. Сказати, що відбувся прогрес, важко… Хоча антикорупційні заходи є, вони діють в багатьох країнах: десь більше, десь менше… У країнах Східної Європи, наприклад, дуже важко знайти сірі зони. Там є корупція, але вона не є настільки загрозливою для національної безпеки, як в інших країнах. І ці країни або вживають певних заходів (під тиском суспільства, або за підтримки міжнародних партнерів), і рівень корупції зменшується. Або ці країни сходять в диктатуру. До чого ми ближче? Важко сказати, бо ми зараз боремося фізично за своє виживання.

Хоча і за кордоном є певні юрисдикції, які сприяють корупціонерам… Наприклад, справа Мартиненка, про яку я згадував. Паралельне розслідування було у Швейцарії, яке тривало багато років. Його там засудили. Наша справа також дійшла до певного завершення. Але цей вирок скасований Верховним судом. Тому що в Швейцарії, попри височезні антикорупційні стандарти, банківська система має вплив на судову систему. Виходячи з того, що цей прецедент може відштовхнути потенційного клієнта від банківської системи Швейцарії, цей вирок в Швейцарії скасовано.

«Справа ПриваБанку: було системне вивидення коштів — понад 5 млрд доларів»

Беремо справу, про яку розповідається у книзі, ПриватБанку — це найскладніше розслідування, яке я міг уявити у своїй практиці. Це величезна сума коштів, яка виводилась з України тривалий проміжок часу.

Ми встановили, що було системне вивидення коштів — понад 5 млрд доларів. Це спонукало владу згодом націоналізувати ПриватБанк.
Це дуже заплутана схема. Над нею працювала велика група детективів. Але, як кажуть,"жадібність фраєра згубить…". Певні кошти виводилися в останній день по тупим схемам. Це те, за що можна було схопитися і почати арешти тощо. Тоді вже не було антикорупційного прокурора. Назар Холодницький подав у відставку. І керівником групи прокурорів була безпосередньо генеральна прокурорка Ірина Венедіктова. Вона погоджувала підозри по заступнику голови правління ПриватБанку. Тоді був такий прецедент, коли нібито йде нарада, нібито детективи представляють докази. Для прокурорів докази нібито переконливі. І прокурори готові погоджувати підозру. Це ввечері. Зранку — фінальна нарада, я сиджу на роботі, заходить детектив і каже: «Є дві новини. Підозра — погоджена». «Прикольно, — кажу. — А друга яка?». «Фігурант — в небі! Летить на чартерному літаку».

Через тиск з боку суспільства, з боку міжнародних партнерів підписуються підозри, але хтось цю інформацію передав фігуранту… Поки ми роздивлялися підпис на підозрі, фігурант вже летів у напрямку юрисдикцій, які допомагають відмивати кошти, виведені в тому числі з ПриватБанку.

Я запитав у детектива: «Ти готовий вручати підозру і затримувати цю людину?». «Готовий!» — відповідає. Я кажу: «Подзвони на чергову частину Аероруху, скажи, щоб літак посадили». Він набирає з мобільного телефону: «Доброго дня! Це детектив, можете посади такий-то літак». Там класична фраза: «Ви точно детектив?» (усміхається. — Авт.). Я використовуючи спецзв’язок набрав керівника Державіаслужби, кажу: «У нас нестандартна ситуація. Літак летить, а там підозрюваний. Він ще в повітряному просторі України». Я кажу, а там мовчання. Кажу: «Ви мене чуєте?». «Я вас чую, але я не розумію, що ви від мене хочете?». «Посадіть літак!». Він: «Куди?». Я кажу: «Поближче до НАБУ…».

Йому приблизно 20 хвилин не вистачило, щоб перетнути повітряний простір України. Літак розвернули і посадили у Жулянах.

