Передплата 2024 ВЗ

«Боятися нема чого! Страшно жити у такій країні!»

На майдані Незалежності стоїть гул. Люди копають і видирають із землі бруківку, розбивають на шматки, складають у мішки і несуть на барикади. Працюють і жінки, і чоловіки. Біля наметів батареї пляшок з пивом, жінки виливають на землю напій, а чоловіки готують “коктейлі Молотова”.

Київ

Пан Іван, який наповнює пляшку бензином, каже, що рецепт дізнався в Інтернеті. “Ніколи раніше цього не робив, але складного у цьому нема. Головне — дотримуватися інструкції”, — каже чоловік.

Поруч з чернігівським наметом молоді хлопці тішаться своїм “творінням” — виготовили гармату. Біля КМДА чотири карети “швидкої”. Лікар пані Ірина розповіла, що вранці не мали часу перевести подих. “В основному були вогнепальні поранення, забої, переломи. Майже всіх відправили у лікарню швидкої допомоги”.

У приміщенні столичної мерії рух. Тут облаштували міні-їдальню і на другому поверсі медпункт. Є чотири операційні столи. Лікар-волонтер пан Олександр розповів журналісту “ВЗ”, що найбільше поранених було вранці. Тяжких хворих відправляли у лікарні, іншим надавали допомогу на місці. Зараз вони тут відпочивають. Медикаментів більш ніж достатньо. Коли люди приносять, їх відправляють в інші медпункти.

Біля головної пошти під барикадою — вісім трупів. Чоловіки не приховують сліз, а жінки — голосять. Біля стели теж рух. Активісти прибирають згарище. Сміття складають у мішки і несуть на першу барикаду, яку сьогодні почали споруджувати. Чоловіки котять і несуть у руках шини до першої барикади — на розпал.

Люди, які поверталися від першої барикади, сказали, що снайпер вбив ще двох людей... Пан Михайло із Чернівців, якого зустріла біля чернівецького намету, не має однієї ноги, на Майдані — від 6 грудня. Сміливець каже, що звідси не вступиться доти, доки Україна не стане вільною. “Боятися нема чого! Страшно жити у такій країні!” — каже.

Біля Будинку профспілок теж активно розбивають бруківку. Киянка пані Наталія розповіла, що вона тут з чоловіком і 14-річною донькою. “Ми з донькою розбиваємо бруківку, а чоловік носить мішки на барикади. Звісно, боїмося, однак мені нема чого втрачати. Я — підприємець. Маю кілька магазинів з одягом. Щомісяця плачу 30 тисяч гривень за оренду, плюс зарплату десяти працівникам... Кому зараз потрібні кофтинки-спіднички? Коли скинемо цю бандитську владу, впевнена, життя поліпшиться”, — сказала пані Наталя.

У Будинку профспілок — суцільна розруха, навколо — згарище, все почорніло. На першому поверсі у кіоску канцтоварів чоловік поспіхом забирає залишки вцілілого товару. “Бачите, до чого призвела ваша революція?! — істерично волає. — Я тут десять років пахав, а тепер лишився ні з чим!”.

На другому поверсі — картина ще гірша. Під ногами підлога провалюється, над головою звисають уламки стелі...

На барикадах, що на вулиці Грушевського, набагато спокійніше, ніж на Інститутській. Активісти відпочивають на шинах. У них в руках — бити і металева арматура. Тут “накрили” стіл з канапками, печивом і молоком. Киянка пані Наталя принесла канапки і частує активістів. “Звісно, страшно, але вдома всидіти не можу. Не знаю, чим допоможу, але стовідсотково переконана, що треба бути тут”, — каже вона.

В Українському домі активісти наводять лад після того, як будівлю покинули силовики. Кажуть, знайшли тут вибухівку і димові шашки. “Вандали! Це ж музей, а вони тут все порозбивали, навіть у туалет ходили в музейні приміщення. Побили вікна, які ми вставили!” — обурюється активіст Іван.

В Олександрівському костелі, що поблизу Українського дому, також облаштували медпункт і приймають поранених.

Справжній лазарет у Михайлівському соборі. Сюди несуть поранених, приносять ліки.

Активісти продовжують укріплювати барикади — за територією Майдану копають пісок і носять його на барикади. У кафе, що поруч з Майданом, облаштували медпункти. Власник трьох кафе сам запропонував облаштувати у своїх приміщеннях польові операційні пункти.

Схожі новини