Сиріт-білченят годують кормом для кошенят

Початок цій історії по­клала робота комуналь­ників, які у кінці квіт­ня отримали завдання зрізати аварійну вербу, що загрожува­ла впасти на пішохідний пере­хід. Коли дерева розрізали на поліна, побачили у трухлявому стовбурі крихітних пухнастиків. Робітники поклали їх у напліч­ник і принесли місцевій захис­ниці тварин.

Олександра не розгубила­ся, бо свого часу доглядала ле­бедів, сов, орлів, яструбів і на­віть лисицю. Годує маленьких вивірок дефіцитною молочною сумішшю для кошенят — випи­вають її з пляшечки до 100 мі­лілітрів на день. Коров’ячого чи козячого молока знайди пити не хотіли. Потрохи привчає біло­чок їсти насіння. Подають його до рота пінцетом — зубастики беруть зерно у лапки, обдив­ляються, що воно таке, а потім гризуть.

Притулком для звірят ста­ла тепла вовняна шапка, яку по­містили у клітку. Вона слугує їм гніздом. Як тільки білченята по­їдять, відразу залазять у свою штучну домівку, згортаються ка­лачиком — і через секунду за­синають: як і будь-яка малеча, вивірки люблять спокій, уві сні вони ростуть.

Як тільки вихованці Олексан­дри Левченко стануть самостій­ними, їх випустять на волю. Уже визначилися з місцем — гай біля села Лісові Сорочинці.