Це було незвично для реалій української правоохоронної системи. Але тоді детективи довели, що є позиція, яку ми готові відстоювати. Думаю, фігуранти цсправи, яка описується в цій книзі, мріяли, щоб після початку повномасштабної війни, справу знищили. Але її не знищили. У НАБУ жодного документу не було знищено після початку війни, на відміну від інших правоохоронних органів. Львів дав прихисток…

Коли орки відійшли від Києва, всі почали повертатися. Почали розбиратися: хто де був, хто що робив? Де ділися деякі справи з Майдана, наприклад? Чомусь вирішили їх знищити… Але на тому етапі було доведено, що в Україні з’явився правоохоронний орган з зовсім іншими підходами. Я знімав гриф секретності з переговорів, які ми записували. Було приємно читати, що навіть учасники злочинних схем визнають, що з НАБУ неможливо домовитися. Я кажу про те, що було до 2022 р. Зараз я не буду коментувати те, що там відбувається…

— Вас звинувачували у 2019 р у тому, що ви пробували впливати на вибори у США через те, що ви викрили «чорну бухгалтерію» партії регіонів. І у цьому списку була задіяна людина, яка була в компанії самого Трампа…

— Те, що НАБУ намагалися втягнути в певні політичні баталії, це правда. Були навіть судові позови проти мене, що я нібито втручався у вибори у США. Я дивувався: наскільки легко людину втягнути в політичну баталії, особливо при нинішніх інформаційних ресурсах.

У книзі згадується підприємство «Укрнафта», звідки виводилися кошти (51% підприємства належало державі). Менеджмент був не державний. У НАБУ були повноваження подавати позови про визнання угод недійсними. Я подав до суду два позови про визнання недійсними угод на суму 12 млрд грн. Це для мене була шокуюча історія. Я намагаюся захистити інтереси держави, а держава приходить в суд і каже: «Ми заперечуємо проти того, щоб хтось захищав наші інтереси». Це безумство… Першу інстанцію ми програли. Другу інстанцію виграли. Цього суддю інформаційно знищили. Але він визнав цю угоду недійсною. Це відкрило шлях до подальших підозр всім фігурантам цієї справи.

Коли вони програли касаційний суд (Верховний суд), Коломойський йде у Конституційний суд. Подає звернення, і просить визнати повноваження НАБУ до подальших позовів про визнання угод недійсними, неконституційними. Де Конституційний суд, а де повноваження НАБУ… Але Конституційний суд розібрався, дійсно визнав, що це не конституційно. І скасував ці повноваження НАБУ.

Який був замисел? Взяти рішення Конституційного суду і піти у Верховний суд і переглянути рішення по «Укрнафті» за нововиявленими обставинами. Але Верховний суд залишив в силі це рішення. Можна тільки уявити, який вплив мали олігархи на органи влади, на судові органи. Звідки цей вплив з’являвся? Перше: гроші з офшорів. Коли я перший рік працював, ми побачили, що основна маса кримінальних справ стосувалася великих державних підприємств. Звідти вимивалися колосальні кошти, і через офшори заходили назад в Україну для фінансування політичної корупції. Страшно те, що ці фонди проходили відмивання через юрисдикції інших країн, і заходили назад, як фінансування політичної корупції. Але неможливо відмити гроші так, щоб вони були абсолютно чистими.

Але часу довести, що вони брудні, потрібно значно більше. Тому ми завжди підіймали питання, що при тій офшорній світовій політиці немає сенсу проводити форуми по пошуку активів. Знаєте скільки було повернуто коштів від корупційних справ Україні? Нуль! Навіть кошти Лазаренка свого часу не змогли повернути Україні. Тому що це дуже складний механізм.

