Революція поєднала їхні серця!

Київ

Він — у камуфляжній формі і берцах, вона — у скромній сукні і зимових чоботях. Передшлюбний марафет наводили у штабі афганців в Українському домі. Із гостей — шестеро друзів, які розмістилися у двох машинах без жодних весільних прикрас. Олег і Марина (на фото) — щасливі, але трохи схвильовані. Вони їдуть у невеличку церкву у Вишгород, що за 10 км від Києва, аби дати обітницю Богові на вірність одне одному до кінця життя. Лишень п’ять днів тому молодята познайомилися на Майдані у Києві.

…28-річний івано­фран­ківець Олег Іщенко і 23-річна Марина Лапюк зі села Мирного, що у Костопільському районі Рівенської області, познайомилися на Майдані у Києві 30 січня. На четвертий день закоханий хлопець з головної сцени країни освідчився дівчині. Наступного дня пара обвінчалася.

Марина — студентка-заочниця 4 курсу ЛНУ ім. І. Франка, факультет польська філологія. До Львова навідувалася лише на сесію, працювала у Києві у фірмі нерухомості. Через події в краї­ні зимової сесії так і не склала, але запевняє, що викладачі лоя­льно ставляться до студентів-активістів і «хвости» дозволили скласти згодом. «Спочатку на Майдан у Києві ходила у вільний від роботи час, — розповідає. — Коли поїхала складати сесію до Львова, постійно була в оточенні тамтешнього Майдану. Разом з активістами блокували «вевешників» у військових частинах Львова. Та після жахливих подій 22 січня, коли на Грушевського загинули люди, не могла лишатися далеко від епіцентру подій. У мене всередині все аж розривалося. Мала деякі заощадження і вирішила підтримати хлопців у Києві не лише морально, а й фінансово».

30 січня Марина вже облаш­товувалася в Українському домі. Тоді ж і познайомилася з Олегом. Дівчина каже, це не було кохання з першого погляду. «Спочатку не сприйняла його серйозно, — веде далі. — Такий він на перший погляд видається. Але, коли почали спілкуватися, зовсім по-іншому його побачила. Майдан зробив мене сильнішою, це справжня школа життя, де знаходиш друзів, кохання, розумієш, хто є хто. За останні два місяці розчарувалася у багатьох людях, яких раніше вважала друзями. Це «диванівці», які по телевізору спостерігають за тим, що відбувається у їхній країні. Мене дивує байдужість людей. Коли поспілкувалася з Олегом, зрозуміла, що по духу ми наче рідні. Звісно, привселюдне освідчення було несподіваним, але, не вагаючись, сказала «так».

Олег — колишній військовий, 5 років служив у десантно-штурмовій бригаді в десантних військах у Дніпропетровську. У Франківську має невеличку справу. На Майдані з перших днів, додому ще ні разу не їздив. Він у групі швидкого реагування від афганців. Під час «гарячих» подій стояв на передовій. У тендітну, розумну, відважну дівчину закохався з першого погляду. Запропонував руку й серце, аби її не втратити. «У понеділок після обіду Марина мала летіти у Францію, на руках у неї був квиток. Вирішив, що маю зробити все, аби вона залишилася. Іншого аргументу, як освідчитися, не знайшов. Зробити це зі сцени мене підштовхнули афганці».

«Мала намір мігрувати у Францію, де могла отримати статус біженця, — долучається до розмови дівчина. — Думала, звідти могла б підтримувати Майдан. У мене відкритий Шенген, на руках був квиток, а я все вагалася: почувалася щурем, який покидає корабель. Своїм освідченням Олег остаточно розвіяв мої вагання. Твердо вирішила — залишаюся. Буду на Майдані до перемоги. Якщо треба, стоятиму з ним на передовій».

З рідних на вінчанні була лишень мама нареченої, яка, діз­навшись, що донька зібралася заміж, примчала до Києва. “У мами був шок”, — сміється Марина.

Батьки Олега не встигли на церемонію. «Спочатку серйозно не сприйняли новину. Брат ще жартував, мовляв, заколемо кабанчика — і на Майдан. На жаль, не встигли приїхати».

…Вінчалися молодята у церкві Святого Володимира у Вишгороді. «Слава Ісусу Христу! Слава Україні!» — зустрічає на вході до церкви отець Богдан наречених і гостей. «Революція поєднала ваші серця. Про це ви маєте пам’ятати. Перемога — за народом! Слава Україні!» — такими словами завершив церемонію священик.

— Мабуть, як і всі дівчата, мрія­ла про пишне весілля, білу сукню? — поцікавилась у Марини, коли поверталися на Майдан.

— Звісно, були мрії: карета, запряжена кіньми, білосніжна сукня, вельон, багато гостей. Та зараз я б поїхала до шлюбу на танку. Ми не могли зволікати з вінчанням — невідомо, що буде завтра. Це була найяскравіша подія у моєму житті.

Розпишуться молодята найближчим часом. Та обоє запевняють, що обітниця Богові набагато важливіша, аніж штамп у паспорті.

Після перемоги Марина перебереться до Івано-Франківська, де Олег має квартиру. Олег мріє влаштувати романтичний медовий місяць.

Нагадаємо, у неділю ще один активіст Майдану в Українському домі освідчився дівчині, яка допомагає на кухні Майдану. Вона — з Криму, він — із Хмельниччини. Щоправда, до шлюбу у них ще не дійшло.

Фоторепортаж дивіться тут