Кордон з Білоруссю укріплюють колючим дротом

Увесь світ облетіли кадри, як мігранти з Близького Сходу великими групами мерзнуть у білоруських лісах. Ловлять сніжинки, яких досі не бачили, і штурмом беруть кордон у надії потрапити в Європу. Одне спиняє — «стіна» польських правоохоронців… Мігранти, яких режим Лукашенка завіз до Білорусі, аби дестабілізувати ЄС, отаборилися у Білорусі на Поліссі, неподалік волинських сіл. Особливо напружена ситуація на межі з колишнім Шацьким районом. Жителі прикордонної зони з острахом лягають спати, хвилюючись, чи не попруть мігранти в обхід, через Волинь?

Протяжність білорусь­ко-українського кордо­ну — 1084 кілометри. З них понад 60 км проходить через Шацьку територіальну грома­ду (в цілому через Волинь — 214 км). Ситуацію тримає на контролі шацький селищний голо­ва Сергій Карпук:

— З українського боку прово­дяться роботи з укріплення дер­жавного кордону з Білоруссю, який у нас нічим не захищений. Насамперед мова про підсилен­ня особовим складом Нацгвар­дії, Національної поліції, а також прикордонниками. Також сформована тероборона, яка гото­ва допомогти в охороні громад­ського порядку та державного кордону. Додатково на території нашої громади планується залу­чити понад дві тисячі осіб. Уже є підсилення по селах біля дер­жавного кордону. Здійснюється моніторинг і контроль, чи немає прориву, підозрілих осіб.

— Чи йдеться про спору­дження у межах вашої грома­ди на кордоні з Білоруссю за­горожі, як це робить Польща?

— Зробити стіну, яка зможе за­хищати й відповідатиме усім нор­мам, — це колосальні видатки. Для фінансування таких робіт однозначно слід залучати державний бюджет, — каже Сергій Вікторо­вич. — На сьогодні наша громада активно допомагає у матеріаль­ному забезпеченні прикордонни­ків: ремонт техніки, закупівля со­кир, лопат та інших засобів, які використовуються для укріплен­ня державного кордону.

У селах люди настроєні менш оптимістично. Але паніки немає.

— Телевізор намагаюсь не ди­витися, бо там тільки лякають, — каже пенсіонерка, колишня вчи­телька Людмила Бруско із села Хрипська. — Ще вдень якось ні­чого, не страшно, а увечері ви­йду — боюся. Здається, хтось стоїть. Тут хвороба насунула (коронавірус — Авт.), там неле­гали. Не знаєш уже, кого більше боятися. Так собі думаю: 2015 року вони були біженці, бо вті­кали від війни. А тепер чого вони біженці? З дітками йдуть, вагіт­ні. Хіба їм усе саме буде пада­ти з неба? Вони ж робити там не хочуть, а гроші їм дай. А по­тім і грабують, і ґвалтують, і вби­вають…

Односельчанка Ольга Том­чук добре знає місцеві ліси, бо виросла тут. Змалку ходила по гриби-ягоди — а вже має понад сімдесят літ. Зізнається: не раз люди ту умовну лінію кордону перетинають, коли бачать гарні кущі чорниці.

— Яка там границя? Ліс і рів, нема нічого. З білоруського боку є будиночок і вежа. А в нас — стрічка перемотана жовто-блакитна.

— Страшно? — перепитую в бабусі.

— Ні, страху нема, бо прикор­донників зараз скільки! А якби не було, то не знаю… Певно, бо­ялася б.

У сусідніх Кошарах на зиму з жилих залишилося лиш кіль­ка хат. Селяни стараються не думати про білоруських неле­галів. Більше переживають, коли війна на сході скінчиться.

— Зараз уже спокійно. А десь два-три тижні тому була напру­жена ситуація, як тут стояли «бетеери» та інша військова тех­ніка, — розповідає Андрій Кузь­мик, який мешкає в іншому селі, але у Кошарах робить ремонт. — Я бачив, скільки військових при­було. Думаю, хвилюватися нам не варто.

Ми проїхалися уздовж укра­їнсько-білоруського кордону, й у серце закралася тривога. На краю одного з волинських сіл з білоруського боку виднілась спо­стережна вежа (очевидно, з ав­томатником на ній), величезний паркан та добротне приміщен­ня за загорожею — для тамтеш­ніх прикордонників. А на нашому боці зустріли двох молоденьких охоронців кордону серед… поля. «Сторожували» розкладені на землі «їжаки», збиті з дерева та обкручені колючим дротом.

Тим часом мігранти здійсню­ють чергові напади на польський кордон з боку Білорусі. Зважа­ючи на загрозливу ситуацію, під час чергового засідання Волин­ської регіональної комісії з пи­тань техногенно-екологічної без­пеки затвердили нові заходи. У регіоні вже встановлюють заго­роджувальний паркан — з вико­ристанням армованої сітки та ко­лючої стрічки «єгоза». Частину матеріалу придбали РДА й тер­громади області, частину заку­пили коштом ДПС. Використали на такі цілі й субвенції з держбю­джету.

Однак, за словами прикор­донників, того, що раніше нада­ли, виявилося недостатньо для належного облаштування укра­їнсько-білоруської ділянки кор­дону. Тож із резервного фонду обласного бюджету днями до­датково виділили 2,5 мільйона гривень — на закупівлю понад 1200 бухт колючої стрічки «єго­за».

Читайте також: «Путін демонструє світові, що для нього війна не є чимось неприйнятним…»