Можливо, пам’ятаєте у нас був польський реформатор керівником Автодору пан Новак. Коли приїхали польські реформатори, мене набрав польський колега і каже: «Вам своїх реформаторів мало, чи що?». І я зрозумів, що потрібно тримати їх у полі уваги. І це була перша в історії України міжнародна антикорупційна операція. Була підписана постанова про створення спільної слідчої групи. Ми розслідували свій шматок, там, де кралося. А польські колеги фіксували, де воно осідало. В основному це була готівка, але були і банківські перекази. Тоді в Польщі були вибори президента і поляки не хотіли, щоб антикорупційні органи втягнули у якусь політичну складову. Затримання було влітку (в липні). А в грудні 2020 р. ми підписали постанову, причому за добу. Я особисто їздив в Польщу до Генерального прокурора, щоб він її підписав. В Україні постанову підписав генеральний прокурор Руслан Рябошапка. Одна з найбільш проблем правоохоронних органів — це витік інформації. З грудня по червень при наявності міжнародної слідчої групи, не було витоку інформації. І вже влітку ми провели спільну операцію. Було затримання. Мене набирає польський колега і каже: «Ти в Польщі - спікер номер один». В Україні цього ніхто не показав… Олігархи закрили інформаційний простір.

Наведу ще один приклад справи відносно Кадирова (він же Онищенко). Народний депутат, який розкрадав кошти «Укргазвидобування». Суть схеми у тому, що газ, який видобувала держава, він реалізовував через фіктивні біржі (у тому числі у Львові). Продавав газ по заниженим цінам через фірми-прокладки. Потім повертався у реальний сектор економіки. Різниця привласнювалася.

Ми затримали на початковому етапі більше десяти осіб. Це перший раз, коли підіймалося питання про притягнення народного депутата від більшості. Було цікаво, коли ми внесли подання в парламент про зняття з нього недоторканості, він тричі за ніч реєструвався на рейс в Україну. І тричі скасовував реєстрацію. Домовилися? Ні, не домовилися. Тоді він так і не повернувся в Україну.

Ми спільно з «Укргазвидобуванням» подавали позови у суд про визнання спільних угод з фірмами Онищенка недійсними. І позови були задоволені. Тоді гроші від газу пішли напряму, а не через фірми-прокладки. Можливо, я помиляюсь в цифрах. Але коли ця схема існувала, прибуток «Укргазвидобування» становив 20 млн грн. на рік. Коли ця схема була ліквідована, за рік прибуток «Укргазвидобування» став 1 млрд 200 млн грн. У керівника «Укргазвидобування» 5 разів були обшуки на роботі… Отже, без вжиття адміністративних заходів (рішень парламенту тощо) такі ці слідчі дії неможливо реалізувати.

«Нас врятувала російська корупція»

— Україна була успішної у боротьбі проти корупції. Чи це стало однією з причин, чому росія напала на Україну? Адже коли в країні війна, тоді змінюється система адміністрування.

— Безумовно, це так. путін проводив нараду і казав, що не допустить в росії створення органів схожих на НАБУ. Корупція — це спосіб впливу росії на Україну. Пан Деркач — зрадник, який зараз служить в росії, який багато розповідав про плівки Порошенка і Байдена, постійно нападав на НАБУ і антикорупційні реформи. Він отримав величезну суму коштів на підривну діяльність проти України.

Підривна діяльність — це не бомби, не міни, це — корумпованість. Спроби корумпувати максимальну кількість людей на користь російської федерації. Але це стало робити складніше, цей інструмент впливу почав слабшати…

Коли почалась війна, робота НАБУ була перепрофільована на військову тематику. Я зрозумів, що нас врятувала російська корупція. У них не було нормальних засобів зв’язку. Танки — це взагалі якийсь жах був. На третій день війни мене набрав один керівник державного органу і каже: «Ми сидимо з хлопцями в підвалі і думаємо, як добре, що в росії не було НАБУ».

Такі агенти як Деркач, мабуть, доповідали про ті кошти, які отримували від росії. Якщо б вони сказали, що у них нічого не вийшло, їм би сказали: «Тоді поверніть гроші…». Вони отримували по 2 млн доларів на місяць на підривну діяльність в Україні! У той час, як російські танки їхали без екіпажів…

Є такий народний депутат Юрченко, — продовжує розмову Артем Ситник, згадуючи про резонансні справи. — Ми задокументували один епізод передачі коштів, і один епізод, коли кошти вимагалися. Усі матеріали я показав Генеральному прокурору, тієї інформації було достатньо для оголошення підозри. А через кілька днів бачу по телевізору, як Генеральний прокурор з трибуни парламенту каже: «Якесь НАБУ, якийсь Юрченко, матеріалів ніяких не принесли. Я нічого підписувати не буду…». Я був шокований, бо ми всі матеріали передали. Ми цю інформацію оприлюднили у ЗМІ. Лише публічність у нашій країні дає результат.

