Волонтери «Львівської кухні» б’ють на сполох: їх знову виселяють з приміщення
Після розголосу цієї справи чиновники трохи зарухалися…
Департамент освіти та науки ЛОВА надіслав до Львівської волонтерської кухні листа, у якому просить… звільнити приміщення департаменту. Волонтери опублікували у Фейсбуці усі ці документи. Громадськість обурилась: невже для чиновників війна уже закінчилась?
Нагадаємо, у цьому приміщенні (35 «квадратів») на вул. Просвіти ось уже дев’ять років волонтери сушать овочі та фрукти для страв швидкого приготування для нашого війська. Журналістка «ВЗ» вкотре завітала до волонтерів.
Керівниця Львівської волонтерської кухні Оксана Мазар каже:
— Департамент освіти і науки нас попередив листом, що ми маємо звільнити це приміщення до 25 липня. Їм воно не потрібне, але сказали, що будуть проводити реконструкцію будинку. Зробили підкопи з різних боків, мовляв, потрібно міняти каналізаційний колектор. А також треба міняти дах, робити ремонт у санвузлі… А нас попередили, що відімкнуть електроенергію і водопостачання. На території стоятиме будівельна техніка, тому маємо звільнити приміщення.
Коли почався галас, до мене телефонували з департаменту освіти і просили, щоб я зняла свій допис у Фейсбуці, бо Паска (керівник департаменту освіти і науки. — Авт.) — добрий чоловік. Я кажу: «Я ж ніде не написала, що він поганий чоловік. Я просто констатувала факт». Наша організація відома не тільки в Україні, а й за кордоном. У нас 30 іноземних волонтерів працюють щодня! Допомагають нам. Дуже задоволені, що можуть долучитися. Мусимо пояснити причину, чому ми зачиняємося?
— Ви ще 2018 року мені розповідали, що вам хотіли запропонувати інше приміщення…
— Нам міська рада пообіцяла приміщення на вул. Хорватській (біля Краківського базару). Воно більше, ніж те, яке зараз маємо, але усіх наших запитів не покриває. Там немає складу, де можна зберігати овочі. Щодня пів тонни овочів переробляємо! Ми ж не можемо щодня довозити по 500 кг овочів. Привозимо якусь частину — дві-три тонни, розвантажуємо, і тиждень-півтора переробляємо. Потім знову привозимо. Тут маємо подвір'я, гараж і коридори. І всюди у нас щось стоїть. З тим всім ми не можемо переїхати на Хорватську.
Але у департаменті освіти кажуть, що їхній будинок має тріщини. Тому вимушені робити ремонт. Я їм кажу: «Чи це один будинок у Львові має такі проблеми? Чому робити ремонт будуть саме там, де ми? І на це виділені кошти… Це дуже підозріло». До мене дійшли чутки, що цей будинок у майбутньому планують приватизувати. За державний кошт хочуть зробити ремонт…
— Ви справді будете звідти виїжджати?
— Сподіваємося, нам хтось допоможе. Тому я і опублікувала цей допис. Працюю дев’ять років. Я вже так втомилася, що не маю сил боротися з внутрішнім ворогом. Руки опускаються… Деякі депутати кажуть: «Навіщо ця кухня потрібна, хіба хлопці не мають що їсти?».
Я на нашій сторінці у Фейсбуці написала звіт про те, що ми зробили від початку повномасштабної війни. Хоча працюємо 9 років, все нереально порахувати. А ось за останні півтора року ми переробили 300 тонн овочів! Зробили масу всього, зокрема 20 тонн енергетичних батончиків. Навіть важко собі уявити, які це об'єми. Зробили тисячі сухих страв, медівників і багато чого іншого. Усе це відправили на фронт. Як ви думаєте, хто це з'їв? Ми щодня отримуємо запити від військових з різних куточків України. Буває так, що хлопці спробували в іншої бригади, їм засмакувало. Просять, щоб їм теж передали сухпайки.
Вантажимо машини щодня. Допомоги із-за кордону зараз надходить менше… Наші страви швидкого приготування на фронті не зайві. Нещодавно з фронту приїжджав хлопчина, розповідав, що після запеклих боїв поки що не мають де приготувати їжу… А у нас є такі супи «гаряча кружка» — їх окропом заливають, і страва готова. Ми йому дали тушкованок, медівників. Хлопчина задоволений поїхав, бо він би цього не зміг ніде взяти на той момент. А хтось каже «А навіщо це?».
