«Раніше українське кіно було у дефіциті. Зараз вливається багато нової крові»

Цього фестивалю усі чекали так щиро, як діти подарунка від святого Миколая. Бо ж торік через пандемію про­ведення ІХ Трускавецького кінофестивалю «Корона Кар­пат», медіапартнером якого є газета «Високий Замок», до­велося відкласти на невизначений термін. І всю роботу, яку організатори кінофесту провели 2020 року, довелося починати, як кажуть, з коліс. Адже за майже два роки (попередній кінофестиваль відбувся у листопаді 2019. — Г.Я.) з’явилося багато нових картин. Тому додалося робо­ти членам журі і артдиректо­ру, які проводили селекцію фільмів. Ну і, зрештою, щоб провести таке масштабне дійство, де за проживання-харчування не платить ніхто, бо всі витрати беруть на себе організатори, треба було знайти чимало коштів.

У день відкриття кіно­фестивалю, 24 червня, здавалося, навіть сам Гос­подь тішився, що свято кіно на­решті відбудеться. На небі не було жодної хмаринки, вітер та­кож заховався десь у лісах, а сонце «відпрацьовувало», зда­валося, на рік наперед. Стовп­чик термометра зупинився на позначці 35 градусів і впер­то не хотів сповзати донизу… «Знаєте, яке моє найбільше ба­жання? — запитав у журналіст­ки «ВЗ» ведучий Богдан Про­цишин. — Зняти той ненависний смокінг і звільнити шию від «ме­телика».

До кінотеатру «Злата» про­стелили червону доріжку, якою пройшов і мер Трускавця Ан­дрій Кульчинський, без його до­помоги свято кіно в місті «На­фтусі» могло й не відбутися. А коли на доріжці з’явився «вину­ватець торжества», генераль­ний директор кінофестивалю Олег Карпин з дружиною На­талею, усі плескали так, що аж долоні боліли. Бо це він «поро­див» кінофестиваль, який що­року збирає у Трускавці відомих акторів українського кіно, на який найкращі режисери при­возять свої нові стрічки. Деякі відпочивальники приїжджають до Трускавця саме у ті дні, коли відбувається кінофестиваль. Бо стільки нових і цікавих україн­ських картин за чотири дні мож­на побачити саме тут. І причому — безплатно!

— Безумовно, ми б не змо­гли провести ІХ кінофестиваль, якби не допомога Українсько­го культурного фонду, Держав­ного агентства України з питань кіно, міської ради Трускавця та Львівської ОДА, які нас підтри­мали фінансово, — сказав Олег Карпин. — Але навіть цих коштів було б замало, якби не дружня підтримка деяких готелів і рес­торанів Трускавця. Бо посели­ти і нагодувати одночасно 150 гостей ми би, мабуть, не ризик­нули.

Трускавецький кіно­фестиваль — особливий, адже саме на ньому орга­нізатори дали «зелене» світло лише українським фільмам.

— В Україні з`являються кіно­фестивалі різного рівня, і наш глядач повертається до традиції відвідувати кінотеатри. І це без­межно тішить, — сказала голова журі першої конкурсної програ­ми Ірма Вітовська. — Колись ми потрапили у воронку, тоді кіно­театри переживали стагнації, а зараз настає час, коли люди по­чинають знову дивитися кіно. Це справді диво, що ми вже вкотре можемо робити фестивалі лише з українського кіно. Раніше воно було в дефіциті. Зараз влива­ється багато нової крові, а стар­ше покоління виходить з «капсу­ли».