У мене була дискусія з колишнім прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком, — згадує Артем Ситник. — Він каже: «Навіщо тобі спецназ? Ми ж цивілізована країна. Потрібно мізками працювати. А не м’язами».

У той день ми йдемо на обшук до одеського судді, він починає по нам стріляти… Кинув муляж гранати (ми не знали, звісно, що це муляж). Слава Богу, все обійшлось, ніхто не загинув. Я зрозумів, що ми з нашими судами нічого не зможемо зробити. Мене в цьому переконала одна справа. Працівник генеральної прокуратури дав хабар конкурсній комісії НАБУ за працевлаштування в НАБУ. Він набрав кума і каже: «Куме, ти хочеш жити в чесній і прозорій країні. Дай 20 тисяч». 2 свідки, апаратура. Проста справа, яку можна тільки уявити. Направляємо матеріали в звичайний суд. Немає жодного ефекту, справа не слухається.

Після створення Антикорупційного суду, справа за пів року пройшла усі три інстанції. Людина отримала реальний строк позбавлення волі, поїхала відбувати покарання.

Але треба було переконати усіх скептиків, що Антикорупційний суд потрібен. Я був на одному заході в Парижі. Взяв відео, де суддя по нам стріляє, і знамениту трилітрову банку Чауса (це суддя, який закатував гроші у банки. — Авт.). І зробив коротку презентацію: летить граната… А я кажу: «Ці судді будуть слухати справи, які розслідує НАБУ». Деякі скептики підійшли до мене після цієї презентації і сказали: «Ви нас переконали».

А потім почалась епопея з арештом і затримання голови Державної фіскальної служби Насіровим. Пам’ятаєте, його картату ковдру… Навіть в Австралії про неї знають. Треба було вирішити питання з запобіжним заходом. Можна було фільм знімати… Приїжджає швидка допомога, депутати лягають під колеса. Ми забираємо депутатів, депутати викликають поліцію, бо це, за їхніми словами, втручання у роботу депутатів… У його адвокатів була тактика, щоб затягнути час, аби закінчився термін затримання. Але Насірова таки привези в суд. Зібралося багато людей і судді таки змушені були розглянути цю справу. Насіров тоді встановив рекорд по розміру застави — 100 млн грн.

(Уляна Супрун згадала такий факт: «Тоді казали, що його (Насірова) не можна судити, бо в нього є проблеми з серцем. Ми знайшли чесного кардіолога, який його оглянув, прийшов в суд і сказав, що це здорова людина. Цього лікаря пробували знищити. Я хочу йому подякувати, що він був таким відважним. — Авт.).

«Скільки потрібно посадити, щоб пропала корупція?». «Всіх! І мене, і вас»

— Коли ви очолювали НАБУ, скільки справ дійшло до суду, і по скількох справах є вироки? — запитала я у пана Ситника.

— Ви можете пригадати, скільки було засуджено суддів до створення НАБУ? Двоє - один в Кіровокраді (нині Кропивницький. — Авт.), я його посадив, іншій у Львові - відомий суддя Зварич. Зараз 30 суддів відбувають реальні строки покарання.

Коли Вищий антикорупційний суд взяв певний робочий темп, а там не так багато суддів, в середньому одна-дві справи в тиждень (!) закінчувалися реальними строками.

В перший день моєї роботи було 2 питання, які мене шокували. Одне питання задало мені тон на 7 років — це було 17 квітня 2015 р. Тоді ще навіть приміщення для НАБУ не було. Не було штату. Я був один. У мене був кабінет в адміністрації президента. Порошенко підписав указ про моє призначення 16 квітня. О 9 год. ранку я підходжу до адміністрації президента, підходить до мене журналіст і каже: «Скільки ви уже посадили?». Було відчуття ніби на тебе вилили відро води з льодом… Цей ляпас мене зарядив так, що я сім років не міг зупинитися!