— А департамент освіти вам пропонував якесь приміщення?
— Паска нам пропонував 35 «квадратів» десь у гуртожитку від Політехнічного. Де треба ліском йти догори… Де навіть немає санвузла. Приміщення маленьке. Людина з нами стільки часу поруч, але уявлення не має, які ми об'єми переробляємо, щоб нам таке пропонувати. Вони почали нас ще з осені виганяти, бо їм у гараж треба поставити буса, якого їм дала Німеччина. Я їм кажу, щоб вони знайшли гараж в обласній раді. Там купа гаражів. Це ж недалеко. А вони: «Як ви смієте нам таке казати?».
Іти нам наразі немає куди. Приміщення на Хорватській не готове. Навіть не маємо документів на це приміщення. Там грибок усередині. Потрібно робити ремонт. Там немає електроенергії. І поки у нас не буде на руках документів, не зможемо електрику підключити… Але Паска розповідає, що ми маємо приміщення і робимо ремонт. Як можна таку брехню говорити?
…На волонтерській кухні - море іноземців! Географія широка: Південна Корея, ПАР, Велика Британія, США, Японія, Франція, Іспанія, Німеччина, Тайвань… Здається, англійську тут чути навіть частіше, ніж українську.
— Ви вже вивчили українську мову? — запитую 24-річного Тіма, який приїхав до Львова з Німеччини.
— Морква, капуста, картопля, цибуля, кабачки, — каже з усмішкою Тім. — Погано, дуже погано, маленький, великий.
За мить Тім кудись біжить у волонтерських справах. А я тим часом цікавлюся в інших волонтерів, звідки дізналися про львівську кухню? Виявляється, більшість з них знайшли інформацію у Твіттері. Про те, що приїхали до Львова, не шкодують. Коли я прийшла, усі дружно чистили кабачки…
Знайомлюсь з двома професорками антропології зі США — Дженніфер і Ладою. Обидві непогано говорять українською.
— Я народилася в Америці, а мої батьки — з України, — каже Лада. — Про цю кухню дізналася від української антропологині Оксани Кісь, щоби розповісти американцям, яку ініціативу їм підтримати. Сподіваюсь на те, що теж долучаться до допомоги українцям… Тут така робота, що можна не бути спеціалістом, але підключитися і допомогти. Ми коли тут працюємо, відчуваємо, що хоч трішки корисні. А люди на фронті з'їдять щось смачне.
Хоча чимало наших друзів та знайомих бояться їхати до України. Коли було бомбардування Львова, я була за кілометр від епіцентру. Ми щодня бачимо цей контраст… Попри жахіття війни, життя у місті вирує. Люди позитивні. Будемо у Львові близько місяця. Тут ситуація — більш-менш нормальна.
До столу з кабачками повернувся Тім. Каже, він у Львові уже понад 150 днів.
— Я передивився усі відео та фото про війну в Україні, і не можу скласти руки і нічого не робити… У Німеччині вивчаю політологію та історію, але зараз взяв академічну відпустку. Можливо, у майбутньому зміню спеціалізацію. Ще шукаю себе… (усміхається. — Авт.). Перебування у Львові дає мені можливість все добре обдумати. Планую тут залишатися якомога довше.
Мама Тіма вирішила теж приїхати до Львова і подивитися, де її син перебуває стільки часу. Останнім часом він дуже змінився, подорослішав… Мама переконалася, що зі сином усе гаразд, і повернулася до Німеччини.
А тим часом…
Після розголосу цієї справи керівники Львівської ОВА й ЛОР разом з депутатами та волонтерами обговорили питання на нараді. Про це повідомила народна депутатка Софія Федина.
За словами нардепки, на жаль, є значне нерозуміння специфіки роботи волонтерської кухні… Є також образи на ФБ-розголос.
«Волонтерську кухню не будуть викидати з приміщення дворика департаменту освіти, допоки не буде знайдено достойне й доступне альтернативне приміщення, — написала на своїй сторінці у ФБ Софія Федина. — Відрізати воду та електрику теж не будуть. Управління майном має до