«Наш кандидат хоть шото робе...»

Галицьким духом у цьому Золочеві і не пахне...

Селище Золочів — невеличке. Тут живуть дев’ять тисяч людей. Місцеві розмовляють суржиком. До обласного центру — 40 кілометрів. У селищі три школи, стільки ж садочків. Колись тут були три потужні колгоспи, сирзавод, молокозавод, хлібопекарня... Золочівці радіють, що у сусідньому селі Івашках після чотирирічної паузи запрацював колись відомий на весь Союз спиртзавод. Підприємство районні чиновники запустили напередодні виборів — 6 жовтня. Звісно ж, усі заслуги собі приписали.

Звідси рукою подати до Росії. Сусідні Івашки межують із російським Грайвороном. Золочівці вдячні нинішній владі за «зелений» коридор до сусідньої держави. За попередньої влади потрапити до Росії було проблемно. Тепер показав паспорт — і їдеш.

На в’їзді до Золочева — танк, що символізує перемогу у Другій світовій. Центральна вулиця — Комсомольська, від якої відгалужуються Леніна, Дзержинського, Першого травня, на околиці є вулиця Клари Цеткін. У центрі — обдертий пам’ятник вождеві пролетаріату. Вздовж дороги — одноповерхові облуплені халупки. На тротуарах треба обходити величезні калюжі. Ще глибші ями на дорогах. У центрі селища є кілька міні-маркетів — мабуть, єдині будівлі, які не нагадують про Радянський Союз.

Перейменовувати радянські назви вулиць чи демонтовувати пам’ятник Леніну тут нікому і на думку не спадало. «Це наша історія», — пояснила директор районного Історико-краєзнавчого музею Олена Литвинюк. У музеї всі експонати присвячені радянському минулому. В одній кімнаті на стінах розвішані світлини героїв Великої Вітчизняної, в другій — ударників соціалістичної праці, які били рекорди у колись потужному колгоспі ім. Кірова. Про історію села у музеї нагадують лише дві картини радянських художників. На полотнах — козаки у бою. «Перша згадка про Золочів датується 1677 роком, — розповідає пані Литвинюк. — Щодо назви є дві версії: її принесли козаки зі села Мишулин Ріг (нині — Дніпропет­ровська область), друга — переселенці із Золочева на Львівщині. Схиляємося до другої версії. У нас є багато спільних назв і прізвищ. Заселяти дикі поля почали після маніфесту Катерини ІІ. Переселенців не обкладали податками. Сюди люди йшли за кращим життям. Царський уряд мав вигоду — захищені кордони».

Усі золочівці, з якими вдалося поспілкуватися, чули про однойменний райцентр на Львівщині.

Головний редактор місцевої газети «Зоря» Василь Мірошник переконаний: Золочів — козацьке поселення. Він навіть встановив пам’ятник козакам у центрі селища. Пан Мірошник запевняє: його газета не підтримує жодну політсилу. Попри це, сам віддав голос за Партію регіонів. Свій вибір пояснив так: «Проблема не у політичній силі, а в людях, які її представляють на місці. Коли у нас прийшли до влади “помаранчеві”, крали так, аж гай шумів. Розікрали і продали у Польщу всі поливні системи».

«12 років голосую за Партію регіонів»

У день виборів тут голосували на шести дільницях. Найбільша — у місцевому Будинку культури. На вході з величезних динаміків лунає музика. Зі самого ранку сюди йдуть літні люди. «Сподіваємося на 50-відсоткову явку, — каже голова виборчої комісії Тетяна Скляренко, — все тихо й спокійно». Східним областям притаманна ранкова й обідня виборча активність, на противагу заходу країни, де у неділю зранку йдуть до церкви. Проїжджаючи повз хату, на непокритий дах якої хлопці тягнуть листок шиферу, цікавимося: «У неділю працюєте?».

— Та це у вас там святкують, а в нас вихідних немає», — відповідає корінний золочівець пан Василь.

75-річний Василь Петрович, спираючись на ціпок, виходить з дільниці. Свій голос віддав за комуністів, бо колись був у Комуністичній партії. За радянських часів пан Василь працював механіком у колгоспі. Старенький з ностальгією згадує ті часи, мовляв, тоді життя було, а тепер — виживання…

Панові Миколі — 77. У школі працював вчителем фізкультури. Чоловікові важко йти — має проблеми з ногами. На дільницю його та ще кількох немічних привезли спеціальним автобусом. Дідусь проголосував за “Регіони”. Свій вибір пояснив оригінально: «Якщо проголосувати за інші кандидатури, вибори не будуть вважатися дійсними. Партія влади — це влада. Вони все можуть. Попередня влада була проблемна. Набридла вже. Зараз стало краще»...

— Чим саме? — цікавимося.

— Я отримав тисячу — за заощадження на книжці колишнього Союзу.

Ближче до обіду до дільниць сходяться люди середнього віку та молодь.

43-річна Тетяна Іванівна проголосувала за «УДАР». «Набридли ті ж самі обличчя, — пояснює. — Може, нова команда нарешті дбатиме про народ, а не про своє благополуччя». Пані Тетяна і вся її сім’я — чоловік і двоє синів — працюють у Харкові на меблевій фабриці. Щомісяця кожен отримує по дві тисячі гривень.

58-річна Мотя Целюрик із родиною мешкає на околиці Золочева. Мають невеличкий бізнес — продуктовий магазин і «забігайлівку». «Ми 12 років голосуємо за Партію регіонів, — хвалиться пані Мотя. — Біловол (мажоритарник по 180-му округу від ПР. — Авт.) — чудова людина. У Золочеві хоть шото робе — дитячі майданчики… Ми довольні».

Отець Богдан — настоятель Свято-Вознесенської церкви у Золочеві — на дільницю у конторі колишнього колгоспу приїхав з великою сім’єю. Отець родом із Львівщини — зі села Комарників, що у Турківському районі. 26 років тому переїхав сюди. Про свої політичні уподобання священик не каже, мовляв, це так само, як «тайна ісповіді». «Голосував за тих людей, які люблять Україну», — ухиляється від прямої відповіді. Отець не приховує, що багатьох прихожан, які вагалися, кому віддати свій голос, направив на «путь істинний».

«До мене часто зверталися люди, які не знали, за кого голосувати. Були й такі, які не могли вибрати між «Регіонами» і «Свободою», — розповідає отець.