«Андрій встиг передзвонити, що його заарештувала «міліція Аксьонова»

Одна з ознак нинішнього свавілля у Криму — викрадення українських патріотів, насильне утримання під вартою, знущання з них. Щонайменше 12 цих активістів потрапили у руки «зелених чоловічків», які іменують себе «самооборонцями Криму». У лабетах викрадачів побували греко-католицькі священики Богдан Костецький, Микола Квич, Ігор Гаврилів, активісти Автомайдану Олексій Гриценко (син народного депутата), Сергій Супрун, Наталя Лук’янченко журналісти Катерина Бутко, Ярослав Пілунський, Юрій Грузінов. Така ж доля спіткала активістів кримського Євромайдану Андрія Щекуна, Анатолія Ковальського, Михайла Вдовиченка. Як розповідала після визволення Катерина Бутко, викрадачі били їх прикладами зброї, копали ногами у бік, відрізали волосся, примушували ставати на коліна… Ці тортури до українців застосовували на базі Чорноморського флоту Росії.

Кореспондент «Високого Замку» поспілкувався з рідними одного із заручників — 41-річного Андрія Щекуна. За фахом він — учитель української мови і літератури, народився у селі Тухлі Сколівського району на Львівщині. Навчався у Самбірському педучилищі, Сімферопольському держуніверситеті. Понад 20 років живе у Криму (переїхати сюди змусило погане здоров’я — потерпає від астми). Всі роки обстоює на півострові українське. Працював педагогом, редактором незалежної суспільно-політичної газети «Думка», директором видавництва «Таврія», керівником інформаційної агенції «МедіаКрим». Організатор багатьох патріотичних акцій. На вихованні у сім’ї Щекунів троє синів (18-річний Олексій, 10-річний Володимир — теж хворіє на астму, 6-річний Назар). Через активізацію сепаратистського руху у Криму Андрій 5 березня відправив дружину Людмилу із синами на Львівщину, сам залишився вдома.

Розмовляємо зі Степаном Олексійовичем Щекуном, батьком викраденого активіста, колишнім директором тухлянського радгоспу ім. Івана Франка.

— Андрій був організатором Євромайдану у Сімферополі — на мітингу збирав до тисячі чоловік. Разом із соратниками кілька разів їздив на київський Майдан. 20 лютого, коли «Беркут» пішов на генеральний штурм Майдану, був у цій гарячій точці. Бачив загиблих… За участь у Майдані йому погрожували. Не раз, знаю, били — дякувати Богу, добрі люди врятували від розправи. Невідомі затягували його у свою машину і попереджали, щоб він «цим» більше не займався.

Цього разу він разом із товаришем їхав на залізничний вокзал, щоб зустрітися з журналістами. За ним стежили, «висіли на хвості». Не встигли навіть вийти з машини, як невідомі силою витягнули їх звідти разом з Анатолієм Ковальським (вихідцем з Івано-Франківщини) і повезли невідомо куди. Сталося це 9 березня. З того часу жодних звісток про сина не маємо…

— Андрій встиг передзвонити, що його заарештувала «міліція Аксьонова», — приєднується до нашої розмови сестра кримського активіста Тетяна, вчителька Тухлянської школи. — Потім начебто передали в руки представників «Русского единства». Згодом в Інтернеті прочитали, що Аксьонов (самопроголошений прем’єр Криму. — І. Ф.) заявив, що Андрій перебуває у нього. Де саме, інформації немає. Ходили чутки, що його випустять після кримського референдуму. Ось який день минув, а про Андрія ні слуху ні духу…

Як жилося Андрієві та його сім’ї у Криму, коли розпочалася російська агресія? Після повернення з Євромайдану їм підкидали у дім листівки, де йшлося про те, що вони — «зрадники України». На моніторах у місцевих маршрутках запустили телеролики з їхніми портретами, називали зрадниками. По суті, не можна було вийти у місто — до Андрія і його товаришів чіплялися всякі бомжі, які з листівок і відео запам’ятали їхні обличчя. Два тижні брат переховувався. Як настали ті події у Криму, дзвонили до Андрія по кілька разів на день, боялися, щоб з ним чогось не сталося.

