Відмайданилися…

«Слава Богу, що все це розбирають, — радіє киянка пані Антоніна, яка прийшла на майдан Незалежності і допомагає тут прибирати. — Почула, що розбирають намети — не повірила. Останні місяці минала Хрещатик десятою дорогою — тут стало небезпечно: підозрілі люди у балаклавах та ще й зі зброєю. Невідомо, що і коли стрільне їм у голову».

… Цими вихідними на головній площі країни рух. Туди-сюди шмигають вантажівки, які вивозять сміття, залишки барикад. Прибирати майдан прийшли сотні киян. Навколо — десятки міліцейських автобусів. Тутешні постояльці сильно не пручаються, поодинокі погрожують помститися. Усе ж комунальникам без особливих перешкод вдається наводити лад. Серед купи сміття, яке вигрібають з наметів, найбільше порожніх пляшок з-під спиртного. Деякі постояльці поспіхом виносять у ящиках «коктейлі Молотова».

«Коли розбирали барикаду біля Будинку профспілок, такий сморід стояв, — витирає піт з чола працівниця жеку Шевченківського району пані Ірина, яка разом із колегами викладає бруківку на Інститутській. — Купи лахміття, все пог­нило, поцвіло. Чого тільки там не було: каміння, мішки, заіржавілі залізяки, урни, пляшки».

Зараз на майдані лишилося кілька наметів. Біля одного з них групка чоловіків у камуфляжах, не підбираючи слів, коментують те, що навколо відбувається. «Вони нас так просто не позбудуться, — стискає кулаки Григорій з Одеси. — Будемо партизанити, покажемо владі, на що ми здатні. Зараз трохи відпочинемо, наберемося сил і підемо на КМДА». Чоловік не вельми переймається тим, що відбувається на сході України, і воювати не має наміру. «З нас уже всі сили витягнули. В АТО повинні воювати специ, а не прості люди. А наші спецпідрозділи сидять у Києві і охороняють Верховну Раду».

«Вони нас просто бояться, — долучається до розмови товариш Григорія, Олексій. — Ми постійно ходили під Верховну Раду, контролювали наших суддів. От їм це набридло і вирішили нас розігнати. Та ми так просто не здамося».

По-іншому оцінює ситуацію 20-річний Володимир Гуз. Буковинець з перших днів був на Майдані, а вже місяць з батальйоном «Айдар» воює на Луганщині. На тиждень приїхав у відпустку. «Мені соромно за теперішній Майдан, — каже. — Вже давно слід розігнати цих бомжів-алкашів. Справжні активісти і патріоти захищають нашу Батьківщину на Сході».

Олена Мокренчук пройшла весь Майдан, з квітня волонтерить — збирає і возить у «гарячі» точки допомогу військовим. Жінка щойно повернулася із Краматорська. «Всі солдати у цьому питанні одностайні: це не той Майдан і навіть взагалі не Майдан, — розповідає пані Олена.

— Майдан — це не намети і борщ в пластикових стаканах, і навіть не барикади і хлопці в балаклавах. Майдан — це душа народу, мозковий центр, міцні надійні руки і вірність один одному до кінця. Майдану не потрібні зовнішні атрибути — він цілком може існувати й ефективно діяти без наметів, шин та «коктейлів Молотова». Майдан завжди унікальний і несподіваний у своїх рішеннях — тому і непереможний. Того разу для перемоги знадобилися шини, бочки та дрова — і вони знайшлися. Наступного разу може знадобитися щось зовсім інше. Прийде час, виникне проблема — знайдемо рішення. Зараз необхідно прибрати з майдану все зайве, навести порядок».

Герой Майдану Михайло Гаврилюк з квітня на Сході. Спершу возив на передову допомогу, зараз готує своїх побратимів до військових дій. З козацької сотні в зону АТО поїхали лишень троє активістів. «Майдан має пройти люстрацію, — коментує у телефонній розмові Михайло. — Зараз там немає патріотів. Тих ледацюг треба гнати у шию. Барикади треба зводити на Сході, аби не пропустити ворога. Єдине, треба зробити пішохідною зону на Інститутській, де пролилася кров наших героїв. Треба, аби наші діти-внуки пам’ятали і поважали героїв Небесної сотні».

31-річна Олена Демішева з Дніпродзержинська радіє, що на майдані наводять лад. «Нарешті у Києві з`явився мер, який навів порядок у центрі столиці, — вважає Олена. — Цей «бомжатник» дискредитував тих справжніх героїв, які віддали життя за Україну. 90% людей, які тут ошиваються останніми місяцями, не мають жодного відношення до Революції гідності. Це в основному люди, які не хочуть нічого робити і їх ніхто не чекає».

Частина мешканців Майдану подалася у Жовтневий палац, дехто досі мешкає в Українському домі, інші з розпачу подалися на вокзал. Одиниці вирішили поповнити лави добровольців на Сході. 25-річний Андрій Пожога з Чернівців записався у батальйон «Айдар». З дня на день поїде у Луганськ. «Немає сенсу сидіти без діла на майдані, — ділиться. — Наші хлопці гинуть на Сході, а тут ледарі горілку п`ють. Майдан має бути у душі кожного українця. Мені не страшно загинути за Україну».

На думку «айдарівця», очільника «Правого сектору» Київщини Ігоря Мазура, Майдан в такому вигляді, яким був останнім часом, дискредитує Революцію гідності. «Його треба трансформувати в Новітню Січ, яка б контролювала владу, — впевнений пан Ігор. — Місце її — біля Стели, звідки починалася революція. Потрібно півсотні громадян України і п’ять наметів, де кожен виконував би важливу функцію: антикорупційний, люстраційний, мобілізаційний на АТО, медичний і прес-центр. Кожен громадянин міг би звернутися до них зі своїм питанням. Ці волонтери мають відповідно, гонорово виглядати і не давати владі діяти по-старому.

До кінця неділі розібрали усі намети. Залишився один — той, у якому розміщений штаб...