«Своїми силами все робимо. Тому обрали сучасний проєкт, із 25-метровим басейном»

В Україні й досі у 467 (!) школах туалети на… вулиці. Таку цифру повідомив у серпні міністр освіти й науки Сергій Шкарлет. Звернули увагу чиновники й на те, що іноді туалети в приміщенні не дуже відповідають нормам. Здавалося б, якщо маємо таку сумну статистику, то про нові школи у нашій державі можна тільки мріяти… На щастя, це не так. Коли я дізналася, що у Сокільниках біля Львова громада села власними силами зводить новий навчальний заклад, вирішила побачити це на власні очі.

Мене зустрічає сільський голо­ва Сокільницької територіаль­ної громади Тарас Сулимко. На цю посаду прийшов наприкінці 2015 року, коли повернувся з війни. Сокіль­ницька громада, нагадаємо, вирішила не входити до Львівської ОТГ. Журналістка «ВЗ» востаннє побувала у цьому, як тоді його називали, «царському селі», років з десять тому. Тоді акцент був на дорогих будинках, що як гриби після дощу вирос­тали у Сокільниках…

— Якщо маєш підтримку людей, немає нічого неможливого, — розповідає до­рогою до школи Тарас Сулимко. — У селі прописано 7500 людей, але живе у рази більше — близько 12 тисяч. Приріст на­селення потужний. Тож потреба у новій школі існувала давно. Тільки руки не до­ходили.

Сільський голова розповідає, у Со­кільниках є школа, де навчається 420 ді­тей. 2017 року громада побудувала но­вий корпус для початкової школи. Це дало змогу зробити навчання в одну змі­ну, а не у дві, як було раніше. Школа зба­гатилася додатково на десять кабінетів. Але на цьому розвиток освіти у населе­ному пункті не зупинився. Замахнулися на нову школу.

— Про нову школу у Сокільниках го­ворили років з п’ятдесят, — веде далі Та­рас Сулимко. — Свого часу великі підпри­ємства, на кшталт автобусного заводу чи «ювелірки», обіцяли збудувати в селі школу. І отримували для працівників зе­мельні ділянки. Бажання ніби було, але школи так ніхто й не звів… Я, по суті, по­чав з нуля. Відвів земельну ділянку для будівництва школи — це 2,6 гектара. До цього часу цього ніхто не зробив.

Поруч із новомодною школою, у якої вже готова «коробка», — церква. Злі­ва, майже впритул, круті котеджі. Мож­на припустити, якби ділянку під школу не відвели, і на цій території з’явилися б но­весенькі приватні будиночки…

— Нова школа буде на 660 учнів, — роз­повідає Тарас Сулимко. — Це одна з най­більших шкіл, яка зараз будується у За­хідній Україні!

— Увійдете в історію, — підбадьорюю пана Сулимка.

— Мені казали: «Якщо почнеш буду­вати школу, тобі за життя пам’ятник по­ставлять, — усміхається голова. — Але ви би почитали, що пишуть у соцмережах ті, хто програв вибори. Ніяк не заспоко­яться. Саботують питання на сесії, поши­рюють різні плітки у селі… Я за освітою вчитель фізики. Раніше працював у шко­лі. Добре розумію, яким має бути проєкт сучасної школи. Тендер на будівництво школи за 167 млн грн виграла львівська фірма «Вельт-Капітал». Ми нею дуже за­доволені. Зараз працюють дві бригади. Але сільська рада, яка б не була бага­та, не може швидкими темпами будува­ти школу. Ми повністю своїми силами все робимо. Тому й обрали дуже сучас­ний проєкт, який і через 3−5 років буде актуальний. Ми передбачили і басейн на 25 метрів, і «жаб'ятник», щоб учити дітей плавати. Хоча це дорого. Плюс спортза­ли, великий актовий зал. Також плануємо збудувати біля школи стадіон. Уся площа до каплички буде забудована шкільними об’єктами. (Крім того, у школі встанов­лять ліфт, пристосований для маломо­більних дітей, і пандус. — Авт.).

— Як заробляєте гроші? — запитую голову.

— 2015 року, коли я прийшов на поса­ду, бюджет села був близько 17 млн грн. На той час це були також великі кошти. З того часу бюджет збільшився до 63 млн грн. А у 2021 р., коли ми стали самостій­ною громадою, бюджет вже став 130 млн грн. 2016-го ми знизили вартість оренди землі. На межі зі Львовом є промисло­ва зона, де багато підприємств. За п’ять років з’явилося багато нових фірм. Біз­нес прийшов у Сокільники через сприят­ливі умови.