Діти весь час запитують про батька. А ми всі молимося за те, щоб він повернувся…Чекаємо-не дочекаємося, коли його відпустять. Не знаємо, чи київська влада щось для цього робить. Треба, щоб для Андрія та інших заручників створили «зелений коридор», щоб вони могли вибратися з Криму. Мій брат не тільки потерпає від астми, він ще й переніс інфаркт. Просили його повертатися додому, а він уперся, казав, що людей напризволяще не покине…

Найважче нам було слухати дружину Андрія — Людмилу, кореспондента «Урядового кур’єра» у Криму. Вона ледь стримувала хвилювання:

— Звучала інформація, що всіх заручників у Криму випустять після референдуму. Але постає питання: коли саме це станеться? «Після» — поняття широке. А по-друге, кількість людей, які зникають у Криму, збільшується у геометричній прогресії. Ніхто не випускає тих, кого тиждень, півтора тижня тому затримали. Інформацію отримую через десяті руки. Мені підтверджують, що заручники — живі. І що чекають, коли Аксьонов дасть «відмашку», щоб їх відпустили. Коли це зробить — ніхто не знає. Наразі Аксьонова і Константинова (спікера кримського парламенту. — І. Ф.) у Криму немає, вони у Росії. Чекаємо, коли повернуться звідти і дотримають свого слова, відпустять усіх, кого затримали.

Останній раз я розмовляла з Андрієм 9 березня, перед тим, як його викрали. Тривога була у мене постійно з того моменту, як розпочалися всі ці незрозумілі процеси у Криму. Я не переживала б, якби мій чоловік не займав активну позицію щодо відстоювання України. Якби він був пересічним кримчанином, який нікуди «не висовується», то переживати б не було за що. Я знала, що Андрій і вся наша родина перебуває під пильним поглядом. Не чекала якогось добра для нас, але точно не очікувала, що мого чоловіка затримають і утримуватимуть невідомо для чого. Не розумію, навіщо ізолювати людину без зброї, яка не може впливати на процеси, що відбуваються у Криму...

Як у мене складаються справи? Зараз зі зрозумілих причин я не пишу матеріалів. Дякувати Богу, що у нашій редакції працюють нормальні люди, які розуміють ситуацію, тож мене ніхто не звільняє, я рахуюся на роботі, отримую зарплату...

Прихистили мене у Львові родичі чоловіка. А от від держави, від української влади жодної підтримки як біженці ми не отримали. Щоправда, у Львові і у Міністерстві освіти України допомогли тим, що перевели старшого сина із юридичного технікуму Сімферополя у правничий коледж університету ім. Івана Франка. Це питання вирішили за кілька днів. Мою середню дитину директор школи взяла на навчання без проблем. У жодного із синів не перервано навчальний процес. Дуже вдячна за це! Але такого, щоб хтось запропонував мешкати разом з усіма дітьми, щоб вони не були роз’єднані (найменший син живе зараз у Тухлі) — цього немає.

Але про ці питання я зараз не думаю. Найважливіше, щоб мені віддали чоловіка. А там уже якось будемо вирішувати свої побутові проблеми. Добрих людей на світі вистачає…

P.S. У середу, 19 березня, у Криму окупаційні війська «тимчасово затримали» командувача ВМС України Сергія Гайдука. Звинуватили у тому, що «транслював у військові частини України наказ із Києва застосувати зброю щодо мирних громадян». За інформацією співробітників штабу ВМС, Гайдука вивели у кайданках співробітники Головного розвідувального управління Росії. Коли цей номер «ВЗ» підписували до друку, жодних відомостей про долю С. Гайдука не було.