«великая и могучая» виховала «маленьких людей» – убивць, мародерів, невігласів...»

Міністр освіти та науки України Сергій Шкарлет заявив, що “рішення щодо виключення із навчальних програм таких російських авторів, як Борис Пастернак, Лев Толстой і Федір Достоєвський, ще не прийнято”... Ця заява обурила громадськість. Україна зараз бачить, яких демонів виростила так звана російська культура. Тому чимало українців вимагають вилучити російських авторів з навчальної програми із зарубіжної літератури!

Народна депутатка Наталія Піпа написала на сво­їй сторінці у Фейсбуці:

«Рішення робочої групи було од­нозначне: виключити усіх російських і білоруських пись­менників з нашої програми. Достоєвський, який вчить вбивати або бути жертвою, допоможе у становленні українського школяра? Толстой ішов на додаткове ви­вчення, і його не вчать вже років сім. На його думку, за­хідна культура росіянам не потрібна, бо проста росій­ська людина у собі самій несе розуміння Бога й чесноти. Пастернак, який вважав, що «Україна – велике село», брався перекладати Шевченка, але так і не переклав, бо рівень, напевно, не той... Шановний міністре, ви вва­жаєте, що на 8-му році війни і на 4-му місяці геноциду українського народу нам варто вчити російських писак? Як пояснити дітям, чому ми вчимо російських авторів? Коли їхніх батьків вбивають та калічать долі мільйонів українців. Діти відмовляються їх вчити у школі. Як мо­жемо їх змушувати?».

«Я знову писатиму звернення до Міністерства освіти і науки України, – веде далі Наталія Піпа. – Це не можна просто так залишити. Маємо домогтися правди і спра­ведливості для наших дітей. Жодної толерантності до культури вбивць та ґвалтівників».

Журналістка “ВЗ” поспілкувалась із літературознави­цею, професоркою Черкаського національного універси­тету ім. Богдана Хмельницького Лідією Кавун. Пані Лідія є членкинею групи, яка ухвалювала рішення щодо вилучен­ня російських письменників із навчальної програми.

«Позиція робочої групи була одноголосною – вилу­чити російських авторів з навчальної програми із зару­біжної літератури, – каже Лідія Кавун. – Іде війна росії проти України. Вони вбивають наших дітей! А ми буде­мо впроваджувати російські твори у школах? Чому зно­ву дивимося у бік росії? Ми замінили твори російських авторів на літературу інших народів.

Кожна культура, література передає із покоління у покоління пам’ять нації: через образи, мотиви, симво­ли. Такої думки дотримуються філософи, психологи. Наприклад, творчість Тараса Шевченка є одним із кодів нації, у якому прочитується наратив пам’яті українців, української ідентичності. Шевченко – це не лише про його покоління, а й про українську ідентичність. Хоче того автор чи не хоче, передає у творах атмосферу того середовища, у якому живе. А росія намагається у будь-який спосіб насаджувати свою так звану культуру. Кон­статуємо той факт, що російська література, “великая и могучая”, виховала “маленьких людей” – убивць, маро­дерів, невігласів...».

Літературознавець Ростислав Семків розповів журна­лістам, що російська література не може виховувати. На­приклад, “великий русский поэт» Лермонтов оспівував... групове зґвалтування військовими у поемі “Уланша”.

«У ранній період творчості Лермонтов був юнкером і написав брутальну поему «Уланша», у якій описав гру­пове зґвалтування дівчини своїми колегами зі служби, – каже пан Ростислав. – Лермонтов – це такий маркер, від того часу російська література стає здебільшого злою і божевільною».

Поема “Уланша” закінчується тим, що на світанку ґвалтівники виходять з місця злочину, а їхню жертву годі упізнати. Ось уривок із поеми:

“Идут и видят: из амбара

Выходит женщина,– бледна

Гадка, скверна, как Божья кара,

Истощена, п... видна,

Глаза померкнувшие впали,

В багровых пятнах лик и грудь,

Обвисла ж**а, страх взглянуть,

Ужель Танюша? – Полно, та ли?

Один Лафа ее узнал

И, дерзко тишину наруша,

С подъятой дланью он сказал:

Мир праху твоему, Танюша!

С тех пор промчалось много дней,

Но справедливое преданье

Навеки сохранило ей

Уланши громкое названье”.

Нагадаємо, рік тому, на рівні держави, була спро­ба зменшити кількість годин вивчення української лі­тератури у шкільній програмі. Натомість намагалися запровадити інтегрований курс (українська літерату­ра, українська мова, мистецтво, зарубіжна література). Окремого предмета, української літератури та зарубіж­ної літератури, не мало бути. Відповідно, зменшилася би кількість українських творів, які діти мали вивчати. Але від цього безглуздого рішення, на щастя, відмови­лися. Точніше, “атаку” було відбито...

Хто зараз лобіює у Міністерстві освіти Толстого, Пас­тернака та Достоєвського?

Можна припустити, що авто­ри інтегрованого підручника “Російська мова. Російська література”. Якщо підручник не потрапить у шкільну про­граму, а його викинуть на смітник, то автори не отрима­ють коштів... 30 років незалежна Україна толерувала ви­вчення російської мови у навчальних закладах (навіть поглиблене вивчення росмови пропонувала). До чого це призвело? На щастя, з 1 вересня в українських школах російську мову не викладатимуть. Думаю, у тому самому напрямі піде і російська література...