— Коли ви «воювали» за право бути незалежною громадою, були впевне­ні у своїх силах?

— Ми бачимо, як розвивається Львів, — пояснює Тарас Сулимко. — Скільки за­водів закрито, а на їхньому місці побудо­вано багатоповерхівки. Не побудовано жодної школи, жодного садочка. Біло­горща. Їх десять років тому приєднали до Львова. Але в них нічого не змінилося. Ми переконані на всі 100%, що дамо собі раду! Місцеві жителі мріяли 50 років, щоб у Сокільниках була нова школа. Значить, основний акцент робимо на школі. Цього року будемо відкривати новий садочок. (Дошкільну установу у селі будували п’ять років, витратили близько 27 млн грн. — Авт.). Люди його вже чекають не знаю як. Дітей багато, а садочка — жодного.

— Скільки коштів вже витратили на школу?

— 35 млн грн. Цього року плануємо на­крити будівлю, щоб стіни не замокали. Школа буде на зиму законсервована. Якщо наприкінці року залишаться кошти, можли­во, ще цього року вставимо вікна. З нового року будемо робити металеве арочне на­криття басейну, облаштуємо спортзал.

— Ваші прогнози — коли відкриєте навчальний заклад?

— Важко робити прогнози… Хотіло­ся б до кінця каденції відкрити. Чи може нам допомогти держава? Усі об’єкти державного значення має будувати дер­жава. Я розумію, ми можемо навчаль­ний заклад обслуговувати, утримувати тощо. Але подумайте, громада сама бу­дує школу — це нонсенс!

— А ви зверталися з листами до ке­рівництва держави?

— Писали щороку. Нам відповідали, що «триває конкурс». І ми завжди цей кон­курс програвали. Тобто виграють ті, хто має виграти.

— Чи може вам приватний бізнес допомогти?

— Із приватним бізнесом дуже важко. Приватний бізнес зараз також ледь кли­гає…

— Чи вони захочуть, щоб ви їм зе­мельки «відсипали»?

— У нас у Сокільниках немає вже тієї земельки… Коли я прийшов, вже прак­тично не було. Залишився один шматок, я одразу наклав на нього арешт. Це ді­лянка сільської ради на кільцевій дорозі — для будівництва багатоквартирних бу­динків. Ми раді інвесторам, але розрахо­вуємо на себе і на Бога. А йти з кимось на неправомірні домовленості… Я че­рез себе переступити не можу. Ми могли би розвиватися дуже швидкими темпа­ми, якби у нас не забирали кошти. Цьо­го року Київ реверсно забрав 15 млн грн, мовляв, у нас забагато грошей.

Мені закидають, що я багато чого по­чав робити, але не завершив, — резю­мує Тарас Сулимко. — Не все одразу! За п’ять років ми каналізували 60% села. Це дуже великий обсяг робіт. Заклали два парки. Усюди в селі встановили ві­деокамери. (Сільський голова показав мені центр, де ведеться спостережен­ня за всіма відеокамерами. Справляє враження. Загалом на відеоспостере­ження громада витратила близько 2 млн грн. Злочинність суттєво знизилась, зо­крема, вдалося вирахувати злодіїв, які вкрали машину у Львові. У селі орудува­ла банда, яка виманювала гроші у пенсі­онерів за схемою: «Ваш внук потрапив у ДТП, потрібні кошти». Їх затримали. — Авт.).

А тим часом…

Наступного року нова школа може з’явитися у селі Либохорі Самбір­ського району. Історія освітянського довгобуду тягнеться ще з далекого 2008 року. Тоді фінансова криза призупинила будівництво, яке віднови­ли лише у 2016 році. Про це повідомила голова ЛОР Ірина Гримак. «З того часу з обласного бюджету скерували 33,3 мільйона гривень і, зокрема, 10 мільйонів гривень цьогоріч. Проєкт будівництва нової школи передбачає зведення триповерхової будівлі з цокольними приміщеннями на 480 учнів, спортивним залом та іншими необхідними спеціалізованими класами. На жаль, громада не може профінансувати завершення будівництва школи без допомоги області та держави. Тому маємо спільними зусиллями до­помогти селу Либохора. Наш пріоритет — це розвиток громад. Нині ж діти села Либохори навчаються у школі, яку збудували ще 1900 року. 278 учнів навчаються у дві зміни в приміщеннях, які не відповідають освітнім вимо­гам», — сказала пані Гримак.

Читайте також: «До 8−9 класу дитина буде „нульова“, а батьки про це не знатимуть»