Перше провадження ми зареєстрували через 8 місяців. Якби обрали антикорупційного прокурора раніше, цей процес відбувся би швидше.

А друге питання, яке мені часто задавали: «Скільки потрібно посадити, щоб пропала корупція?». «Всіх! І мене, і вас», — відповів я. Після цього мене вже про це не запитували.

Пригадуєте справу «діамантових прокурорів», яка, на жаль, не закінчилась судовим рішенням (Станом на квітень 2020 року ніхто з «діамантових» прокурорів не покараний, всіх слідчих у цій справі було звільнено. — Авт.).

Я був у США в січні 2017 р., і мене заступник генпрокурора США запитував: «Що там у вас з „діамантовими“ прокурорами?». Думаю: «Де ти, а де „діамантові“ прокурори?». Серед обвинувачених були: керівник відділу Генпрокуратури та заступник прокурора Київської області. Його звільнили. Призначають на цю посаду іншого прокурора, у той самий кабінет. Проходить рік. Цей прокурор був затриманий. Його звинуватили у розкраданні 365 тонн цукру з державного резерву. Його називали «цукровий» прокурор. Навіть равина приводилиу той кабінет, не допомогло (усміхається. — Авт.).

Коли почали «пачками» садити суддів, керівників державних підприємств, це все стало буденністю. І всі почали вимагати більшого.

Був час, коли говорили: «Покажімо результат по митниці». Поїхали есбеушники, «натикали» інспекторам по 100 доларів, позакривали всіх.

Я у 2015 р сидів на нараді у прем'єр-міністра, обговорювалося дзеркальне вікно на кордоні. Це те, що дуже суттєво змінює ситуацію. Ні партнери не хочуть цього, ні ми не хочемо. Ми тільки про це говоримо…

Свого часу ми затримували дуже багато екологів. У них була низька зарплата, і вони постійно брали хабарі. І ось нарешті після затримань призначили на посаду нового першого заступника екологічної інспекції області - чесного і непідкупного. В п’ятницю його призначили, а в понеділок о 9.00 год. ранку ми його прийняли на хабарі на суму 200 тисяч грн. Він працював менше, ніж годину…

«Мені принесли під під'їзд 2 свинячі голови»

— Чи вам погрожували за час вашої роботи у НАБУ? — запитали на останок учасники презентації.

— Звичайно. Одного разу мені принесли під під'їзд 2 свинячі голови… Вахтер зварив холодець і каже: «Дякую, Артеме Сергійовичу, що ви у нас є…».

Звичайно, у мене була охорона. Пригадую, був «банкопад», і під Нацбанком постійно стояли люди — обмануті вкладники. Їх там було приблизно 500−600 осіб. Ми якраз проводили обшуки у справі Онищенка, багато обшуків було в адвокатів. Я йшов на слухання в комітет захисту прав людини. Зі мною був один охоронець. А поруч… 600 осіб. Один повертається і каже: «Дивіться, це ж Ситник». І всі 600 осіб починають бігти на мене… Але якщо боїшся, то краще не починай.

Найбільшим тригером були — замовні журналісти. Вони приїжджали до моїх батьків в село. Батьки на пенсії (мати — вчителька молодших класів, батько — інженер). Журналісти бігали за ними по селу з мікрофонами…Провокацій було дуже багато!

Але найбільше було страшно, коли нам з Холодницьким пропонували 6 млн доларів хабаря (Хабар намагався передати ексміністрекології часів януковича Микола Злочевський. — Авт.). Викривачем був Євген Шевченко, якого чомусь називають позаштатним агентом НАБУ.

До речі, ці гроші рахували 12 годин… Ми до останнього думали, що це провокація СБУ. Коли ми підозрюваних затримали, тоді видихнули. 6 млн доларів хабаря від Злочевського передали на ЗСУ.