"Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки"

Повстання отримало назву Листопадовий чин. Воно відбулося у ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918-го.

Поляки намагалися приєднати Західну Україну до своєї держави. 28 жовтня у Кракові утворили Польську Ліквідаційну Комісію. Вона поставила собі за мету провести у Львові в ніч з 2 на 3 листопада збройний виступ із встановленням польської влади. Про це попередили австрійський уряд. Комісія мала приїхати до Львова 1 листопада.

Увечері 31 жовтня у львівському Народному домі члени українських Національної Ради та Військового Комітету обговорити результати останніх переговорів політика Костя Левицького з австрійським намісником Карлом фон Гуйном про передачу влади українцям. Гуйн відмовився це зробити, посилаючись на відсутність вказівок із центру. Деякі учасники пропонували чекати маніфесту з Відня, проте представник Центрального Військового Комітету Дмитро Вітовський наполягав на збройному захопленні влади.

«Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки», — заявив він.

Начальник штабу Січових Стрільців Семен Горук розіслав кур'єрів до комісарів повітів із наказом у ніч на 1 листопада взяти владу на місцях. Командирові полку УСС Осипу Букшованому наказали виїхати з бойовими частинами до Львова. Комісару Перемишля наказали зайняти місто та знищити міст через Сян, щоб не пропустити через річку поляків.

Основну збройну силу українців становили 15-й тернопільський, 19-й львівський, 41-й чернівецький полки, 30-й, 50-й та 90-й курені Січових Стрільців.

О четвертій ранку 1 листопада почалося повстання. Першими діяли загони поручика Іллі Цьокана. Він повідомив у штаб, що австрійські, німецькі та угорські підрозділи дотримуються нейтралітету. Вони сидять по казармах і не втручаються.

Загін поручника Теодора Мартинця захопив ратушу, 75 стрільців хорунжого Ілька Сендецького заволоділи галицьким намісництвом (сучасна будівля Львівської обласної ради) та арештували генерала Гуйна.

Українські війська арештували генерала Карла Пфеффера, роззброїли міську поліції.

О п'ятій ранку відключили міський телефон і міжнародну телеграфну лінію, захопили радіо. До світанку зайняли всі львівські вокзали. Уранці у місті з'явилися українські патрулі з синьо-жовтими стрічками на шапках.

На львівській ратуші вояки підняли синьо-жовтий прапор, виготовлений дружиною директора «Народної торгівлі» Марією Лазорко. Прапор встановив 17-річний вістун Степан Паньківський. О сьомій ранку Дмитро Вітовський рапортував Костю Левицькому про зайняття Львова без жодних втрат. Тоді ж Військовий Комітет перейменували на Українську Генеральну Команду.

Підрозділи УСС зайняли Станіславів (сучасний Івано-Франківськ), Тернопіль, Золочів, Сокаль, Раву-Руську, Коломию, Снятин, Печеніжин, Борислав та інші міста.

Читайте також: День усіх святих: історія, прикмети, заборони

Вдень австрійський намісник Гуйн передав всю владу в Галичині своєму заступнику українцеві Володимиру Децикевичу. Ввечері Генерала Гуйна та чиновників австрійської адміністрації відправили потягом до Відня. Перед від'їздом генерал Гуйн сказав:

«Мені, старому, здається, що справа не піде так легко, як почалася. Ваші противники — це завзяті люди», — сказав Гуйн українцям перед від'їздом.

1 листопада у Львові розповсюдили заклик Української Національної Ради до населення міста Львова:

«Волею українського народу утворилася на українських землях Австро-угорської монархії Українська Держава. Найвищою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла владу в столичнім місті Львові та на цілій території Української Держави. Дальші зарядження видадуть цивільні та військові органи Української Національної Ради. Взивається населення до супокою і послуху сим зарядженням. Під сею умовою безперечність публичного порядку, життя й маєтку, як також заосмотрення в поживу вповні запоручається», — йшлось у ній.

Новостворені органи влади у короткі терміни змогли налагодити всі ділянки суспільного і державного життя: збір податків, організація армії, створення волонтерського руху та Червоного Хреста.

«Нашій державі насправді не 27 років, а щонайменше 102. 1 листопада 1918 о 4-тій годині ранку розпочалось українське повстання у Львові. Українці захопили головні об’єкти в місті: будинок Галицького намісництва, Міську ратушу, Австро-Угорський банк, Головну пошту, залізничні вокзали, усі військові казарми та склади боєприпасів. Захоплення ключових установ міста й роззброєння військових частин відбулося майже без кровопролиття», — наголосив історик Микола Посівнич.

Українські активісти встановили владу у 49 політичних повітах Східної Галичини. Формування національної системи місцевої влади відбувалося на основі чинних при австрійському режимі виконавчих органів.

«Традиції ЗУНР проявлялись протягом всього ХХ століття. Тому, коли у 1989 році відбулася відбудова української державності, першим етапом стало відновлення могил Січових Стрільців та вояків УГА як відтворення пам’яті про події сторічної давнини. Феномен Західноукраїнської Народної Республіки є неоціненим в нашій історії, тому ми мусимо вивчати події тих років та активно їх пропагувати, як це роблять у сусідніх країнах, які саме в цей час створили свої сучасні держави», — зазначив Микола Посівнич.