Однією з родзинок кінофес­тивалю стало… одруження. Гос­ті фестивалю приїхали із За­поріжжя, щоб саме у Трускавці присягнути одне одному на ві­рність і вічну любов. Продюсер документальних програм та ре­жисерка запорізького телекана­лу ТВ-5 Євгенія Мельник, яка від початку проведення АТО працю­вала військовим кореспонден­том, вийшла заміж за позаштатного журналіста, учасника бойових дій Костянтина Харченка. Під час зйомок спецпроєкту «Дон­бас сьогодні» та документаль­ного циклу «На краю МИРУ» по­знайомилась з Костянтином, який проходив службу в 37-му мотопіхотному батальйоні. І зу­стрілися вони у найгарячішій точці України — у селі Широки­ному, що на Приазов’ї. Після по­їздки 2019 року до Трускавця на оздоровлення закохані «привез­ли» синочка Лева, якому зараз вже рік і вісім місяців. Молодята знали, що ІХ Трускавецький кі­нофестиваль обов’язково відбу­деться. Тому й чекали з реєстра­цією шлюбу.

Мабуть, Трускавець — єдине місто не лише в Україні, а й у світі, яке може похвалитися Алеєю слави найкращих фільмів-переможців попереднього кінофестива­лю. Так, Алеї слави є в усіх міс­тах, де знімають кіно, і навіть у Голлівуді. Але там відкривають плиту-зірку з прізвищем актора чи режисера. А у Трускавці уже встановили восьму за рахунком плиту, яка увічнює назву філь­му-переможця попереднього кі­нофестивалю. Ось і цьогоріч за­служена артистка України Ірма Вітовська, яка зіграла головну роль у фільмі Антоніо Лукіча «Мої думки тихі», разом з генераль­ним директором кінофестива­лю Олегом Карпиним відкрили нову плиту фільму-перемож­ця VІІІ кінофестивалю — стріч­ці «Мої думки тихі». А наступного року буде відкрито нову плиту — фільму-переможця цьогорічно­го кінофестивалю «Толока», який зняв відомий український режи­сер Михайло Іллєнко.

Отже, Гран-прі фестивалю і золоту корону «Корони Карпат» отримала «Толока». Перед ого­лошенням найголовнішого пе­реможця ведуча церемоній від­криття і закриття Зоряна Петрас (працює за кордоном і щороку спеціально приїжджає на кіно­фестиваль) тримала інтригу, аж поки зал не почав голосно плес­кати… За найкращу режисуру нагороду отримав фільм «Наші котики» (режисер Володимир Тихий), у номінації «Найкра­щий сценарій» корона дісталася Олегу Сенцову за фільм «Номе­ри». Нагороду за найкраще ви­конання чоловічої ролі отримав Євген Ламах (фільм «Черкаси»), а Марині Кошкіній присудили нагороду у номінації «Найкра­ща жіноча роль», зіграна у філь­мі «Забуті». Найвищу нагороду за «Найкращий короткометраж­ний фільм» журі присудило ре­жисерці Ользі Золотарьовій за стрічку «Ой».

У конкурсі кінематографіч­них шкіл України найбільше на­город зібрав Київський наці­ональний університет театру, кіно і телебачення імені Карпен­ка-Карого.

Чи збіглася думка журі з ор­ганізаторами кінофестивалю, я запитала Олега Карпина.

— Від самісінького початку ми з артдиректором Борисом Сав­ченком і генеральним продю­сером Теодозією Микиткою ви­рішили — втручатися у роботу журі не будемо, — сказав Олег Романович. — Я сам до останньо­го не знав, що «Толока» отримає золоту корону. Хоча всі фільми, представлені на фестивалі, до­стойні високих нагород. А зага­лом на фестивалі, якщо до цьо­го додати ще й кіношколи, було показано 90 фільмів. Та найбіль­ше мене тішить, що люди поча­ли ходити в кіно. Зали були по­вні, а за чотири фестивальні дні фільми подивилися понад 6 ти­сяч осіб.

Нагороди роздано. Фанфа­ри стихли. Олег Карпин оголо­сив, що кінофестиваль закрито. Але він свято вірить, що ювілей­ний, десятий, обов’язково від­будеться у Трускавці. І до ньо­го долучиться більше меценатів, які люблять українське кіно і мрі­ють, щоб воно розвивалося.